У серпні відбувся рік, як поповнив лави Небесного війська старший сержант Руслан Степура, позивний «Нива». У Фастові його добре знали та поважали і як патріота, людину з чіткою громадянською позицією, засновника Фастівської самооборони, і як бізнесмена, який мав успішні підприємства у сфері рекламно-поліграфічної індустрії та будівництва. Підприємство, яке він очолював, здійснило у місті декілька успішних проєктів, таких як утеплення фасаду школи №2 та будівництво Центру надання адміністративних послуг (ЦНАПу).
У 2015 році, під час чергових виборів, він балотувався на посаду міського голови. Вже посмертно Руслан Степура нагороджений званням «Почесного громадянина міста». Спогади про нього гріють серця близьким, які вірять, що їхній син, чоловік, батько, дідусь загинув недаремно і пам’ять про нього буде жити вічно…
Руслан Степура
Таким Руслан був у мирному житті
Руслан Степура, позивний «Нива», народився 24 травня 1975 року у Фастові. Ще змалечку хлопець вирізнявся серед своїх однолітків особливими рисами характеру: лідерством, наполегливістю та неабиякою працьовитістю. Завжди у всьому йшов до кінця!
У дорослому житті ці риси характеру ще більше примножилися. Він був людиною із великим та добрим серцем і його уваги та підтримки вистачало не лише рідним, а й численним друзям та знайомим. «Він першим приходив на допомогу кожному, хто її потребував, - згадує дружина Надія. - І не важливо якою ціною це йому давалося! Він знаходив вихід із найскладнішої ситуації та сприймав усе з гумором. Він любив жартувати і вмів це робити так, що навіть у глибоких песимістів піднімався настрій».
Руслан Степура - крайній справа
Та не лише життєрадісною вдачею славився Руслан Степура. У чоловіка було дуже загострене відчуття справедливості, і він категорично не терпів брехні. Він був дуже мудрою людиною та попри свій запальний характер міг заспокоїти, підібрати влучні слова, не скупився на поради. «Руслан любив людей, любив жити! – розповідає Надія Степура. – Не просто проживати дні, а так, щоб кожен день був прожитий недаремно! Він був дуже сильною та харизматичною особистістю, постійно вчився всьому новому. Був дуже енергійний. Все кипіло та горіло в його руках, і все, за що б не брався, виходило».
Руслан Степура – найкращий у світі син, чоловік, батько, дідусь
Люблячий і турботливий. Таким назавжди запам’ятають свого Руслана близькі. Разом із дружиною Надією вони прожили 27 років в любові та взаємоповазі. Знали один одного ще з дитинства. А згодом взаємна симпатія переросла у перше кохання, яке вони пронесли через роки, що їм судилося бути разом. «Все життя працювали, будувалися, виховували двох синів Євгенія та Богдана, дочекалися народження онучки Марії, яку дідусь безмежно любив, - зі сльозами на очах говорить про свого коханого Надія. – Нам усім його дуже не вистачає. Сумно! Нестерпно сумно та болісно жити без нього!»
Руслан Степура з сім'єю
Не вистачає синівської уваги й батькам - Володимиру Тарасовичу та Любові Кирилівні. Вони до кінця життя згадуватимуть, як він жартівливо з ними вітався: «Привіт, пенсіонери!»
Надія розповідає, що на початку 2022-го вони із чоловіком дуже хотіли поїхати до столиці на концерт, завчасно придбали квитки на «Лігу сміху». Концерт мав відбутися 7 березня. Але 24 лютого у двері постукала війна…
Ранок 24 лютого… другий, останній фронт Героя
«Чоловік зібрався і пішов до військкомату,- згадує той страшний ранок початку повномасштабної війни Надія. – Мені він лише сказав, щоб я підготувала його військову форму. Тоді я дуже болісно переживала його рішення йти захищати свою країну, адже не зі слів знала, що таке війна і як важко його чекати. На другий чи третій день він поїхав…»
Руслан Степура
Руслан дуже любив свою країну і не міг вчинити інакше. Не залишався він осторонь ще в той час, коли українці вийшли на Майдан, був учасником Революції Гідності, а з липня 2014 по серпень 2015 року захищав країну в складі добровольчого 25-ого батальйону «Київська Русь». Коли знову виникла потреба йти захищати Батьківщину, він без вагань пішов до лав ЗСУ. Крім того, що Руслан був головним сержантом роти, він вирішував безліч організаційних, бойових та інших важливих завдань.
А ще йому на передовій знадобилися знання будівництва. «Хлопці, які з ним служили, розповідали, що він із землянок робив «квартири», - каже Надія. - І не дивно, адже пропрацював будівельником майже все своє життя. Навчав Руслана та передавав навики цієї професії батько. А ще побратими чоловіка відзначали, що у «Ниви» був неабиякий хист і до військової справи. Коли він загинув, зізнавалися: без «Ниви» там, на нулі, стало дуже тяжко».
23 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання, захищаючи волю та незалежність України, Руслан Степура героїчно загинув на Донеччині. Вічна слава і пам’ять Герою!
Заслужені нагороди, як доказ патріотизму і мужності
За мужність, відвагу та любов до Батьківщини Руслан Степура рішенням правління всеукраїнської громадської організації «Асоціація «Афганці» Чорнобиля» у 2015 році був нагороджений орденом «Честь, пошана, пам'ять» та медаллю «За вірність бойовому товариству». Руслан мав нагрудний знак «25 батальйон Київська Русь», а у 2016 році отримав відзнаку «За заслуги» від всеукраїнської громадської організації «Спілка ветеранів та працівників силових структур України «Звитяга».
Знаком народної пошани орденом «За мужність і відвагу» Герой був нагороджений у 2019 році за представленням Всесвітнього конгресу матерів «Новий світ» від всеукраїнського об'єднання «Країна».
На фронті був випадок, коли Руслан врятував своїх побратимів від вірної смерті, за що був нагороджений почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест» від Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного. Нагороду передали рідним вже після загибелі Руслана.
У січні цього року Президент України нагородив Героя орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
Але ми знаємо, що Герої не вмирають! Пам’ять про Руслана Степуру буде жити вічно!
