Війна забирає найкращих, наймужніших, найсильніших, цвіт нашої нації. 20 квітня 2023 року вона безжально обірвала життя 32-річного фастівчанина Сергія Соколенка. З перших днів вторгнення він прагнув захищати Батьківщину. Після ретельного відбору потрапив у Нацгвардію. Під час евакуації поранених військових боєць загинув під Бахмутом.
Чоловік мав так багато ідей та планів. У червні, під час відпустки, хотів одружитися на коханій дівчині. Після війни - відкрити власну справу і виготовляти модульні будиночки. Усі його мрії перекреслила армія ворога, який зазіхнув на нашу землю.
Пам'ять про Сергія завжди житиме у серцях рідних і близьких йому людей - батьків, коханої, сестри, брата та племінників, друзів, знайомих та побратимів. Історіями з його життя та своїми спогадами з нами поділилися мама Героя Лілія Валентинівна, його кохана Тетяна та подруга з дитинства Юлія.
«Врятував песика, якого хотіли втопити». Дитинство у рідному селі
Сергій Соколенко народився 7 березня 1991 року у Великій Офірні. В селі ходив у школу до десятого класу. Останні два роки вчився у Фастівському ліцеї-інтернаті.
Сергій у дитинстві
У дитинстві Сергійко був спокійним, мрійливим, задумливим хлопчиком. Близькість до рідної природи поселила в його серці глибоку любов і прив’язаність до її величної краси. Він міг довго спостерігати за плином води, любив тварин, з дитячих літ захоплювався рибальством.
«Він був таким добрим дитям, - згадує мама Героя Лілія Валентинівна. - Пам’ятаю, років у 6-7 приніс додому маленького песика. У нас вже жило двоє собак. Але те цуценя хотіли втопити у річці, а він випросив його і забрав».
Сергій ріс чесним, справедливим, скромним хлопцем. Не любив бути в центрі уваги, кажуть рідні. Але якщо хтось потребував допомоги, не відмовляв. А ще ніколи не жалівся, як би не було тяжко.
«Міг тижнями працювати без вихідних». Улюблена робота
Після школи хлопець закінчив Державний економіко-технологічний університет транспорту і здобув фах інженера-електромеханіка залізничного транспорту. Останні роки працював на підприємстві, яке виготовляло модульні будинки. Керівництво оцінило відданість чоловіка роботі, його наполегливість та ініціативність, і Сергія підвищили до начальника виробництва.
Сергій Соколенко
«Щодо роботи він був надзвичайно відповідальний. Ставив до себе дуже високі вимоги. Міг тижнями працювати без вихідних. Бувало, жив на роботі по три-чотири доби, не виходячи з цеху», - розповідає мама Захисника. І додає, що й вдома син робив все своїми руками. Добудувати веранду, встановити вікно чи душову, зробити бесідку, викласти стежки у дворі - він міг все. А якщо чогось не вмів – розпитував інших, навчався, але ніколи не опускав руки і не відступав.
Сергій вперто боровся зі своїми страхами і перемагав їх, впевнено йшов до цілі. Хоча боявся висоти, стрибав з парашутом, займався роуп-джампінгом (стрибки з моста з використанням спеціального спорядження – ред.), згадує його подруга Юлія Костенко. З нею Сергій потоваришував ще у садочку. Разом ходили до школи, до одного класу, пізніше вчилися в одній групі університету. З роками їхня дружба теж росла і міцніла.
«Він був мовчазним, але до нього тягнулося багато людей. Мав багато друзів, хоча й обирав їх ретельно, - розповідає Юлія. – Ми знали, що Сергій із тих людей, які ніколи в біді не залишать. У нього без перебільшень були золоті руки: виходило все, за що б не взявся. Він дуже любив риболовлю. Останнє фото, яке нам прислав, якраз з риболовлі. Воно зроблене за кілька днів до його смерті. Тоді він мав вихідний після завдання і вийшов із побратимом половити рибу. Ще Сергія всі знали як банщика від Бога. Він любив відвідувати баню і завжди брав з собою друзів. Тепер ми не будемо ходити в баню, це важко, бо все нагадує про нього».
