Макарівщина фактично зупинила наступ ворожих військ на Київ. Колона пройшла місто, але до Фастівського району, на щастя, не дійшла, і була розбита. Однак це далося макарівчанам великими втратами, як людськими, так і матеріальними. Про героїчний Макарів часів окупації та боротьби та про мужній – в період відбудови селища та навколишніх сіл після звільнення читайте в річному підсумку.
Такий невеличний, але такий мужній та незламний. Це про Макарів. Це про людей, які там живуть та які своїми руками зупинили ворожу техніку. Це про тих, хто всупереч усьому відбудовує не лише свої домівки, а й знищені адмінбудівлі, магазинчики своїх співмешканців, допомагає зовсім незнайомим людям, які постраждали від рук окупантів.
Початок війни
Фактично, Макарів з перших днів війни став на захист Київщини. А вже 27 лютого перша ворожа техніка прибула до околиць Макарівської громади. Регулярних військ в селищі не було, тому до роботи стали бійці добровольчих батальйонів – люди без бойового досвіду, але з безмежним прагненням вберегти рідну землю.
«У нас були лише автомати Калашнікова, які отримали бійці роти охорони, сформованої з місцевих мешканців. А через 2-3 дні з однієї військової частини, яка знаходиться неподалік, завезли ще близько 50 автоматів і 8 РПГ з боєкомплектами», - зазначав в одному з інтерв’ю журналістам ФастівNews.City голова селища Вадим Токар. Важко зараз уявити, але люди готові були фактично голіруч йти на танки та бойову техніку.
Тоді була облога, коли макарівчанам перекрили дороги – вихід до трас. Адже ворог пішов на оточення селища. А пізніше – окупація.
Адміністрація весь час знаходилася на території громади. Спочатку працювали у звичній адмінбудівлі, потім перебралися до відділу освіти, в інше приміщення. А коли вдалося прорвати лінію ворога, адміністрація Макарова у складі кількох фахівців та секретаря ради перебралася до Фастова, де бойових дій не було. Голова громади весь час перебував у селищі.
Мужня боротьба мешканців Макарова
Макарів увесь час мужньо тримав оборону, про відступ навіть думок не було. Чоловіки готові були на усе, аби не пустити ворога, не дати йому дійти до столиці та сусідніх громад.
Селищний голова Макарова Вадим Токар отримував повідомлення з пропозиціями здати Макарів. Однак це ще більше злило людей та спонукало їх ще активніше боротися із загарбниками.
«32 дні ми разом зі Збройними силами України тримали оборону Макарівщини і ні в кого не виникало ніяких сумнівів у тому чи варто відступати. Стали до зброї і ні кроку назад. Бо з одного боку за нами - столиця України, а з іншого боку – сусіди і побратими місто Фастів», - розповідав Вадим Токар.
Окупація Макарівщини
Це страшне слово «окупація». Значна частина людей, які мали змогу – виїхали. Але багато хто залишився в селищі – боронити рідні землі. Або ж просто жити далі. Адже покидати свої домівки змогли далеко не усі.
Спогади про окупацію в очевидців викликають цілий спектр почуттів: це і жах, і страх, і співчуття, але разом з тим і ненависть, чисту ненависть до ворога, який міг так нещадно, безжально знущатися з родин.
Попри обстріли, люди протягом холодного березня мусили жити в підвалах, проводячи там основну частину часу. Поки в їх домівках снували окупанти – розграбляли накоплене роками майно, вбивали тварин, знущалися над людьми…. Харчі досить швидко закінчилися, виникла значна проблема з ліками та медичним обслуговуванням, особливо це стосувалося хронічних хвороб та людей з невиліковними недугами. Неодноразово, ще в період окупації, макарівчанам з Фастова надсилалася гуманітарна допомога, яка включала продукти харчування, ліки, засоби гігієни. Значну допомогу Макарову в період окупації надав Фастівський хлібзавод. Працівники без передиху пекли хліб, самі ж на своїх авто, прориваючись через ворога, завозили такий дорогоцінний продукт – фастівський хліб!
Як люди, які були під окупацією, пережили березень – відомо лише вищим силам та їм самим. Але вони пережили. І були звільнені Збройними силами України.
- З 25 березня Макарівщина опинилася в так званій «сірій зоні».
- А вже 28 березня, відвоювавши Мотижин, Макарівська громада позбулася окупантів та повністю перейшла під контроль героїчних ЗСУ.
Деокупація та перші дні квітня
Макарів вільний. До Києва ворога не пропустили, розгромили його на околицях селища. Але радість від цього пригнічував жах від пережитого. Закатовані люди, хворі літні громадяни, які так і не пережили окупацію, голодні очі переляканих дітей, загиблі Герої, які голими руками протидіяли ворогу… Втрати найдорожчого – людей.
