Володимир Мариношенко в перший день широкомаштабного вторгнення, 24 лютого, записався до лав територіальної оборони Макарова – патрулював, виконував усю необхідну для оборони роботу. Коли до Макарова в’їхали ворожі танки, Володимир з іншими чоловіками відправився захищати свою малу батьківщину. 27 лютого загинув смертю хоробрих від рук росіян.
«Мій батько є і буде для мене прикладом доброти, дружби, самопожертви та абсолютної любові на все життя. Такої доброї людини я не зустрічала. Свої справи він завжди відкладав на «потім», багато працював та допомагав людям. А макарівчани знали: якщо на дорозі трапилась якась поломка авто, то треба викликати Вовку Мариношенка, він приїде і виручить навіть вночі, навіть у бурю, дощ та грозу… Таким запам’ятався усім мій батько…», - згадує тата донька Інна журналістам "Макарівських вістей".
Того дня, коли тата не стало, Інна ніби відчувала біду. Ворог був вже близько, родина спустилася у підвал, а Володимир, традиційно, зібрався йти виконувати свій обов’язок – боронити рідний край.
«Тато сідав у автомобіль. Сказав просте: «Все буде добре, не хвилюйся, я обов’язково повернусь». Я дивилась йому вслід, але десь глибоко в душі відчувала: вже не повернеться… Я наздогнала тата і попросила вдягти шапку, щоб не змерз. А він відповів, що має капюшон. Я подумала, ну хоча б від осколків захистить…», - це була остання розмова Інни з татом.
24 лютого Володимир ще зранку записався до лав територіальної оборони Макарова. Список захисників складали чоловіки громади. Писали на звичайному папірці. Військових на той час у селищі чи поблизу не було. Самоорганізовувалися як могли та як уміли. Зброї теж не було. Однак до захисту рідної землі стало багато людей.
Три дні важкої роботи, побудови оборонних укриттів, блокпостів – робили як вміли. Увесь час Володимир був серед тих, хто невтомно працював. 27 лютого, у день загибелі, зранку Інна зі щемом у серці попрощалася з батьком. А вже вдень отримала звістку – тата нема в живих.
«Прицільним пострілом із ворожого танку по хлопцях з ТРО, які фіксували пересування колони рашистів, було вбито мого батька за 700 метрів від власного дому… Я той вибух не забуду ніколи, він відірвав частину моєї душі», - ділиться спогадами Інна.
За словами свідків, Володимир Мариношенко загинув миттєво і не мав жодного шансу на порятунок.
Місце, де загинув Володимир Мариношенко
Далі Інна з родиною мусила виїхати з Макарова – рятувалися. А вже після повернення додому розпочали процедуру ексгумації та перепоховання тіла. Коли ж дійшла справа до документів, виявилося, що Володимир дивним чином зник зі списків ТРО, а у владних кабінетах Інні порадили доводити його присутність в лавах тероборони.
«Тато вчив мене не відступати. І я не скорилася. На основі висновків і довідок про обставини смерті тата, мені в одному з кабінетів Макарівської селищної ради вручили нагрудний Знак [медаль «За оборону рідної держави. Макарів»], який має номер і є офіційним. Але у списки учасників ТРО мого тата так і не внесли. Зараз займаюсь цією процедурою», - каже Інна.
Медаль «За оборону рідної держави. Макарів»
Однак, попри усі перипетії із документами, Інна, її родина та й, мабуть, усі макарівчани знають – Володимир Мариношенко – справжній Захисник. А ще просто хороша людина, адже він завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував.
Щоранку Інна, прокидаючись, вітається із фотокарткою тата, розповідає про свої плани на день. А ще постійно відчуває присутність батька у домі. Та й синочок Інни нерідко вигукує: «Дід Вова тут!»
«Для нас тато ніколи не перестане бути поруч! Війна забрала у мене батька ще на самому порозі вторгнення, а він просто хотів мирно жити на своїй рідній землі, у власному домі! Я і досі твоя, татова донька, якій дуже важко без тебе і дуже болить за тебе. Час не лікує, він просто вчить жити далі, продовжувати твій рід і берегти пам’ять про тебе!» - говорить Інна.
Володимир Мариношенко до безтями любив свою родину. Завжди реалізовував мрії донечки, а коли вона подорослішала допомагав чим міг. А ще завжди вчив простим, але правильним речам: ніколи не здаватися, не коритися несправедливості та зручним обставинам. Казав, що справи потрібно доводити до кінця та працювати задля досягнення бажаного результату.
«Я дуже схожа на нього і ззовні, і характером, тому будь-що буде, але правду доведу!», - стверджує Інна.
Володимир Мариношенко з донькою Інною
На жаль, станом на 16 липня, коли редакція спілкувалася із донькою загиблого Захисника Макарівщини, питання із поверненням імені Володимира Мариношенка до списків тих, хто був в лавах ТРО з 24 лютого, не вирішили.
Нагадаємо, журналісти створили Меморіал жертв війни росії проти України. На сайті та в соцмережах проєкту (цивільні - Facebook, Instagram; військові - Facebook, Instagram) щодня публікують історії вбитих внаслідок російської агресії захисників та мирних жителів. Адже важливо, щоб люди не перетворювалися на мертві цифри в статистиці. За кожною людиною стоїть ціла історія життя, родина та близькі.
Допоможіть зберегти пам'ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про ваших близьких та знайомих, які пішли з життя через війну: для загиблих військових, для цивільних жертв. Історії будуть опубліковані на сайті victims.memorial.
