Минуло дев’ять перших днів від отриманого моторошного повідомлення про смерть моральної провідниці нації, а українська громада досі шокована її вбивством, свідома того, яка це велетенська втрата для України. Розум досі не приймає страшної правди. Не є виключенням і фастівчани. Активісти Фастівської громади підготували спомин до дев'ятидення загибелі Ірини Фаріон - "Я маю в серці те, що не вмирає..."
Ірина Фаріон
Ірина Фаріон у Фастові
Неначе вчора, 16 червня, вона цокала підборами по бруківці міста, усміхнено, доброзичливо віталася з кожним, хто прийшов до Палацу культури на зустріч з нею. Безвідмовно фотографувалася, підтримувала бесіди, які зав’язували нетерплячі її прихильники. Приймала квіти, шляхетні промови, гречні, словесні реверанси, вияви підтримки та приязні. Згодом дарувала автографи на титульних сторінках власних видань, в посвятах для кожного знаходила ті особливі слова, які викликала в неї енергетика майбутнього читача. У той день вона презентувала останній свій доробок, наукове видання «Англізми і протианглізми», грунтовне дослідження сучасного мовно-суспільного явища-очуження, в якому висвітлила проблему крізь призму культурно-мовної національної ідентичності, з’ясувала позамовні внутрішньомовні причини вмотивованого та невмотивованого їх запозичення.
Володимир Ляхоцький з Іриною Фаріон у Фастові
Як завжди, до зали зібралися люди різних поколінь: від поважних до школярів та студентів, яких тепер щоразу більшає, адже вони особливо тонко відчувають межу між правдою і брехнею. Їх веде максималізм, загострене відчуття неправди, а не постійна хиткість і непевність попередніх вгнутих поколінь. Вони це відчувають і летять, як метелики на світло, щоб ввібрати в себе живу думку тих, хто сміливо крокує в авангарді суспільного мислення, здатен реально сприймати виклики часу, бачити перспективи розвитку подій, подальшу долю українських народу і держави. Відбувся діалог, навіть дискусія, під час яких, спільно з авторкою, активні учасники дійства, доходили до розуміння небезпеки існування та подальшого розвитку рідної мови. Для помочі, в практичній діяльності всім зацікавленим, насамперед освітянам, рекомендувала користатися словником українських слів відповідників, часто-густо, вживаних українською спільнотою англізмів, розміщених на останніх сторінках книги. У залі панувала атмосфера зацікавленості, коректності, толерантності, взаємоповаги. Лиш інколи, над залою коротко лунали емоційні пасажі героїні вечора, розкриваючи багатобарвну палітру її емоційного стану, адже вкидалися на обговорення і провокаційні питання.
Вікторія Стельмах у ході, дискусії, з одного з них, вирізно продемонструвала: неміч думки порівняно з тілесними проблемами - це ніщо інше, як поразка життя. Її світогляд цілком співпав з базовими поняттями за якими жила Ірина Дмитрівна, що призвело вчену та політикиню до високого душевного піднесення. Вона була уважною до кожного, вражала силою потужного інтелекту та аргументів, переконливістю, обширом знань, дохідливою манерою викладу, ораторським мистецтвом. Жодне питання не залишилося без відповіді. По закінченню офіційного заходу, прямо на сцені, сидячи на стільчиках візаві дарувала свою увагу і знання індивідуально доти, доки потік бажаючих не обмілів.
Від 17:00 до 20:30 вона знаходилася у виснажливому процесі активної інтелектуально-просвітницької праці. Насамкінець, без кави і перепочинку, перед від’їздом з міста, до підніжжя меморіалу загиблих у російсько-українському кровопролитному протиборстві фастівчан, посипалися з її рук пишні квіти, у кількості імен вибитих в граніті. Ніхто в той день не міг подумати, що незабаром її ім’я поповнить пантеон загиблих у війні героїв.
Для фастівчан в пам’яті назавше вона залишиться стрункою, різковирезбленою, випнятою вгору - тремтячою життям чарівною жінкою-лицаркою, яка в нашу трагічну епоху била на сполох, розуміючи, що бій з російським ворогом, для українського народу може стати останнім у його існуванні.
Якою ж пані Ірина була насправді
У приватному житті - надзвичайно доступною, простою людиною, жінкою, яка випромінювала природню жіночу сутність - відвертість, привітність, любов, ніжність лагідність, співчуття, турботливість, мудрість. А поза приватним життям за необхідності - твердість і гідність, послідовність і безкомпромісність, мужність і непохитність, незламність…
Невсипущо працьовита та порядна, всебічно освічена, вона роками збирала «пилок пізнання з найкращих квіток і несла до українського вулика мед національного прозріння, солодкий і гіркий». Тому мала величезний багаж знань, який намагалася донести кожному з нас – і малим, і дорослим.
Велика внутрішня сила невпинним ключем щодня била з неї, її творчості, усіх векторів діяльності, поєднуючись з небаченим завзяттям, глибокою усвідомленістю власного призначення. Жадоба блискучого і сильного життя, глибока національна свідомість – риси, які яскраво вирізняли її з-поміж інших сучасників. Мала блискучий дар в'язати близьке з далеким, нинішнє з майбутнім. Щось у неї було Оленотелігівське: у зерні «бачила рослину, в цвіті – плід, в житті - смерть, в смерті – життя». Її земне буття - це бунт, крик, рух, захват, виклик, самозабуття, трагізм. Виступала оракулом вогнених меж, жила з нами на порозі народження нової української цивілізації, яку викликала і в боротьбі за яку склала голову.
