Кілька років тому фастівчанка Олена Кузьменко наважилася на зйомки у «Зважених та щасливих». А після проєкту ділилася враженнями з нашими журналістами. Впевнена у собі, щаслива та усміхнена розповідала про шоу, стосунки з учасниками та плани на майбутнє.
Нещодавно ми зустрілися з Оленою з іншого приводу. Її чоловіка забрала війна. І за якусь мить із коханої та щасливої дружини Олена Кузьменко стала вдовою загиблого Героя. Її очі сповнені сліз, коли вона згадує чоловіка Ярослава. На ланцюжку на шиї носить його обручку. «Це дає мені відчуття, що ми не самі, що наш захисник поряд», - каже жінка. Розгублена, але не зломлена та сповнена рішучості достойно виховати сина та дочку, тепер Олена вчиться жити заново.
Олена та Ярослав Кузьменки
Ярослав Кузьменко з позивним Ярий, загинув на Покрову, 14 жовтня 2022 р. Коли він з побратимами виконував бойове завдання в районі села Торське на Донеччині, їх накрила російська ворожа артилерія. Захиснику було 42 роки…
Олена та Ярослав познайомилися під час навчання в Податковій академії в Ірпені у 2000 році. Ярослав одразу помітив вродливу, веселу та спортивну першокурсницю Олену. Дівчина на той час займалася боротьбою самбо, була неодноразовою чемпіонкою України, Майстром спорту з самбо. Їй пророкували чудову спортивну кар’єру, але її зупинило особисте життя. Як каже Олена, з Ярославом у неї були божевільні почуття, тож вона остаточно присвятила себе родині, відмовившись від спортивної кар’єри. Ярослав здобув фах юриста, з 2001 року жив у Фастові, в рідному місті своєї дружини. 13 років відслужив в міліції, був начальником карного розшуку та отримав звання майора. Після завершення служби, працював на керівних посадах у державних установах.
«Ми з Ярославом ніколи надовго не розлучалися. Лише під час участі у «Зважених та щасливих» я жила окремо від родини 3 місяці. Весь побут і діти були на ньому. Він, звісно, впорався. Хоча тоді не схвалював мою участь у проєкті. Адже мій чоловік зовсім непублічна людина, йому не хотілося виставляти напоказ наше життя. Але мене ніщо не зупинить, коли я вже вирішила. У цьому ми з Ярославом дуже схожі», - згадує Олена Кузьменко.
З перших днів війни Ярослав Кузьменко став на захист України
Того страшного для всієї України дня, 24 лютого, Ярослав Кузьменко пішов до військкомату. Жінка навіть не намагалася відмовити чоловіка, бо знала, що коли він приймає рішення – сперечатися безрезультатно. «Кохана, у нас війна. Я пішов, бережи себе та дітей». Цього дня біля військкомату у Фастові були величезні черги – чоловіки Фастівщини прийшли, щоб стати на захист рідної землі.
Ярослава зарахували до 208 батальйону Територіальної оборони. В перші дні повномасштабного вторгнення, коли російський ворог знищував склади з паливом, на Фастівщині утворився критичний дефіцит з пальним. Ярослав добре знав всі дороги області та мав дозволи перевезення небезпечних вантажів та відповідний досвід, тому йому довірили перевозку цистерн з паливом. «Коли він вперше поїхав на таке завдання, я втекла з дому, бо так боялася за нього, що просто не могла бути сама у будинку. На щастя, я маю близьких подруг, які і тоді, і зараз допомагають пережити весь цей жах».
Згодом Ярослав долучався до звільнення Макарова, Мотижина. Був командиром взводу зведеної роти. І у липні 2022 їх відправили на Схід, в район Бахмута. То були страшні, сповнені тривог дні. На зв'язок чоловік виходив лише рано-вранці. Олена прокидалася і нічого не могла робити доки не дочекається дзвінка від коханого. Коли запитувала у нього як він? Ярослав завжди відповідав: «Всі мої живі».
«Наше завдання не лише боронити кордони, а й привезти наших хлопців живими», - казав Ярий дружині. Ніколи не жалівся на умови служби та побут, завжди говорив, що вони всім забезпечені і йому нічого не треба. А за кілька днів до загибелі раптом попросив передати з волонтерами свіжого сала і печива, казав, що дуже захотілося. Олена спакувала передачу, проте Герой так його і не скуштував…
На Покрову Герой загинув смертю хоробрих
Лейтенант Ярослав Кузьменко мав авторитет серед військових, бо був справжнім лідером, справедливим командиром, який передусім турбувався за своїх підлеглих, а не за себе. Так про нього згадують побратими.
Врівноважений і спокійний, він дуже любив автомобілі – міг збирати і розбирати авто десятки разів, щоб усунути найдрібнішу недосконалість. Заповзятий грибник він обходив всі ліси та стежки рідної Фастівщини. Шалено любив свого чотирилапого друга – бернського зенненхунда Хаммера, який за 2 дні до загибелі господаря, наче збожеволів, вив і намагався вирватися і втекти з подвір’я.
14 жовтня 2022 р. Страшну звістку про загибель чоловіка Олена отримала від його побратимів.
«5 діб до того, як тіло Ярослава привезли до Фастова, я просто не пам’ятаю. Намагалася втішити наших дітей Наталку та Влада, проте мені це не надто вдавалося. Бо сама ледь жила на заспокійливих. Добре, що поряд були мої рідні люди та друзі. Ми прагнули мало, але були готові віддавати багато. Я знаю, що я сильна. Я гідна дружина гідного воїна. Ярослав поруч зі мною. Він тримає мене за плечі, я це відчуваю», - розповідає дружина загиблого Героя.
Зараз Олена вчиться жити заново, без коханого чоловіка і турботливого батька. Виховує дітей, працює в магазині зоотоварів у Фастові, разом з подругами волонтерить. Її підтримують ті, хто пліч-о-пліч воював з Ярославом. А дружини побратимів стали Олені справжніми подругами.
«Ти приходиш до мене в сновидіння, так ніби нічого не сталося, обіймаєш та посміхаєшся, навіть іноді здається що відчуваю твоє тепло та запах. Я ненавиджу ранок, бо з ним приходить знову відчай та зникає примарна надія і ти залишаєшся у снах. Без тебе нестерпно, біль щодня пекучіше. Будь поруч, благаю тебе!
Постійно гортаю старі переписки. Там стільки любові твоєї й тепла. На фото посмішки та твій такий рідний голос та сміх в голосових повідомленнях. Тебе немає так довго, болить ще сильніше, не гоїть час рану. Я наче заморожена, померла разом з тобою.... Слова нічого не варті, світ нічого не вартий без тебе. Коханий мій, до зустрічі у засвітах», - пише Олена Кузьменко на своїй сторінці у Facebook.
Пам’ятаймо усіх наших Героїв, які поклали власне життя за захист української землі!
*Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
