Про те, чому так важливо знати, пам’ятати і шанувати давні козацькі традиції, чому та як варто відновити козацтво в сучасній Україні журналісти ФастівNews.City розпитали у генерала хорунжого Василя Олександровича Мазуренка, який понад 25 років займав високі посади в козацьких формуваннях, у тому числі був Отаманом Фастівського куреня Українського козацтва, а нині є Головою Ради старійшин Українського козацтва.
«Ходім, батьки-отамани, у Фастов в неділю, та надінем вражим ляхам кошуленьку білу. Ні, не білу, а червону… Ходім погуляєм. Та в пригоді свого батька старого згадаєм, Полковника фастовського славного Семена. Ходім, брати: не згинете, хлопці, коло мене», - так писав Тарас Шевченко у своєму вірші «Швачка».
Й, недаремно, адже Фастів здавна вважався містом козацької слави. Так його часто називають і зараз. І хоча нині козацтво як окремий суспільний стан в історичному сенсі більше не існує, будучи ліквідованим російською імперією, але його дух, традиції та цінності продовжують активно трансформуватись і розвиватись в умовах сучасної боротьби за Україну.
Так, козацтво є потужним символом української незламності, що мотивує сучасних захисників української землі, та допомагає усвідомити глибинні корені національної державності та культури. Сьогодні козацькі традиції підтримують та вшановують різні громадські об’єднання, які працюють над відродженням історичних традицій, патріотичним вихованням молоді, підтримкою української армії та ветеранів. І, звісно ж, над відродженням козацтва як суспільного руху.
Про те, чому так важливо знати, пам’ятати і шанувати давні козацькі традиції, чому та як варто відновити козацтво в сучасній Україні, журналісти ФастівNews.City розпитали у генерала хорунжого Василя Олександровича Мазуренка, який нині є Головою Ради старійшин Українського козацтва.
«Згадую, як мої прабатьки прийшли з Польщі в Україну, повернувшись на рідні землі, як заснували вони хутір Мазурі, як відродили в собі козацький дух. Мій прадід по татові був козацьким генералом, по мамі дідусь теж був козаком. Тому я вже просто народився козаком, - розповідає Василь Олександрович. – А потім, коли мені було років 40, це був якраз час розпаду радянського союзу, я працював у Києві в метрополітені, в електричці познайомився з чоловіками, які тоді першими в Фастові заснували козацький рух. Вони запросили мене постріляти з ними з нагана в тирі на Караваєвих Дачах, я поспілкувався ближче, відчув той дух козацький і одразу ж написав заяву на вступ в козацтво».
Перші півроку після вступу до козацтва Василь Мазуренко був рядовим козаком, потім став писарем козацької сотні, яка тоді налічувала більше 300 чоловік. Згодом змінився отаман сотні, який, проте, очолив її лише на місяць, а потім передав керівництво нею Василю Олександровичу. Так Василь Олександрович Мазуренко став отаманом сотні імені Семена Палія.
«Тоді з’явилися перші бачення себе як козака, як сотника. Мною та моїми побратимами, а також серцем і душею нашого козацтва була написана перша програма козацької школи. Бо я розумів, що без дітей відродити козацтво – нереально, - згадує Василь Олександрович. – В школі №1 (нині – Фастівський ліцей №1 Фастівської міської ради Київської області – примітка редакції) разом з тодішнім заступником директора Лисенком Едуардом Олексійовичем заснували в цьому навчальному закладі першу козацьку школу. Згодом, цю програму козацької школи я передав гетьману Українського козацтва Володимиру Муляві. Оскільки він був народним депутатом та членом Комітету з питань оборони і державної безпеки, то посприяв тому, щоб ця програма була винесена на обговорення та затвердження Верховною Радою України. Там її дещо доопрацювали і вона стала основою для організації та проведення всеукраїнської дитячо-юнацької військово патріотичної гри «Джура-Сокіл».
За сприяння Василя Мазуренка як отамана козацької сотні у Фастові, одними з перших на Київщині, було встановлено понад 12 козацьких пам’ятників.
Чоловік зазначає, що ці пам’ятники встановлювались його побратимами з великим почуттям вдячності й відповідальності, незважаючи на всі перепони на шляху, адже їх встановлення припало на часи, коли при владі були керівники радянського зразку.
Тоді першим таким пам’ятником став пам’ятний знак з нагоди 357-ої річниці з дня народження сина українського народу фастівського полковника, козака Війська Запорізького Семена Палія. Знайдений в лісосмузі неподалік села Велика Офірна на Фастівщині, величезний камінь спочатку був встановлений коло Покровської церкви в місті. Згодом його тричі переносили і сьогодні він розташований поруч з пам’ятником-погруддям Семена Палія біля міського Палацу Культури.
