Прихід осені у багатьох асоціюється з початком шкільних буднів. Діти готуються до зустрічей зі шкільними друзями, батьки збирають рюкзаки з усім необхідним до школи, а вчителі готуються до перших уроків, складають плани, конспекти, щоб кожен урок з учнями був цікавим та неповторним.
Свого часу Василь Сухомлинський писав: «Величезна виховна сила школи народжується там, де в людини, перед якою тільки відкривається життя, є улюблений вчитель». Дійсно, значна роль у навчанні і вихованні належить саме початковій школі, в якій діти розпочинають свій шлях до дорослого життя. І від того, яким буде перший вчитель, часто залежить майбутнє цих дітей. Адже не лише навчити дітей читати та рахувати, але і прищепити їм любов до Батьківщини, повагу до старших, вміння допомагати оточуючим, бути вірним другом та чесною людиною може лише вчитель, повністю відданий своїй справі. Саме такою відданою своїй праці та учням є вчителька початкових класів з понад тридцятирічним досвідом, а нині і директорка Великоснітинського ліцею Фастівської міської ради Київської області Оксана Леонідівна Ночнік.
З нагоди дня вчителя, що відзначається в Україні у першу неділю жовтня, журналісти ФастівNews.City поспілкувались з Оксаною Леонідівною, яка поділилась спогадами про те, як починався її шлях в таку непросту професію та розповіла, як це бути першою вчителькою для дитини.
«Я з дитинства - дуже відповідальна. Нас в родині троє дівчат, я була найстарша і була за них відповідальна. А ще дуже любила вчитися, - згадує Оксана Леонідівна. – Пам’ятаю, як поспішала в перший день до школи. А коли вчителька запитувала дітей в класі хто ким хоче стати, я підняла руку і впевнено промовила: «Директором школи!». Вчителька усміхнулась і сказала, щоб стати директором, спочатку потрібно стати вчителем. Але мені це й так вже було до душі, я з подружками постійно «в школу» гралася. У нас навіть парта була своя, щоденники, зошити, все як в справжній школі. І коли в старшій школі прийшов час обирати професію, я ні секунди не вагалась в тому, ким хочу стати».
Ще будучи школяркою, Оксана Леонідівна почала відвідувати «Курси майбутнього вчителя», щоб добре підготуватись до вступних іспитів в інститут. Дівчина була першою в родині, хто зацікавився професією вчителя, та вирішив її опанувати. Після року навчання на курсах, показавши хороші результати, вона отримала можливість вступити до філії Київського педагогічного інституту імені О.М. Горького в Переяслав-Хмельницькому (нині – Університет Григорія Сковороди у Переяславі).
Згадує, студентів в інституті було небагато, трохи більше двохсот, але було багато землячок з Фастова. Незважаючи на щільний навчальний графік, дівчина завжди на вихідні приїжджала з гуртожитку університету до рідного міста, де залишались її батьки та молодші сестри. І де вона згодом зустріла майбутнього чоловіка Миколу. З тієї зустрічі дні ділились на будні, коли вчилась і готувалась до випускних іспитів, та вихідні, коли поверталась в місто не тільки до своєї родини, але вже і до коханого та до побачень з ним.
Перед випускними іспитами закохані одружились і, отримавши диплом з омріяною професією, Оксана Леонідівна залишилась у рідному місті. Дізнавшись, що в загальноосвітній школі №1 міста Фастова є місце вчителя початкових класів, вона вирішила саме там розпочати свою трудову діяльність.
15 серпня 1990 року – саме ця дата стала початком реалізації дитячої мрії Оксани Леонідівни, саме тоді почався її шлях в професії вчителя, часом складний, інколи тернистий, але, безумовно, цікавий та захоплюючий.
Попрацювавши деякий час, пішла в декрет. Згодом народила донечку Наталку та вже за два з половиною роки повернулась до роботи і до своїх учнів. Ще тоді зрозуміла, що любов до своєї дитини і до своїх учнів – це два різних, але однаково сильних почуття. "Я вважаю, що кожна людина віддає те, що має всередині. Тому для своїх учнів я завжди не шкодувала тепла, ніжності, доброти. Я ніколи не мала улюблених учнів, не розділяла їх на кращих і гірших, однаково ставилась до кожного", - розповідає Оксана Леонідівна.
Втім, через 15 років у зв’язку з проблемами зі здоров’ям, Оксана Леонідівна вирішила на деякий час зробити перерву і пішла зі школи на державну службу до Фастівської міськради. Однак повністю вчительську діяльність не полишила, продовжувала займатись індивідуальними уроками з дітьми з особливими освітніми потребами. Але серцем все одно залишалась зі школою. Навіть донька говорила, що їй потрібно повернутись туди, бо саме там її справжнє місце. І дійсно, повернення Оксани Леонідівни в рідні стіни лише додало в цьому впевненості та, навіть зізнається, покращило її здоров’я і самопочуття, адже тільки там могла реалізовувати свої професійні знання, навички, ідеї.
«Після повернення до школи я зрозуміла, що за той час, поки я не працювала в школі, діти змінилися. Це вже було зовсім інше покоління дітей, які не цікавились тим, чим зазвичай цікавились їхні однолітки раніше. Вони потребували іншого підходу. І я почала додатково навчатися, опанувала багато технік та методик, які допомагали мені краще навчати та комунікувати з дітьми. Звісно, використовую їх зараз постійно на своїх уроках. Адже хочу ділитися з дітьми найкращим, що маю та знаю. І, звичайно, не забуваю про важливі життєві принципи, яким також навчаю своїх учнів, - чесності, щирості, доброти. Але найважливіший принцип, який використовую в своїй роботі, - не нашкодь. Тому завжди намагаюся знайти до кожної дитини індивідуальний підхід. А ще – завжди хвалю. У мене навіть бешкетники, які не дуже полюбляють вчитися, «красунчики» і «молодці», - з усмішкою розповідає Оксана Леонідівна про свої вчительські будні.
