Вторгнення російської армії в Україну розділило наше життя на до та після. Війна зачепила всіх, навіть людей, які не були в епіцентрі бойових дій. Втрата роботи, комендантська година, сирени, які лунають інколи п’ять разів на день, постійний страх за життя близьких, що залишилися тут або пішли захищати нашу країну. Це те, що тепер стало нашою звичною реальністю.
Як змінилися доходи і емоційний стан фастівчан після 24 лютого, скільки часу вони витрачають на читання новин та чому не поїхали з міста, ФастівNews.City запитали у людей, яких зустріли на вулицях Фастова.
*Деякі герої публікації не дозволили їх фотографувати.
Олена, 32 роки
- Що змінилося у вашому житті, коли почалася повномасштабна війна?
- Саме відношення змінилося. Ми стали більш сміливі. Страшно, звісно, особливо вночі: ці сирени, вибухи. Іноді спускаємося у підвал, ховаємося. Вдень реагуємо по-іншому. А в основному вночі чергуємо, спимо по черзі.
- Як змінився ваш рівень доходу з початком війни?
- Доходу зараз немає ніякого. Я працювала кухарем, тепер роботи немає. У чоловіка теж. Отримали 6,5 тисяч від держави і все.
- Як змінився ваш емоційний стан?
- Я намагаюся не сприймати все близько до серця, на щось закривати очі. Щоб дитина не вникала в це все (сину Олени – 8 років – ред.). Хоча я пояснюю йому, що у нас війна, що треба ховатися (під час повітряної тривоги – ред.). Але ми намагаємося ставитися до цього спокійніше.
- Скільки часу ви втрачаєте на перегляд/читання новин?
- Особливо ввечері години три читаю новини в телеграмі.
- Чому ви залишилися у Фастові? Чи була можливість виїхати?
- Ні, виїжджати не думали. По-перше, мене там ніхто не чекає, по-друге, фінансів немає, щоб кудись їхати. У мене багато друзів виїхали, і всі хочуть назад. Немає за що там сидіти. Їм дали одну допомогу, але треба за щось жити. І хоча їх годують, але якщо хочеш купити дитині фруктів, треба купляти за свої гроші. А роботи там немає. Тому ми залишаємося тут. Я налаштовуюся на те, що все буде добре, що ми переможемо і будемо далі жити і працювати.
Дмитро, 21 рік
- Що змінилося у вашому житті, коли почалася повномасштабна війна?
- Я залишився без роботи. Працював неофіційно на заводі, який виготовляє тротуарну плитку.
- Як змінився ваш емоційний стан?
- З самого початку було важко. Думали, що і в нас таке буде (як в інших містах, де ведуться бойові дії – ред.), але зараз легше. Але все одно як заходиш читати новини, потім важко. А я заходжу в телеграм кожні півгодини і читаю.
- Чому ви залишилися у Фастові? Чи була можливість виїхати?
- Думки виїхати були, але не було можливостей. Крім того, був налаштований оптимістично.
Сергій, 23 роки
- Що змінилося у вашому житті, коли почалася повномасштабна війна?
- Я також втратив роботу, працював разом з Дмитром. У мене були заощадження і за пару годин до початку війни продав машину, на ці гроші живу.
- Як змінився ваш емоційний стан?
- Зараз стабілізувався. Спочатку не було апетиту, постійно прокидався вночі, майже не спав. Дуже тяжко було.
- Скільки часу ви втрачаєте на перегляд/читання новин?
- Вдень десь три години дивлюся і читаю.
- Чому ви залишилися у Фастові? Чи була можливість виїхати?
- Спочатку були такі думки – їхати в сторону західної України, але передумав. Тридцять відсотків друзів виїхало. Інші залишилися, адже у нас все більш менш спокійно, тому ніхто сильно не панікував.
Юлія, 36 років
- Що змінилося у вашому житті, коли почалася повномасштабна війна?