«На те останнє чергування він міг не їхати». Війна
Коли почалося широкомасштабне вторгнення, Сергій повернувся до Фастова (останні роки він працював і жив поблизу Києва). Чоловік не міг залишатися осторонь подій у країні. Без військового досвіду в ЗСУ його не взяли, тому записався в тероборону. Спершу був задіяний в облаштуванні міських рубежів, робив коктейлі Молотова. Возив на своєму авто до Києва людей, які працювали в критичній сфері, в той час, коли громадський транспорт майже не їздив. Але скоро зрозумів, що цього йому замало. Сергій хотів діяти, прагнув знищувати загарбників і знову пішов у військкомат. Коли відмовили у Фастові, поїхав до військкоматів Києва. Наполегливість чоловіка могла зрушити гори – він потрапив до Нацгвардії. Кілька місяців охороняв столичне державне підприємство «Антонов». Але така робота його теж не влаштовувала.
«Сергій казав, що він молодий і здоровий, а таку роботу можуть робити 50-60-річні чоловіки, - ділиться спогадами мама Героя. - Він звертався куди тільки міг, і його взяли у бригаду швидкого реагування».
Сергій Соколенко
Вже через кілька днів він із бригадою направився під Бахмут. Під час служби переніс операцію на нозі, адже надірвав меніск, але через місяць Сергій вже був у строю. Був поранений осколками, після тижня в госпіталі повернувся до побратимів.
«Сергій ще з 2014 року хотів піти в АТО, - каже подруга Юлія. - Проте у нього напередодні була операція, і його не брали. З часом ми його відмовили, і Сергій заспокоївся. Але я знаю, що йому боліло через те, що відбувається в країні, він прагнув захищати її».
Навіть на війні чоловік не забував про рідних, про маму, допомагав їй, наскільки це було можливо в тих обставинах. «Восени, коли син вже був під Бахмутом, він подзвонив. Ми рідко говорили, більше переписувалися. Я сказала, що у нас виключають світло, а я не знаю, що купити, щоб не сидіти в темряві, - розповідає Лілія Валентинівна. - На другий день вже прийшла посилка. Він зателефонував друзям, щоб купили світильник з акумулятором, з яким ми перебули всю зиму. Такою він був дитиною - завжди про мене дбав».
Мама Захисника каже, що на те чергування, яке стало для сина останнім, він міг не їхати. Через поранення Сергій був у резерві і мав через кілька днів вийти з побратимами на ротацію.
20 квітня 2023 року під час евакуації поранених бійців з передової, він отримав осколкове поранення, яке обірвало молоде життя.
«Вони забирали важкопораненого, втрьох чи вчотирьох несли його. Вже клали у бронемашину, коли поряд пролунав вибух. Сергій був у бронежилеті і касці, але в той момент, коли підняв руку, осколок потрапив між ребрами в артерію, стався внутрішній крововилив. Усі вижили, поранених врятували, а Сергій загинув», - розповідає про ті страшні миті мама Героя.
У червні планував одружитися. Мрії
Та відпустка мала стати для Сергія найщасливішою у житті. Він планував повернутися додому і одружитися на коханій Тетяні. З нею познайомився на роботі, де дівчина працює інженером-конструктором.
Чоловік давно мріяв про сім’ю, про власний будинок та дітей і нарешті зрозумів, що зустрів ту саму - єдину…
Сергій з коханою Тетяною
«Сергій був турботливим і добрим. Завжди підтримував мене у важкі моменти, був готовий вислухати і допомогти. Він був надійною людиною, на яку можна покластися. Людиною, яка змінює світогляд», - згадує про коханого Тетяна.
Вона розповідає, що після війни він мріяв відкрити власну справу і створювати модульні будиночки, щоб дарувати радість людям.
Після похорону Сергія побратими привезли Тетяні кошеня. Під Бахмутом він прихистив кішку з дітками і хотів одне з них подарувати своїй нареченій. Кішку товариші теж не залишили на небезпечній території, забрали додому.
Сергій любив робити своїй дівчині романтичні сюрпризи, ретельно їх планував, пам’ятав усі дати. Останній зробив їй на день народження, майже через місяць після загибелі. Колега передав Тетяні пакунок – Сергій замовив подарунок ще в березні і попросив друга забрати посилку в Києві, щоб потім не шукати презент в останні дні. Він знав, що вона любить малювати і придбав картини за номерами.
«У ньому поєднувалися чесність, совість, добропорядність, ніжність, любов і сила. Все це було в одній людині. Не знаю, чому війна забирає найкращих», - каже з болем в голосі Тетяна.
Сергія поховали на Алеї Слави, на Інтернаціональному кладовищі. Тепер він оберігає своїх рідних і коханих людей з Небес. А вони завжди згадуватимуть про нього з ніжністю, любов’ю та вічним сумом.