Вже в перші дні квітня усі, хто міг, кинувся допомагати Макарівщині. Усім, чим можна було. З Фастова до людей їздили бригади меддопомоги, адже лікарню ворог зруйнував. Їхали фури з харчами, продуктами, засобами гігієни, ліками.
Попри усе, жах від побаченого тоді досі не відпускає. Спалені автівки, розбиті вщент будинки, написи на фіртках "ДІТИ", які, до речі, не те, що не зупиняли окупанта, ці написи вказували, що тут є щось смачненьке і краще, що можна відібрати. Відібрати в дитини! Голодні та нажахані домашні тварини, які бродили вулицями в пошуках господарів та їжі. І люди, переважно старшого віку. Люди з очима, в яких був відображений жах, біль від пережитого, а разом з тим легка покірність долі. Прийняття всього, що сталося…
По 31 березня включно тривала окупація Макарівщини російськими військами. З 49 населених пунктів громади 18 - перебувало під тимчасовою окупацією, 32 – зазнали ушкоджень різного ступеню. По громаді ми втратили 585 приватних будинків, 58 багатоквартирних пошкоджено, 1 – повністю зруйнований. 17 шкіл зазнали пошкоджень, одна не підлягає відновленню. 8 дитячих садочків зазнали ушкоджень, 2 – вщент зруйновані.
«Але найголовніші наші втрати не будівлі, а люди. Місцевих добровольців було в роті 24 чоловіки. На моїх очах загинуло 6. Цивільних досі продовжуємо рахувати. 132 загиблих наших земляків ми виявили на поверхні. Зараз тривають пошуки тих людей, кого вбили окупанти і хто похований у садочках, біля будинків – там, де була можливість це зробити. 200 людей розстріляні в цивільних авто – це ті люди, які намагався виїхати і ті, хто був закатований і кого нелюди ґвалтували та вбили» - писав в квітні Вадим Токар.
Вадим Токар, офіцер, голова Макарівської громади
Гуртування задля відбудови
Кілька днів макарівчани оговтувалися від пережитого. І вже досить скоро стали до відбудови зруйнованого. Перше, що потрібно було – розібрати завали. Тому вже 7 квітня відбулася толока, до якої усіх запросив селищний голова. Варто зазначити, що до цього процесу долучалися усім світом. Приїздили бригади допомоги з різних міст, в тому числі і з Фастівської громади.
Паралельно працювали фахівці, які відновлювали енергетичну сферу, працювали над подачею газопостачання до сіл громади.
Модульні містечка для тих, хто втратив житло
Вже в травні почався монтаж будиночків модульного містечка, який надали поляки. Пізніше Макарів взяв участь у проекті Сергія Притули «Родинне гніздо», в рамках якого біля зруйнованих помешкань макарівчан зводили тимчасове житло.
А вже у вересні у Макарові з’явився мурал «Вільний Макарів», присвячений звільненню громади від російських окупантів та вибухонебезпечної нечисті, яку лишив після себе ворог – люди прагнули прикрасити містечко.
Світові знаменитості на Макарівщині
Макарів пережив окупацію та дав відсіч ворогу. Макарівська громада страждала, люди пережили страшний травмуючий досвід. Зрозуміло, що до цих процесів, а також до усього того, що творили нелюди – вороги, потрібно було привернути увагу усього світу.
Саме Україні, на жаль, судилося розповісти світовій громадськості, що росія – гнила нація з нездоровими ідеями імперіалізму.
За цей рік у Макарові побували такі яскраві особистості як легендарний футболіст Андрій Шевченко, голівудські актори Лієв Шрайбер та Бен Стіллер, Посол Сполучених штатів в Україні Бріджіт Брінк, представники урядів різних країн Європи.
Сьогодення Макарова
Іноді здається, що все, що відбулося на початку року, було не з нами, не з мешканцями Київщини. Зухвале вторгнення та нищівна поразка ворога. Героїзм, сила, мужність та неймовірна здатність до єднання українців. Нам це все ще потрібно добряче проаналізувати, усвідомити. Рани Макарівської землі ще болять, і болітимуть вони довго, століттями. Однак мужні макарівчани повернулися до життя. Вони відбудовуються та будують, створюють прекрасне та виховують дітей, відкривають нові справи та долучаються до усіх державних процесів, які щодня, щохвилини наближають Україну до Перемоги.
Макарів живе. А разом з Макаровом живе Київщина та уся Україна.
Ми знаємо, що ми, українці, вже перемогли. Адже ми показали силу усьому світу. Нам допомагають провідні країни, нас навчають та, що цікаво, вчаться у нас! З нами увесь світ. З нами сила та Бог. Щодня наші новітні Герої – військовослужбовці Збройних сил України, роблять неймовірне на фронті. Щодня кожен українець робить щось, що наближає нашу Перемогу.
Ми відбудуємося і розквітнемо. Адже інакше не може бути. Макарів це вже довів.
*Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