Окрім того, Василь Олександрович досліджував козацькі поселення на Фастівщині, дізнавався де і які були козацькі загони. Зізнається, що звертаючись до голів сільських рад із такими запитами, в більшості випадків знаходив позитивний відгук та розуміння, що люди зацікавлені у відродженні козацтва.
Колишній отаман козацького куреня пригадує, що тодішня козацька організація міста розвивалась досить сильно. Козаки були дуже дієві, відповідальні. А гетьман Українського козацтва Володимир Мулява бував у Фастові на різних козацьких заходах так часто, як в жодному іншому місті в Україні.
Згодом, розповідає Василь Мазуренко, сотня імені Семена Палія, в якій тоді налічувалось три сотні чоловік, об’єдналась із частиною місцевого козацького куреня, в якому було всього 8 осіб. Були створені перші документи організації та зареєстровано юридичну особу – Фастівський козацький курінь Українського козацтва.
Василь Олександрович став курінним отаманом, проте вже понад шість років тому через поважний вік передав керівництво організацією молоді. Адже цього року колишньому отаманові виповнюється 79 років!
Однак, полишивши посаду, Василь Олександрович не полишає надії на відродження козацтва в сучасній Україні, підкреслюючи, що це важливо для формування національної свідомості та єднання минулого українського народу із викликами сьогодення:
«Коли спілкування про відродження козацтва з євреями, вони запитували мене навіщо сьогодні українцям козацтво. А я запитав їх: «А для чого вам Мойсей?». Ви ж пам’ятаєте і шануєте свій рід аж до тих святих і ведете його звідти. А козацтво – це найближчий корінь мого українського роду. І якщо ви хочете його втоптати і знищити, то не дочекаєтесь. Бо відмовитись від свого роду, це ніби відмовитись від себе самого. Цього я не робитиму».
Тож нині Василь Мазуренко, вже маючи досвід реалізації програми українського козацтва у школах, лекції з якої він зачитував дітям упродовж більш ніж 30 років, продовжує долучатись до реалізації ініціатив з відродження козацтва в Україні.
Так, 1 жовтня цього року взяв участь у відкритті в Борівській гімназії Фастівської міської ради Київської області «Сучасної козацької школи», створення якої покликано впровадити в освітній процес козацькі цінності й традиції та сприяти патріотичному вихованню молоді.
Надалі, говорить Василь Олександрович, цю школу потрібно наповнити змістом. Для цього потрібно, зокрема, оновити програму козацької школи, створену Василем Мазуренком
раніше.
Також описує Василь Олександрович й свої думки та ідеї з приводу відродження козацтва:
«Я запитав у очільника нашого міського центру комплектування, а хто в нас служить в армії. Він відповідає, що солдати. Але ж, кажу, слово «солдат» пішло з німецької мови, то виходить, що у нас немає свого національного слова, яким би можна було описати звання військового. Чому у нас військових не називають козаками? Адже козак має зв'язок зі своїми коренями, зі своїми дідами і прадідами, зі своєю нацією. Коли чоловік усвідомлює, що він козак, він приходить додому і будується козацька сім’я, а будується козацька сім’я, то в майбутньому будується й козацька держава».
Крім того, Василь Мазуренко ще до початку повномасштабного вторгнення пропонував керівникам фастівської міської та сусідніх об’єднаних територіальних громад створити резерв армії по швейцарському зразку, особливістю якої є посилена підготовка офіцерів-резервістів. Для цього спеціалісти центрів комплектування і соціальної підтримки мали би надати інструкторів для опанування військової справи, а козацькі формування, в свою чергу, інструкторів для духовного наставництва та пізнання традицій і цінностей козацтва.
Також Голова Ради старійшин Українського козацтва подав пропозицію об’єднати всі козацькі організації України, щоб кожна з них не була окремою структурою, а маючи програму старійшин, мала одні і ті ж рішення й накази до виконання.
Наостанок важливим кроком задля відродження козацтва Василь Олександрович називає відновлення духовності народу:
«Основне моє бачення на сьогодні – це потреба у відновленні духовності нашого народу. Нині всі живуть на рівні матеріального бачення себе, але ж ми хочемо, щоб Україна була іншою, щоб вона лідером була на нашій землі, у цивілізованому світі. А без цієї людської духовності відродити козацтво дуже й дуже важко. І мало хто мене в цьому питанні розуміє й підтримує».