Її вміння стояти на своєму, обеззброююча аргументованість, впертість, сила і віра, вміння запалювати ідеєю України сотні і тисячі людей, вміння доводити до сказу словом-зброєю мільйони наших з вами ворогів, були шалено потужні, беззаперечні, сьогодні незамінні. Вона жила коли частина нашого громадянства цькувало і досі цькує її на всі боки, не розуміючи великого трагізму нашого часу - мілітарного та мовного, в якому опинилася Україна.
Постійно апелювала до Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка… Обурювалася, звертаючись до оточення, яке, як їй здавалося, не доросло до високого розуміння посилів поколінням надісланих велетнями українського слова, тими, хто не розуміє величі і актуальності посилу великих, не вміє, не хоче «підтримати велику правду, знищити велике зло, врятувати свою людську гідність», позбутися колоніальної психології, не мають громадянської відваги, без якої ніколи не досягнути незалежності і волі. Ірина Дмитрівна ясно, недвозначно, сміливо й відверто, виступала з вимогами досягання чистоти мови, за знищення в суспільстві цієї мовної гангрени. Кликала своїм гострим, як лезо, словом до чину дії. Зверталася до нації зі своїм духовним мечем - словом. Постійно закликала молоде покоління співвітчизників, озброюватися ідеями оздоровлення нації, повернення національної гордості, рятувати похилу душу нашого народу. Чим гостріше вона відчувала можливу катастрофу, тим голосніше кликала за собою інших, чим раз новіші аргументи лунали у її спічах та промовах.
Пані Ірина з юною і талановитою фастівчанкою Вікторією Стельмах
Натура цілісна, горда в наставленні до життя, лишила нам взірець самопожертви, національно-свідомої, безстрашної борчині, патріотки, яка завжди в шалі нетлінного натхнення палала на полі утвердження українства в Україні, витіснення іноземщини, очищення від насильно, віками нав’язаного зросійщення.
Встигла залишити нам і значний науковий та публіцистичний спадок. Щоби його осягнути нам потрібно багато років та зусиль. Вона авторка та організатор низки просвітницьких, мистецьких та телевізійних проєктів: «Мова - твого життя основа»(2001-2012), «Скарб нації» (2006-2014), «Від книги до мети» (2011-2019), «Велич особистості» (2013-2019) –156 випусків та «Ген українців» (2019-2023) – 86 випусків. Курси української мови (прямі відеотрансляції) (2022-2023). Це 85 уроків української мови, побудованих на надзвичайно ґрунтовних студіях. За кожною темою в них розглянуто багато аспектів, про які не пишуть у підручниках. 85 відео — це майже три місяці півторагодинних уроків на щодень. Все це стосується українознавства, історичної пам'яті та націєтворення. Авторка чисельних наукових видань, сотень публікацій. Вона відійшла від нас фізично, але духові виміри спільного перебування нам осягати до своїх останніх митей. Наша сучасниця, у віках залишиться символом національної ідеї, символом невсипущої праці, символом натхненної боротьби за українську Україну. Нині вона - вже у Храмі слави безсмертних світочів української нації.
Віримо, що її ім’я назавжди залишиться в пам’яті поколінь фастівчан, буде вирізблене у камені, назвах вулиць, меморіальних дошках, наших серцях.
З повагою - Борис АРХИПЕНКО, фотожурналіст, Андрій БЕРЕЗАНСЬКИЙ, голова Фастівського міського осередку Всеукраїнського об’єднання «Свобода», Віталій ВИШНЯК, громадський активіст, адвокат, керівник юридичної служби Всеукраїнського кластера краєзнавчих та локальних історичних досліджень, Анатолій ДРЕВЕЦЬКИЙ, Почесний громадянин м. Фастова, член Національної спілки художників та Національної спілки краєзнавців України, Володимир ДРОСЕНКО, ветеран Фастівського осередку Національної спілки краєзнавців України, Світлана КОРОНЕНКО - СЛАБОШПИЦЬКА, виконавчий директор Ліги українських меценатів, поетеса, письменниця, журналістка, Анатолій КОРЧАК, громадський активіст, редактор Фастівської громадсько-політичної газети «Позиція», Володимир КУЦЕНКО, депутат Фастівської міської ради, Володимир ЛЯХОЦЬКИЙ, голова правління Всеукраїнського кластера краєзнавчих та локальних історичних досліджень, д.і.н., професор, академік, отець Віталій МАРЦИНЮК, настоятель парафії св. влкмч. Димитрія УГКЦ міста Фастова, Людмила РУДЯК, громадська діячка, співзасновниця ГО «Жіночий простір», Володимир САЧКО, голова Фастівської міської партійної організації «Народний Рух України», Лариса СКРИПАК, депутатка Фастівської міської ради.
*Наданий матеріал був покладений в основу некролога, публікованого автором Володимиром Ляхоцьким та фастівськими активістами, видрукуваного 1 серпня 2024 р. у газеті "Перемога".
