Під час мобілізації у період Другої світової війни в селищі Кожанка до лав Червоної Армії направлено більш ніж 800 чоловіків призовного віку. Не повернулося з полів військових баталій 256 з них. У кожну третю родину моїх односельців прийшла звістка про загибель чи то батька, чи то сина.
Сім’я Куценків відправила боронити нашу землю від загарбників двох повнолітніх синів, яким виповнилося 20 і 21 рік. Трагічні звістки отримала мати – похоронку на меншого сина (він загинув у боях в Україні, під містом Жашків Черкаської області) і повідомлення про зникнення безвісти старшого в кінці 1941 року. І все життя з заплаканими очима, смутком, біллю та материнською надією чекала будь-якої звістки про нього. Так і не дочекалася.
Віддали останню шану Петру Куценку, який загинув в 1942 році далеко від рідної домівки
Минуло понад 80 років. Пошуковці громадської організації «Військова археологія» привезли в моє селище прах загиблого, його особисті речі, жетон військовика, що були при ньому. У присутності активу селища, священнослужителя отця Володимира, рідних загиблого відбулося перепоховання солдата Другої світової війни рядового Куценка Петра Йосиповича (1921-1942 рр.) на батьківській землі.
Разом з прахом загиблого привезли його особисті речі та жетон військовика
Молодим юнаком він віддав своє життя у переломному 1942 році в Калінінській (зараз – Тверська) області, обороняючи землю від фашистів на території Росії. І сьогодні так званий «старший брат» (тобто Російська Федерація), де пліч-о-пліч воювали з загарбниками українці та практично всі народи бувшого Радянського Союзу, зазіхає на нашу землю, на нашу з вами Батьківщину. Гірко…
На перепохованні були родичі солдата
Дуже хотілося, щоб завжди на нашій землі панував мир, і молоде покоління не знало жахів війни. Адже і після подій 80-річної давнини віддається відлунням в серцях біль і смуток пережитого нашими дідами, батьками і в цілому народом.
