Минуло 300 днів війни. Майже рік фастівчани вчаться жити в нових умовах. Нелегко, так, але ми живемо. Більше того, ми вчимося, розвиваємося, народжуємо та ростимо дітей. Ми усіляко підтримуємо українців – військовослужбовців, переселенців, мешканців окупованих територій, один одного. Ми працюємо і розвиваємо нашу рідну державу. Ми усі змінилися. Як? Давайте згадаємо разом.
Нелегкий рік. Рік випробувань та шалених змін, рік прощань та втрат. Але це і рік очищення, коли ми нарешті позбуваємося усього ворожого, російського. Наша мова вичищається від русизмів, російськомовні громадяни свідомо вчать українську, спілкуються нею. Наша музика, та й загалом культура за цей рік зробила такий шалений крок вперед, а усе тому, що ми нарешті усвідомили: своє – найкраще.
Наприкінці року, кажуть психологи, потрібно підбивати підсумки, аналізувати пройдений шлях. Ми спробували підсумувати, як же цей рік змінив фастівчан.
Підготовка: вірили в найкраще, але готувалися
Січень 2022 року, ще мирний місяць. Однак в повітрі вже є щось важке і вороже. З телеканалів все частіше лунають заяви експертів про те, що війна може бути. Війна? Мало хто в це вірив. Та як? 21 століття, європейський континент, де є купа організацій, які гарантують нам мир. Мають гарантувати. Слухали, не вірили, але підготовка тривала.
За цей час фастівчани вже почали проходити курси першої домедичної допомоги та інші види підготовки, які проводив батальйон територіальної оборони, що також розпочав активне розгортання ще наприкінці 2021 року. Усі усвідомлювали, що таке «тривожний чемоданчик» та що там має бути. Хто проживав в приватному секторі – облаштовували погреби чи інші сховища – місця для перебування у разі обстрілів. Ми готувалися.
24 лютого. Було страшно, але ми повстали
П’ята ранку 24 лютого. Хтось прокинувся від вибухів у сусідньому Василькові, хтось вже їхав до столиці на роботу чи збирався до праці – але ота хвилина, хвилина жаху, ступору і розуміння – почалося – закарбувалася в пам’яті, мабуть, кожного фастівчанина назавжди.
Але вже наступної хвилини усі гарячково вирішували, що робити. Хто швидко взяв готову валізу, дітей за руку та розпочав рух до західних кордонів держави. Хто взяв рюкзак та пішов до військкомату. Хтось просто вирушив на робоче місце. Учні молодшого віку, ще не дуже усвідомлюючи, що ж саме трапилося, тихенько раділи тому, що уроки у школі відмінили.
Однак всі цього страшного дня взялися до праці. Миттєво об’єдналися. І чекали сповіщень від владних структур – як діяти та що робити.
Єдині, сильні, непереможні мешканці Фастівщини
Кінець лютого та увесь березень пройшов для більшості фастівчан, як в тумані. Однак всі трудилися, не було жодної, мабуть, людини, яка б не допомогла країні.
- Розгортання блокпостів та оборонних споруд як на дальніх, так і на ближніх рубежах
- Відправка родин з дітьми на безпечні території
- Оборона Макарівщини та підступів до Фастова
- Створення добровольчих формувань
- Формування добровольчих бригад, які допомагали облаштовувати оборонні споруди
Особливо багато в перші дні війни виготовили коктейлів молотова. Їх робили чи не у кожній родині фастівчан. І люди були готові з голими руками, маючи лише оті вибухові суміші, йти на танки.
Взяти Київ за три дні? Кого та «вторая армія» захотіла перемогти?!
Згуртувалися фастівчани ще й для допомоги людям – переселенцям, евакуйованим громадянам. Усі, хто міг, надавали своє житло, хтось віддавав вільні кімнати для родин, які приїхали із зони бойових дій з однією валізкою в руках. Було сформовано так звані шелтери – на базі комунальних підприємств міста, релігійних громад тощо. В той період було створено чимало благодійних організацій та фондів, які працюють і досі та регулярно надають допомогу тим, хто її потребує.
Нам не так багато і треба
Чим ще ті перші місяці запам’ятаються, так це дефіцитом усього. Але фастівчани зрозуміли, що для життя не так і багато треба. В громаді організували обмежені, але регулярні поставки продовольчої продукції і їжі вистачило усім. Більше того, фастівчани настільки сміливі та щирі, що формували пакунки допомоги сусідній Макарівщині, яка була в окупації, не зважаючи на власні недостачі. Самі ж проривали кордони та їздили в окуповані села сусідів лише для того, щоб передати людям харчі, ліки та необхідні предмети гігієни.
Відродження після пережитого
До кінця березня російська наволоч, чи то пак, армія, пішла з Київщини, не лише не взявши нашу прекрасну столицю за три дні, а ще й добряче отримавши «на горіхи». Люди почали по-троху оговтуватися від пережитого.
За той місяць ми навчилися багато, але найголовніше – цінувати те, що маємо, цінувати ще більше один одного.
- Вже звикли ходити до укриттів за сигналами повітряної тривоги
- Формувати життєвий порядок в залежності від того як працюють магазини, державні структури тощо
- Діти продовжили навчання, адже саме їм вже зовсім скоро розвивати нашу державу.
Допомога – наше щоденне завдання
Природнє потепління, сонечко, свято Великодня трохи повернули людей до звичного життя. І тут усі включилися до віддаленої допомоги нашим захисникам, армії – донати стали звичною справою для багатьох.
Українці миттєво збирали гроші на будь-які потреби, які висловлювали військові. Як кажуть, і це ми ще долари не міняли.
Фастівчани періодично збирають то на одну, то на іншу потребу бійцям нашого тербату. Релігійні організації допомагають переселенцям, возять гуманітарну допомогу до окупованих зараз територій.
- Регулярно плетуться маскувальні сітки
- Робляться окопні свічки
- Періодично готуються смаколики для військовослужбовців
- У місті створилися центри соціально-психологічної допомоги внутрішньо переміщеним особам, родинам військовослужбовців тощо
Фастівчани роблять усе, і навіть трошки більше, щодня, щохвилини наближаючи нашу Перемогу.
Українське усюди
Українська музика – яка ж вона глибока, українські пісні – які ж там прекрасні смисли, література, театр, кіно… Щоб побачити, яке ж воно, гарне, своє, українське, нам довелося висмикнути усе оте російське, що заполонило Україну, з корінням. Цей етап ми ще пройшли не до кінця, але вже з авто не чути російського блатняка, а в кав’ярнях лунає дзвінка українська пісня. І це так чудово!
А люди, які розмовляли російською, не вбачаючи в цьому чогось неправильного, вчаться української. Бо російське зараз – ще щось гидке, брудне і те, що несе смерть. І, нарешті, говорити російською – просто соромно.
Чого ж навчилися фастівчани? Та фастівчани і так усе вміли та знали. Просто зараз довелося усі свої знання та вміння використати, миттєво закумулювавши усі потрібні в тілі енергії. Пройдений рік нам показав, що ми сильні. А ще – непереможні. І з цим знанням ми далі, крок за кроком, впевнено рухаємося вперед, до нашої великої перемоги.
*Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
Нагадаємо як минув рік для нескорених макарівчан.