- Багато чого змінилося. У першу чергу, позакривалося багато підприємств, люди залишилися без заробітної плати і можливості знайти нову роботу. Я теж залишилася без роботи. Працювала в техпідтримці однієї компанії, але зараз вона повністю закривається.
- Отримували якусь допомогу від держави чи волонтерів?
- Ніякої допомоги не оформлювала, тому що працювала неофіційно.
- Як змінився ваш емоційний стан?
- Були різні етапи: спочатку паніка, потім брала себе в руки, потім знову паніка. Зараз більш спокійніша, тому що від Фастова відійшли подалі. Але бомбардування ніхто не відміняв. Тому кожен день буває по-різному.
- Скільки часу ви втрачаєте на перегляд/читання новин?
- Надзвичайно багато читаю і це дуже погано.
- Чому ви залишилися у Фастові? Чи була можливість виїхати?
- Хіба один раз про це думала. Але не хочеться нікуди їхати з дому. Майже всі родичі і друзі теж залишилися у Фастові.
Катерина, 33 роки
- Що змінилося у вашому житті, коли почалася повномасштабна війна?
- Я змінила місце проживання. Жила недалеко від залізниці. Тому, заради безпеки, переїхала до матері.
- Як змінився ваш рівень доходу з початком війни?
- Працюю в бюджетній установі – в школі, тому поки зарплату отримую. Але кажуть, можливо, влітку не платитимуть.
- Як змінився ваш емоційний стан?
- Звісно, спочатку була паніка. Але коли ситуація стабілізувалася, ми побачили, що наше місто гарно охороняють, то стало спокійніше. Наші друзі - в теробороні, тому ми за них сильно хвилюємося. Вони зараз знаходяться в «неприємних» місцях. За них ми більше переживаємо, ніж за роботу. Головне, щоб війна закінчилася.
- Скільки часу ви втрачаєте на перегляд/читання новин?
- Пів дня, мабуть, читаю новини. Телевізор майже не дивимося. Читаємо офіційні телеграм-канали. Переглядаю постійно відео з офіційних джерел.
- Чому ви залишилися у Фастові? Чи була можливість виїхати?
- Були можливості і коштів би вистачило на перший час, але кому ми там потрібні. У нас там немає ні родичів, нікого. Їхати, не знаючи куди, і покидати все, що нажили, не хочеться. Тому поки виїжджати не плануємо. Хіба що буде раптом якийсь величезний форс-мажор - не дай Боже, прорив чи щось таке, тоді будемо рятувати дітей.
Катерина Іванівна, 77 років
- Що змінилося у вашому житті, коли почалася повномасштабна війна?
- Великих змін не було. Але погано, що це почалося.
- Як змінився ваш рівень доходу з початком війни?
- Нічого не змінилося. Слава Богу, пенсію платять і вчасно.
- Як змінився ваш емоційний стан?
- Переживаю: і за дітей, які залишилися вдома, і за сина, який служить в ЗСУ.
- Ховалися в укриття під час тривоги?
- Пару разів ховалася. Зараз – ні.
- Скільки часу ви втрачаєте на перегляд/читання новин?
- Слухаю новини по радіо. Вдень – ні, а ввечері години півтори-дві слухаю.
- Чому ви залишилися у Фастові? Чи була можливість виїхати?
- Що Бог дасть, те й буде. Родився, і все за тобою написано, від цього не втечеш.
Оскільки вдень на вулицях не знайти людей, які в цей час працюють чи займаються волонтерством, ми вирішили шукати героїв для статті ще й в соцмережі. Після допису у Facebook, відгукнулося ще кілька фастівчан, які погодилися відповісти на запитання і поділитися з людьми своїми історіями.
Надія, 20 років
- Що змінилося у вашому житті, коли почалася повномасштабна війна?
- Перестала бувати вдома. Менше часу на сон, особливо в перші два тижні війни. Не через емоції, через важливу роботу.
