Журналісти ФастівNews.City поспілкувалися зі співзасновницями громадської організації «Незламна фортеця» Марією Нащук та Аллою Колісниченко. В інтерв’ю вони розповіли, як у Фастові згуртувалася спільнота родин полонених та зниклих безвісти військових, з якими викликами стикається об’єднання та де близькі захисників знаходять сили триматися й боротися далі.
Тринадцятий рік війни на Сході України…п’ятий рік повномасштабного вторгнення… роки, коли ворог підло, нещадно й безжально намагається знищити Україну і її народ… роки, які змінили тисячі доль українських сімей… хтось втратив на війні своїх рідних, хтось домівку… а хтось продовжує щодня чекати на своїх Героїв, чекати в надії на те, що ось-ось відкриються двері і до рідних стін зайде їхній батько, син, чоловік, брат, коханий…всі ті, хто нині вважаються зниклими безвісти або перебувають у ворожому полоні.
Ці очікування надзвичайно важкі, болючі й виснажливі. Проте, навіть в таких складних ситуаціях українці вкотре доводять свою силу і стійкість, адже об’єднуються, шукають і чекають разом, підтримуючи один одного. Певно, що саме так в Фастові, як і в багатьох українських містах, утворилась спільнота родин полонених та зниклих безвісти – Громадська організація «Незламна фортеця».
Журналісти ФастівNews.City поспілкувались із засновницями організації Марією Нащук та Аллою Колісниченко, які розповіли про історію створення організації, її діяльність, виклики, які доводиться долати, успіхи, яких вже досягли, плани на майбутнє та, звісно ж, про основний меседж їхньої діяльності.
зліва направо - Марія Нащук і Алла Колісниченко
Марія Нащук
Алла Колісниченко
Громадська організація «Незламна фортеця» була створена та офіційно зареєстрована родинами військовополонених та безвісти зниклих захисників України у жовтні 2025 року.
«Для нас це не просто громадська діяльність — це особиста історія болю та боротьби, - розповідає Марія Нащук. – Мій чоловік зник безвісти на Донецькому напрямку, а згодом стало відомо, що він перебуває у ворожому полоні.
Син Алли Колісниченко зник безвісти, захищаючи Бахмут. Саме ці події і стали одним із головних поштовхів до створення організації. І, звісно ж, бажання не залишатися наодинці зі своїм болем, підтримувати інші родини та боротися за те, щоб про наших захисників не забували».
Співзасновниці організації пригадують, що все почалося з побаченого оголошення місцевої мешканки Оксани Волкової про проведення акції на підтримку родин військовополонених та безвісти зниклих влітку минулого року. Це і стало початком численних акцій, які вже неодноразово були проведені в місті на згадку про тих, кого чекають, та задля підтримки тих, хто чекає.
«Для родин, які живуть у стані постійного очікування, такі акції мають дуже велике значення, - зазначає Алла Колісниченко. – Як сказала якось одна із членів нашої громадської організації: «Я й не знала, що на людях можна плакати». Адже здебільшого родини полонених чи зниклих безвісти приховують свій біль удома, залишаються з ним сам на сам. А такі заходи дають можливість не мовчати, бути почутими та показувати суспільству, що очікування триває щодня. Бо саме спільний біль і спільне очікування об’єднали нас в таку спільноту».
Нині в організації вже 392 особи. Здебільшого, це жителі міста Фастова, а також родини захисників 1-го окремого штурмового полку імені Героя України Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі» Збройних Сил України.
Безумовно, є активний склад спільноти – це родини й волонтери, які допомагають у різних напрямках: організація акцій, комунікація з родинами, робота з документами, інформаційна підтримка, співпраця з державними структурами та міжнародними організаціями.
Співзасновниці організації зізнаються, у більшості випадків розподіл обов’язків всередині команди є неформальним – кожен бере на себе той напрямок роботи, у якому може бути найбільш корисним.
Акції на підтримку родин зниклих безвісти та військовополонених організація проводить в місті регулярно – кожну другу суботу місяця. Також члени «Незламної фортеці» беруть участь в подібних акціях, що проводяться в інших містах, та підтримуються загальноукраїнські ініціативи.
Пані Марія та пані Алла розповідають, що в процесі своєї діяльності познайомилися та почали співпрацювати з багатьма активними людьми, волонтерами та організаціями, які підтримують родини зниклих безвісти та полонених захисників.
Від самого початку організація отримує надзвичайно велику й неоціненну допомогу від Мирослави Смірнової, з якою також спільно реалізовують кілька важливих для громади проєктів. Своєю підтримкою також вважають ветеранський простір реінтеграції «Побратими честі», громадську організацію «Захист держави» та Олександра Попко, «Товариство жінок міста Фастова», фахівців із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб.
Окремо відзначають Тетяну Самойленко, яка підтримує багато ініціатив організації та допомагає в реалізації важливих заходів.
Крім того, «Незламна фортеця» співпрацює з великою кількістю волонтерів. Одним із важливих напрямків такої співпраці є передача альбомів із світлинами зниклих безвісти та полонених захисників звільненим з полону військовим, аби, можливо, хтось із них впізнав побратимів та зміг надати родинам важливу інформацію. Звісно ж, підтримують комунікацію і з державними та міжнародними структурами.
