Є люди, які роблять добрі справи тихо і допомагають мовчки. Вони не прагнуть слави чи подяк. Просто такою є їхня внутрішня потреба – наводити всюди лад та бути корисними своїм землякам і батьківщині. Таким є і мешканець Борової, підприємець Ігор Собко. Його єдиний син зараз захищає Україну в найгарячіших точках. І незважаючи на майже постійну потребу підтримувати його, Ігор Леонідович також завжди знаходить час та можливості й для допомоги рідному селищу та його жителям: дає будівельні матеріали для благоустрою територій, брав участь в облаштуванні блокпостів, купував бронежилети нашим воїнам. Його знають у Боровій як людину порядну та скромну, і таку репутацію він заслужив своїми вчинками.
Дитинство, складні 90-ті та пошуки справи свого життя
Ігор Собко народився в Ізмаїлі. Його батько служив на флоті, зустрів на Одещині своє кохання і одружився. Але згодом сім’я повернулася на малу батьківщину тата – у село Червону Мотовилівку, а потім перебралася у Борову. Тут Ігор Леонідович пішов у перший клас, тут минуло його дитинство і юнацькі роки. Після закінчення школи він вчився у Києві, у будівельному технікумі. Потім служив в армії. Працював на будівництві майстром, виконробом, став начальником дільниці.
У 1990 році почав займатися торгівлею. Ігор Собко каже, тоді ніхто нічого не будував, це був складний час. Люди в 90-х виживали, як могли. Чим тільки не займався у ті роки Ігор Леонідович – продавав речі та інші товари, які привозив з Польщі та Румунії. Пізніше, займаючись торгівлею, їздив на вантажівках по всьому колишньому СНД: «У нас брав ліс, завозив в Одесу. Там купляв помідори, возив їх в Молдову. Звідти привозив виноград. Вантажив в Ізмаїлі консерви і продавав їх в росії. Всяке було». Проте вже тоді зрозумів, що торгівля - це не та справа, якою він хоче займатися все життя. «Мені важко давалася торгівля, я не вмію торгувати і по сьогоднішній день», - згадує чоловік.
Так, у 2004 році Ігор Леонідович знову повернувся до будівництва – спочатку виробляв бетонні паркани, потім асортимент продукції розширився. «Будівництво – це моє. Мені подобається виготовляти якісь нові форми, нові види продукції, працювати над вдосконаленням технології», - пояснює він.
Бізнес під час війни: зберегти виробництво і підтримати працівників
Про своє виробництво Ігор Леонідович розказує з теплотою в голосі. Він показує свої цехи, як дбайливий господарник. Тут виготовляють тротуарну плитку, бетонні паркани, будівельні блоки та ін.
Його бізнесу – майже 20 років, і люди знають, що продукція, виготовлена на базі Ігоря Собка, якісна і буде служити довго. У Боровій одразу помітні акуратні тротуари, викладені плиткою його виробництва.
«Якщо робиш свою роботу якісно, то будуть і замовлення. Працює «сарафанне радіо». Люди самі розказують один одному, де купили гарну продукцію. Найкраща реклама – це коли плитка лежить 10 років і виглядає як новенька», - каже Ігор Леонідович.
На його базі зараз працює майже десяток людей, це разом з сезонними робітниками. Хоча, каже, були роки, коли працювали до 30 людей.
Незважаючи на наявність працівників, Ігор Леонідович й сам не цурається роботи. «Перед тим як почати виготовляти нову продукцію, я роблю її сам, а потім вчу когось».
Виробництво будівельних матеріалів - це сезонна робота, тому працюють у «теплий» період, коли є замовлення. В основному з березня по листопад.
Цієї весни вийшли вже в травні, коли на Київщині стало спокійніше. Тепер замовлень менше. Люди не будуються «глобально», розповідає Ігор Леонідович, але дрібні ремонти роблять.
На цей рік у підприємця було багато планів: хотів будувати новий цех, встановити сучасне обладнання європейського виробництва. Але через війну довелося їх відстрочити.
Тепер основна задача - зберегти виробництво, обладнання і техніку. І, звісно, підтримати своїх працівників у нелегкі часи.
«Все життя я працюю, адже вважаю, що той, хто хоче щось мати, докладає для цього всі зусилля. Але мені пощастило, тому що я займаюся тією справою, яку люблю», - підсумовує він.
Дбати про Борову, як про власний дім
Ігор Леонідович неохоче розповідає про те, що робить для селища чи земляків. Говорить, що допомагає, коли може, і вважає це абсолютно звичним ділом – адже у Боровій живе він, його діти та онуки. Наприклад, обгородив парканом місцеве кладовище, але ж там поховані і його родичі теж. Регулярно «латає» бетоном дорогу, яка веде до бази.
Коли почалася повномасштабна війна, Ігор Собко разом зі своїми працівниками облаштовував у селищі блокпости. Давав власні будівельні матеріали, мішки, пісок, відсів. Спочатку будували їх самі. Потім приїхали військові, які розказали як це робити правильно – за всіма нормами. Таким чином у Боровій облаштували чотири блокпости. «Але будемо сподіватися, що вони у майбутньому тут не знадобляться», - каже Ігор Леонідович.
Щоб відстоювати інтереси селища Борова та навколишніх менших сіл, які всі разом ще називають Мотовилівський кущ, Ігор Собко пішов у депутати Фастівської міської ради. Адже важливо, щоб ці населені пункти, які територіально розташовані далеченько від центра громади – Фастова, теж розвивалися. Хоча, зізнається, це непроста справа. Серед всіх депутатів Фастівської міськради – лише двоє представляють ці села. Але рук вони не опускають.
Головне – дочекатися сина з війни з перемогою
Син Ігоря Собка воює з першого дня повномасштабної війни. Він – професійний військовий. Закінчив ліцей імені Богуна і військову академію в Одесі.
Хоча Ігор Леонідович про це не говорить, але помітно, що його думки постійно повертаються до сина. Зараз 24-річний Максим на передовій. На зв'язок виходить раз у кілька днів. Інколи присилає плюсика, і батько тоді знає – все в порядку.
Якийсь час, коли Київщина була окупована, Максим служив неподалік від Макарова. Батько їздив до нього і привозив їжу. Щоб не потрапити під обстріли, доводилося робити значний гак – об’їжджати небезпечні місця. Поки і на цих територіях дорогу не перекрили.
Ігор Леонідович зізнається, що вже став експертом у бронежилетах та іншій військовій амуніції. Доводилося шукати і купляти все це сину, і не один раз. Адже їхню частину неподалік Макарова розбомбив ворог. Тоді загинули і були поранені чергові військові. Максим у цей час не чергував, була не його зміна. Але з речей майже нічого не залишилося. Так само купували все заново після виходу з Лисичанська. А коли з’явилася потреба в автомобілі для бойових завдань, Ігор Леонідович просто купив його сам і передав військовим.
Мрія – зібрати велику родину разом
Від першого шлюбу в Ігоря Собка є дві дорослі доньки. Старша вже зробила його дідусем – він має трьох онуків і онучку. У другому шлюбі народилися син та донька.
Син та дві доньки ще не одружені. Але Ігор Леонідович мріє, що Максим повернеться додому, а з часом його родина стане ще більшою, і всі вони зберуться у великій бесідці, яку він побудував власними руками.