- Ви займалися чи зараз займаєтеся волонтерством?
- Займаюсь волонтерством. Постійно перераховую кошти на ЗСУ, також допомагаю друзям і знайомим, яким зараз це дуже потрібно.
- Як змінився ваш рівень доходу з початком війни?
- Маю роботу, дохід не змінився.
- Як змінився ваш емоційний стан?
- Почала більш критично мислити. Вже зараз максимально врівноважена і спокійна. Працюю, немає часу для паніки.
- Скільки часу ви втрачаєте на перегляд/читання новин?
- Постійно в телефоні. Протягом дня найважливіше читаю відразу.
- Чому ви залишилися у Фастові? Чи була можливість виїхати?
- Можливість виїхати була, але тут я потрібніша. Не можуть же всі виїхати, комусь треба воювати і відбудовувати нашу Україну.
Євгенія, 32 роки
- Що змінилося у вашому житті, коли почалася повномасштабна війна?
- З приходом війни в моєму житті та житті моєї сім'ї змінилося все! Ми боялися з сином засинати через постійні повітряні тривоги та постійні вибухи. Бігали в холодний і сирий підвал... Найбільше ми з чоловіком переживали за сина та мою хвору маму, якій постійно потрібен гемодіаліз.
- Ви займалися чи зараз займаєтеся волонтерством?
- Мій чоловік Юрій почав займатися волонтерством. Знайшлися дівчата, які шили розгрузки, а чоловік постачав їх матеріалом і фурнітурою, яку шукали всі знайомі та малознайомі люди. Всі хотіли допомогти. Потім чоловік не зміг більше займатися волонтерством, адже прийняв рішення іти добровольцем захищати Україну, і я підтримала його. Свою справу волонтерства передав мені і дівчатам, які прикладають колосальні сили, щоб шити хлопцям розгрузки, аптечки, кармани на броніки, мішки для скиду пустих магазинів.
- Як змінився ваш рівень доходу з початком війни?
- Вже декілька років мій чоловік налагоджував свій бізнес з виготовлення меблів, я була домогосподаркою. З приходом війни все зупинилося. Ніяких меблів, ніяких грошей. Тільки те що заощадили...
- Отримували допомогу від держави чи волонтерів?
- Допомогу ні від держави, ні від волонтерів не отримувала, тому що стараємось справитися своїми силами. Також допомагають сім'я, рідні та друзі.
- Як змінився ваш емоційний стан?
- Емоційний стан змінився перший раз, коли почалася війна, в перший день. Була розгубленість і страх за близьких... А вдруге емоційний стан змінився тоді, коли мій чоловік разом з усіма хлопцями вирішили боронити нашу країну. Тоді я зрозуміла, що я не одна така, що багато жінок з дітьми лишилися самі... Тому що наші кохані борються за наше майбутнє... Я взяла себе в руки і вирішила, що ми впораємося з цим разом, ми - сила.
- Скільки часу ви втрачаєте на перегляд/читання новин?
- На перегляд новин буває взагалі мало часу, тому що я постійно в роз'їздах... А взагалі читаю новини обов'язково, якщо є можливість.
- Чому ви залишилися у Фастові? Чи була можливість виїхати?
- З початком війни чоловік весь час просив мене, сина і мою маму виїхати кудись, де безпечно. Ми спробували знайти гемодіаліз у Польщі, для мами. Але зараз це проблематично... Хотіли сина вивезти. Але потім сіли і вирішили, що як є, так є. Будемо в місті до останнього. Тому що тут всі мої рідні і близькі люди! Хоча пропонували і до Польщі, і до Чехії, і до Німеччини. Але ж як їхати, коли всі ми робимо одну справу, стоїмо за нашу рідну Україну, за спокій і майбутнє наших дітей. І я впевнена, ми переможемо. Все буде добре, все буде Україна! СЛАВА УКРАЇНІ!