Слід відзначити, що загалом діяльність організації та всі заходи, які нею проводяться, фінансується за рахунок родин військовополонених та безвісти зниклих захисників на добровільній основі, оскільки постійних спонсорів та стабільного фінансування спільнота наразі не має.
При цьому, така діяльність повсякчас потребує коштів на різні організаційні потреби: друк банерів, прапорів, альбомів, інформаційних матеріалів, проведення акцій та реалізацію соціальних ініціатив.
За словами Марії Нащук та Алли Колісниченко нині в нашому суспільстві однією з найбільших проблем є відсутність достатнього досвіду правильної комунікації з родинами військовополонених та безвісти зниклих у багатьох структурах та організаціях.
«У родин, які чекають своїх безвісти зниклих чи полонених рідних зовсім інших психологічний стан. Вважається, що саме ці родини мають найскладніший статус, адже вони живуть у стані постійного очікування, невідомості та великої надії і, часто, великого страху. Це навіть не просто постійний стрес — люди емоційно виснажені і одне необережне слово чи навіть звичайна, здавалося б, ситуація на кшталт черги в магазині, можуть спричинити сильний вибух емоцій. Саме тому тут надзвичайно важливе кожне слово, кожна фраза та навіть тон розмови. На жаль, інколи необережні слова можуть ранити родину сильніше, ніж мовчання. Мабуть, саме це і стало однією з причин створення нашої громадської організації. Наші сім’ї переживають цей біль щоденно, тому добре розуміють, як потрібно спілкуватися з такими родинами, коли людину варто підтримати словами, а коли просто бути поруч і мовчки розділити її стан», - розповідає пані Марія.
Водночас, як зазначають в організації, вони все ж відчувають підтримку місцевої громади.
«Так, безумовно, нашу організацію підтримують і міська влада, і сама громада. З Фастівською міською радою був підписаний меморандум про співпрацю, і для нас це важливий крок до спільної роботи задля підтримки родин військовополонених та безвісти зниклих захисників, - зазначає пані Алла. – Нещодавно ми стали одними з переможців конкурсу серед громадських ветеранських організацій та отримали можливість фінансування задля реалізації проєкту «Дерево надії». Ця ініціатива має стати символом пам’яті, віри та очікування для родин військовополонених і безвісти зниклих захисників. Ми вдячні міській владі за відкритість до діалогу, підтримку громадських ініціатив та розуміння важливості теми, з якою працює наша організація. Самі ж жителі громади долучаються до акцій, підтримують інформаційно та допомагають організаційно. Тому така спільна підтримка дає сили рухатися далі та продовжувати нашу діяльність. Для наших родин дуже важливо знати, що вони не залишаються наодинці зі своїм болем, а громада та місто готові бути поруч».
Одним із найважливіших результатів діяльності організації її співзасновниці вважають створення сильної спільноти родин, які підтримують одне одного і разом відстоюють права своїх близьких.
«Хоч наша організація створена відносно не так давно, вже є певні результати діяльності, певні успіхи, якими ми можемо пишатися. Так, нам вдалося налагодити комунікацію з державними структурами, брати участь у зустрічах, піднімати проблемні питання родин військовополонених та зниклих безвісти, організовувати інформаційні кампанії та привертати увагу суспільства до цієї теми. Для нас має вагоме значення те, що люди почали більше говорити про цю проблему відкрито і перестали боятися бути почутими. І, безумовно, для нашої спільноти важливо знати, що ми почуті і видимі у громаді», - зізнається Марії Нащук.
Певно, що підтримка одне одного в спільноті та підтримка громади спонукають членів «Незламної фортеці» продовжувати і розвивати свою діяльність. Незважаючи на вже значну пророблену роботу, колектив організації нині має плани щодо наступних кроків своєї діяльності.
«Наразі ми реалізовуємо два важливі проєкти у громаді. Перший — це інсталяція «Дерево надії», присвячена родинам зниклих безвісти та полонених захисників України. Ми хочемо створити простір, який стане символом пам’яті, віри та підтримки для сімей, які щодня чекають своїх рідних. Другий проєкт — «Від викликів до рішень. Родини зниклих безвісти. Дорожня карта». Його мета — покращити комунікацію та взаємодію між родинами і службами, які працюють із такими випадками. Ми прагнемо, щоб сім’ї отримували не лише необхідну інформацію, а й людяне ставлення, підтримку та розуміння, що так важливо і цінно для них», - повідомляє Алла Колісниченко.
Окрім того, організація «Незламна фортеця» і надалі планує проводити мирні акції підтримки, зустрічі для родин військовополонених та зниклих безвісти, а також співпрацювати з партнерами й громадою, аби тема зниклих безвісти та полонених захисників залишалась видимою і важливою.
«Основний меседж нашої організації — за кожним безвісти зниклим або полоненим стоїть родина, яка продовжує чекати. Ми хочемо донести до суспільства та світу, що тема військовополонених і безвісти зниклих не може ставати звичною чи забутою. Кожен захисник має повернутися додому», - додає пані Марія.
Тож надзвичайно важливо для кожного з нас не забувати про тих, кого чекають вдома, та підтримувати тих, хто їх чекає. Інколи, просто добре щире слово і теплі дружні обійми здатні хоч на кілька хвилин зцілити зранені очікуваннями серця та дати зрозуміти, що тема зниклих безвісти та полонених захисників – це не тема окремої людини чи родини, це – тема всієї країни, яка так чекає перемоги.