Безперечно, вся любов і тепло Оксани Леонідівни, яке вона упродовж такого тривалого часу подарувала вже не одному учню, завжди до неї повертається. Вже будучи дорослими, діти з радістю зустрічають свою вчительку та навіть приводять до неї вчитись вже свою малечу, бо впевнені, що така перша вчителька – це щасливий квиток в успішне майбутнє їхніх дітей.
Оксана Леонідівна зізнається, що в певній мірі її робота, учні, їхня підтримка і турбота допомогли пережити особисте горе, коли менш ніж два роки тому вона втратила єдину доньку Наталку: «Я потроху почала повертатись до роботи. І відчула яку неймовірну підтримку дітей та їх батьків я маю, відчула, що потрібна, що мене чекають і що я мушу, попри все, повноцінно повернутись до своєї праці і до своїх учнів».
Оксана Леонідівна з дочкою Наталкою
На початку вересня цього року Оксана Леонідівна отримала пропозицію очолити Великоснітинський ліцей Фастівської міської ради Київської області, оскільки вже мала досвід роботи на адміністративних посадах у школі. Але, перш ніж прийняти пропозицію, одразу, як і на початку свого вчительського шляху, подумала про свій клас, про своїх учнів, адже розуміла, що не зможе продовжувати бути для них першою вчителькою.
«У мене дуже мудра не по роках онука, нині учениця п’ятого класу, - розповідає Оксана Леонідівна. - Аліса мені одразу навела купу аргументів чому я маю погоджуватись на цю пропозицію. Такою ж була і моя Наталка, вона завжди на будь-яку ситуацію мала свої аргументи, які мені вже нічим було спростовувати. Підтримав і чоловік Микола, навіть пожартувавши чого я ще думаю, звісно потрібно погоджуватись. Зять Микола теж розділив думку онуки й чоловіка, що ще більше додало мені впевненості у прийнятті такого важливого рішення».
«Але я дуже хвилювалась за реакцію дітей і батьків на цю новину, - згадує Оксана Леонідівна. – Проте мої переживання були даремні. І фраза одного з батьків «Ви давно виросли з рівня просто вчителя» лише підтвердила це. Звісно, важко було залишати дітей. Батьки попросили прийти до класу в день знайомства з новим вчителем, підтримати дітей і ще хоч трохи побути з ними. Обійми, сльози, спогади і, звичайно, спільне ранкове коло (зустріч на початку дня всього класу з вчителем – примітка редакції) залишили теплі спогади про цей день і у мене, і у дітей. А вже на наступний день в новій школі мене чекав сюрприз – батьки моїх учнів приїхали підтримати мене в мій перший день на новій посаді. В такі моменти розумієш, що недарма вчиш дітей ставитись до інших так, як би хотів, щоб ставились до тебе. Тому для усіх своїх учнів я також завжди поруч, готова розділити з ними всі їхні успіхи, здобутки, дати пораду, підтримати в необхідний момент або ж просто радісно обійнятись при зустрічі».
Оксана Леонідівна радіє, що всі її учні стали успішними людьми: «Я постійно казала, що не усі можуть бути відмінниками, а от справжніми і чесними людьми мають бути усі. Тому пишаюся, що мої маленькі ластів’ята виростають і стають Людьми з великої літери». Також зізнається, що завжди мала щирі та довірливі стосунки з батьками своїх учнів. Чесність, повага, щирість та розуміння – це ті принципи, на яких повсякчас будуються відносини між вчителем і батьками учнів.
Нині Оксана Леонідівна шукає можливості для покращення навчального закладу. За менш ніж місяць роботи вже встигла організувати у співпраці з «Родина 4.5.0» (тут - Центр медичної та соціально-психологічної підтримки для ветеранів та їх родин «Родина 4.5.0» міста Фастова) для дітлахів зустріч з психологами та волонтерами в рамках проекту «S.U.P.E.R - Support Ukranian Population for the Emergency and rehabilitation». Розповідає, що діти в захваті від таких зустрічей, сповнених захоплюючими естафетами, командними іграми та вправами для емоційного розвантаження, що є особливо актуальним після усіх повітряних тривог, які вже третій рік поспіль переривають навчальні процеси по всій країні.
І хоч цей вибір був складним для Оксани Леонідівни, зізнається, що і для неї, і для всього нового колективу вчителів та учнів – це ковток нового повітря. Адже як і в рідному Фастівському ліцеї №1, з якого почала свою трудову діяльність, так і в поки ще новому для себе Великоснітинському ліцеї, вона невтомно ділиться з дітьми та педагогічним колективом не лише знаннями та досвідом, але і найкращими своїми рисами – теплом, турботою, ніжністю та чарівною усмішкою, яка завжди знаходить відгук в маленьких серцях школярів. «І звідки вони вже знають, що зі мною можна обійматися», - жартівливо дивується Оксана Леонідівна, коли розповідає про учнів у новій школі.
Попереду у Оксани Леонідівни лише нові звершення та перемоги як особисті, так і навчального закладу, який тепер очолює. Однак немає сумнівів у тому, що маючи значний досвід та неймовірну любов до своєї професії та дітей, а також беззаперечну підтримку усіх своїх учнів, багато з яких вже давно стали дорослими, кожна її ідея буде реалізована, кожен задум втілений в життя, кожна мрія здійснена.
Своїм прикладом Оксана Леонідівна демонструє, яким би не було життя, куди б не повела дорога, завжди варто йти за покликом серця, бути відданим своїй справі і, найголовніше, віддавати людям те, що маєш всередині.