Руслан, 48 років
- Що змінилося у вашому житті, коли почалася повномасштабна війна?
- Якщо починати зовсім здалеку, все почалося ще 2014 року. Я сам з Харкова, з 1997 року жив у Росії. Реакція більшості суспільства, а що найбридкіше — багатьох знайомих з ближнього кола, на Майдан та кримнаш переконали, що жити я там не буду. А щоб діти зростали у такому оточенні — взагалі злочин проти них. Так ми опинилися у Фастові. Коли вранці 24-го жінка повідомила, що почалося, звичайно, першою реакцією був шок. Потім якось примусив себе не панікувати. Шок швидко пройшов. Тепер головна зміна — жінка з дітьми в евакуації.
- Ви займалися чи зараз займаєтеся волонтерством?
- На волонтерство не маю часу, бо працюю за ненормованим графіком. Але чим могли, допомагали — віддали розкладачку, постільне та ковдри для евакуйованих, відносив ліки для тероборони. Жінка з дітьми розірвала простирадла на бинти для тероборони, коли було від них прохання про це. Згадалися ще шкільні історії про дітей часів Другої світової, які допомагали фронту. Саме тоді відчув, що в Україні справжня народна та вітчизняна війна.
- Як змінився ваш рівень доходу з початком війни? Маєте зараз роботу чи втратили її?
- На щастя, з цим все гаразд. Трохи просів, бо частина доходів надходила з проєктів з росії. Оскільки там жив та працював 17 років та маю непогану професійну репутацію, ділові контакти, звичайно, були замовники, до мене зверталися. Але тепер просто економічного сенсу не стало через падіння рубля та катавасію з виведенням звідти грошей.
Маю роботу. Трохи змінився її зміст. Я – копірайтер. Раніше в ключових замовників були на часі більш мирні теми. Тепер тримаємо стрій на інформаційному фронті. Докладніше розказати не можу – комерційна таємниця.
- Отримували допомогу від держави чи волонтерів?
- Так, отримав допомогу від держави. Від волонтерів - не було потреби, а багатьом це потрібніше, я впораюся. Заявку на 6500 гривень від держави подав, бо на той момент не був впевнений, що буде далі. Але стало менше й витрат. Фактично, продукти та інше для власних потреб та комунальні послуги. Ну ще й для кошенят харчі. Тому сплачую всі податки, я - ФОП, а на кредити, яких в мене забагато, навіть збільшив витрати, аби швидше їх здихатись. Доки маю можливість, буду гасити. Вже закрив кредит у Приваті. Інші, крім іпотеки (ми восени придбали будинок), сподіваюсь протягом кількох місяців.
З жінкою та дітьми - своя ситуація. Вона працює вчителькою. Школа працює дистанційно, тому вона проводить уроки, знаходячись у Польщі. У Польщі їх забезпечили житлом, харчуванням, банк безкоштовно надав картку, дітей прийняли до школи, оформили. Але ще не отримали виплати, які гарантовані польським законодавством для біженців та їхніх дітей.
- Як змінився ваш емоційний стан?
- Від факту, що триває війна, а родина далеко, приємного, звичайно, небагато. Але в цілому адаптувався. Не панікуємо, тримаємо стрій, віримо в ЗСУ).
- Скільки часу ви втрачаєте на перегляд/читання новин?
- Фактично протягом всього дня, та ще й трохи сам пишу. Але це - специфіка діяльності. Не відлипав від каналів у вільний час перші дні. Зараз адаптувався. Звичайно, починаю з них ранок і закінчую вечір. Ну і якщо у каналах, яким вірю, бачу щось цікаве, дивлюся докладніше.
- Чому ви залишилися у Фастові? Чи була можливість виїхати, наприклад, в іншу область?
