Коли почалося повномасштабне вторгнення, фастівчани, як і всі українці, об’єдналися заради спільної мети – допомоги нашим військовим. Люди, бажаючи полегшити роботу захисників, приносили їм їжу, теплі речі, павербанки, ковдри та інше. У перші тижні війни гостро стояла необхідність у багатьох спеціалізованих речах, наприклад, розвантажувальних жилетах, або як їх називають у народі – «розгрузках». Їх на волонтерських засадах шили багато фастівчанок, які мали швейні машинки та відповідні навички. Зараз складно підрахувати скільки жилетів виготовили вони всі. Адже лише в ательє «Золушка» на Завокзаллі за місяць пошили до 500 штук!
«Десь через три дні після початку війни до нас звернулися військові та волонтери і попросили пошити розвантажувальні жилети для наших захисників, - розповідає Галина Пархоменко. - На той час наше ательє «Золушка» було закрите. Ми не працювали, залишалися вдома, намагаючись справитися з потрясінням від подій, які відбувалися в країні. Але вирішили, якщо треба допомога нашим хлопцям, то негайно виходимо на роботу. Нам з Валентиною Гак-Лисенко показали приблизний фасон, а ми виготовили викройки, намагаючись зробити жилет зручним, щоб розмір регулювався липучками і витрачалося менше тканини. На кожному жилеті робили по шість кишень».
Тканини знадобилося чимало, адже потреба у розвантажувальних жилетах спочатку була велика. Шили з усього, що було, навіть тканини для штор. Головне – щоб матеріал «не горів», каже Галина Пархоменко. А на кольори тоді не зважали, в перші тижні війни військових влаштовувало те, що є.
До доброї справи долучилися магазини «Тюлі і штори» на Завокзаллі і «Едельвейс» - надавали тканини. Потім дали оголошення в соцмережах, і люди приносили тканину та фурнітуру в Палац культури, у Гуманітарний штаб. Адвокатка Світлана Тимчук забирала звідти все необхідне і доставляла швачкам.
«Ми навіть не встигли зробити фото жилетів або процесу їх виготовлення, тому що переживали лише про одне – щоб більше пошити і передати нашим хлопцям, тому що просили все більше і більше», – згадує Галина Пархоменко.
З часом знайшлися й інші помічниці – допомагала шити Валентина Маньківська, кроїти - Наталія Зароза. Приходили й інші фастівчанки, брали крій і шили вдома. У той буремний час ніхто не питав їхніх прізвищ, каже Галина Пархоменко.
Жилети забирали волонтери і місцеві депутатки Ольга Бабенко та Людмила Бабич, потім їх розвозили захисникам.
Більше місяця Галина Пархоменко та Валентина Гак-Лисенко приходили в ательє на 8:30 і шили до 17 години, без перерв і вихідних, розуміючи, що підтримка українських воїнів у такий період важливіша за відпочинок. З таким графіком одна людина за день могла виготовити чотири жилети. Так працювали до початку квітня, допоки їм не сказали, що «розгрузок» нарешті достатньо. За цей час майстрині добре постаралися - створили близько 500 розвантажувальних жилетів.
Наші люди ще раз доводять, що ми сильні, поки ми єдині. Бо коли кожен на своєму місці, то наближає перемогу усіма можливими способами.
*Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