- Першим завданням бачив відправити у безпечне місце родину. Це вдалося, та ще й набагато легше, ніж багатьом іншим. На тлі знайомих, які вибиралися з окупованих територій (вчора студентський друг з Біловодську на Луганщині написав, що нарешті виїхав туди, де орків нема), чи їхали електричкою, сидячи на валізі з дитиною 20 годин з Харкова до Тернополя, чи кілька діб чекали на вокзалі у Львові поїзда на Польшу, у них вийшло взагалі суперлюкс. Щодо себе - були думки теж вибратися кудись західніше - до Львову, Закарпаття чи Буковини. Але з іншого боку якось набув впевненості, що сюди орки не дійдуть. Ну а так - навіщо створювати проблеми собі та іншим. В мене ж ще коти, яких не кину.
Можу ще додати, що у Фастові ми у 2014 році опинилися випадково. Я швидко зрозумів, що у столиці оренда економічно не виправдана, а з роботою та зарплатами там без місцевого бекграунду було зовсім кисло. Однак і варіант, що колись ситуація зміниться, тримав у підкорці. Тому розглядав Київську область зі зручним сполученням із столицею. І спершу прикипів до Бучі. Вже зараз не згадаю, чому обрав врешті-решт Фастів. Чи лише ціна роль зіграла, чи ще щось. Але виявилося, що, мабуть, під щасливою зіркою народився.
Аліна, 20 років
- Що змінилося у вашому житті, коли почалася повномасштабна війна?
- 24 лютого у всіх нас життя просто перевернулося з ніг на голову. Я на той момент знаходилася в Києві в пологовому будинку, мала народжувати, але через стрес пологова діяльність припинилася. Я пробула в Києві чотири дні. У сусідній будинок, поряд з пологовим, влучила ракета. Це були найстрашніші дні в моєму житті. І саме після початку війні змінилися життєві цінності.
- Як змінився ваш рівень доходу з початком війни?
- Мій рівень доходу сильно не змінився, адже я знаходжусь в декреті. А от чоловік залишився без роботи.
- Отримували допомогу від держави чи волонтерів?
- Допомогу отримувала, і не тільки від волонтерів, а й від простих людей.
- Як змінився ваш емоційний стан?
- Трохи похитнувся, але в мене є рідні, і ми просто не даємо один одному накручувати себе і впадати в паніку. Тим паче в мене з'явилися доня, а їй потрібна мама з гарним настроєм і стабільною психікою.
- Скільки часу ви втрачаєте на перегляд/читання новин?
- Більшість новин беру з інтернету, телефон завжди під рукою. На день декілька годин виходить точно, якщо не більше.
- Чому ви залишилися у Фастові? Чи була можливість виїхати?
- Тому що тут мої близькі, моя родина і моє місто, тут все. Так, можливість була, але я про це навіть всерйоз не задумувалась. Поки в нас тихо і немає загрози життю, я точно залишаюся в своєму місті.
Анастасія, 27 років
- Що змінилося у вашому житті, коли почалася повномасштабна війна?
- Насамперед відбулася переоцінка життя. Я, наприклад, не цінувала своїх буденних днів. Мені здавалося, що я втомлююсь від роботи, від ритму життя. А зараз би все відала, щоб повернути своє колишнє життя.
- Як змінився ваш емоційний стан?
- У мене є двоє діток, і я переживаю за них постійно, кожну хвилину.
- Ви займалися чи зараз займаєтеся волонтерством?
- Волонтерством я не займаюсь, але віддавали речі на допомогу.
- Як змінився ваш рівень доходу з початком війни?
- Рівень доходу, звичайно, змінився, бо чоловік залишився без роботи. І дуже важко, звичайно, на теперішні ціни купити харчів на місяць. Я маю роботу, поки що. Але все одно підшукую собі якийсь підробіток, бо на мінімальну заробітну плату важко прожити з двома дітками. Чоловік отримав допомогу в «Дії».
- Як змінився ваш емоційний стан?
- Я зараз стала дуже емоційна. Мені важко дивитися новини. Я зразу плачу, дивлячись на людей, особливо діточок, які загинули від рук цих мерзотників. Я не знаю, звичайно, як буде далі, але, не дай Бог, щоб ще якесь місто постраждало.
- Скільки часу ви втрачаєте на перегляд/читання новин?
- Я стараюсь не сильно читати і дивитись, бо не можу спати через нерви.
- Чому ви залишилися у Фастові? Чи була можливість виїхати?
- Залишились ми всі у Фастові, тому що це моє місто, це моя родина, і я не змогла кинути все і поїхати. Хоча вдома були скандали, щоб я виїжджала з дітьми. Можливість була, але я не скористалась. Все буде Україна! Ми в це віримо. Слава Героям!
Марина, 22 роки
- Що змінилося у вашому житті, коли почалася повномасштабна війна?
- Спочатку я не розуміла взагалі, як в 21-му столітті, 2022 році, можлива така війна. Змінилося моє оточення. Як кажуть, я зняла рожеві окуляри. Було дивно заходити в магазини і не мати змоги купити те, що зазвичай, бо або цього не було, або не було коштів, за що купити. Почалася економія. Добре, що хоч якісь кошти були, відкладені на «чорний день».
- Ви займалися чи зараз займаєтеся волонтерством?
- Я не займалася волонтерством і не займаюсь. Знаєте, можливо, це неправильно, але чомусь я боюсь, що мене обдурять. Тому я сама час від часу купляю корм або якісь м'ясні смаколики і роздаю тваринам. Як на мене, людина має можливість себе прогодувати та допомогти собі, а тваринки - ні.
- Як змінився ваш рівень доходу з початком війни?
- Рівень доходу, звісно, змінився і дуже. Тому що мій чоловік сидить вдома без роботи. Він її шукає, але її немає. Тому маємо, що маємо. Я час від часу працюю. Ніколи б не подумала, що мої навики робити манікюр у воєнний час будуть потрібні.
- Отримували допомогу від держави чи волонтерів?
- Допомогу я не отримувала ні від волонтерів, ні від держави. Волонтери допомагають тим, у кого є діти і хто залишився без дому. А навіщо це мені? Дім в мене є, хліб є за що купити, сплю я в своєму ліжку… Деякі б за це все віддали - бути вдома. Нехай допомогою користуються ті, кому це дійсно потрібно!
- Як змінився ваш емоційний стан?
- Мій емоційний стан - це від усмішки до диких танців і просто істерики. А це ще в нашому місті спокійно. Я, напевно, більше хвилювалась за своїх рідних, ніж за себе. Але відколи працюю, то мої емоції трохи заспокоїлись, бо я зайнята роботою.
- Скільки часу ви втрачаєте на перегляд/читання новин?
- Як тільки все почалося, ми днями дивилися і читали новини. І так протягом 13-14 днів. Я вийшла працювати з 10 березня. Відтоді я перестала дивитися і читати новини. Тим паче, багато фейків, і ти тільки псуєш собі настрій. Зараз мої новини - це стрічка фейсбука. Але знову таки не зрозуміло: де фейк, а де правда.
- Чому ви залишилися у Фастові? Чи була можливість виїхати?
- У кожної людини є можливість поїхати, не це головне. Головне, напевно, бажання та сила волі. У моїх думках і не було такого варіанта, як їхати кудись. Тому що це, по-перше, Моя Країна, я в ній народилася, виросла і живу. По-друге, поїхати за кордон, це значило б покинути тут свого чоловіка. А я заміж виходила не для того, щоб потім його залишити тут виживати. Ми будемо разом до останнього. Я йому так і сказала: підеш ти, піду і я за тобою на війну з пилочкою в руці. По-третє, це потрібно покинути тут своїх близьких, маму, бабусю, тата та малих... Я не готова жертвувати ними заради своєї безпеки. Як сказав мій класний керівник: «Любіть один одного та бережіть, бо вся Україна - то РОДИНА!»
