Майже сім місяців триває повномасштабна війна. Війна, яка змінила всіх нас. Зробила більш сильними, мужніми, згуртованими. Пам'ять потроху стирає перші емоції, відчуття і виклики, які постали перед нами у лютому. Але вони назавжди збережуться у фотографіях. Давайте згадаємо, яким був перший місяць війни, переглянувши світлини, що робили у цей період фастівчани.
Маріанна Анощенко, голова Громадської ради Фастова
"Телефон на фото - це апарат, який стояв в інформаційно-координаційному центрі, в якому я і ще 22 людей працювали з 24 лютого до 31 березня.
Центр - єдине місце в перший місяць повномасштабного вторгнення, де я відчувала себе дієвою, включеною. Єдине місце, де мені не було страшно, де не хотілось спати, хотілось допомогти всім... Місце, де всі дихали в унісон, де не було місця сльозам, а лише адреналіну та люті до ворога. Де швидкість і якість відповіді на дзвінок (а вони були не лише з Фастівської громади, а і з Ірпеня, Бородянки, Бучі, Макарова, Гостомеля, Житомирської області) були життєво необхідними.
Цей досвід й емоції викарбувались в моїй пам'яті, серці й обличчі назавжди..."
Олександр Пермін, поет, волонтер
"Вторгнення застало всіх зненацька, хай і думалося, що воно можливе. Я, як поет, виливав свої емоції люті і ненависті у творчості. А волонтерська діяльність допомагала прогнати гнітючі думки.
Це фото зроблене в "Сільпо" у Фастові 4 березня. Робив його таємно, і хоча хотів ще наробити кадрів, припинив, щоб не побачили і не прийняли за шпигуна. Бо суспільство було у значній напрузі. До людей, що фотографують, ставилися насторожено.
В магазині значною мірою пусті полички, відповідно і людей теж майже не видно. Хоча підстав для паніки немає, бо в магазині є продукти, завдяки яким не помреш з голоду, наприклад, макарони. Але сам факт пустих полиць включає нашу генетичну пам'ять про часи голодоморів. Тому я все ж остерігся викладати світлину в групу іФастів у Facebook (у якій я адміністратор)".
Юлія Кабанова, головна редакторка ФастівNews.City
"Це моє перше фото з початку війни. 24 лютого ми переїхали з багатоповерхівки в будинок до моїх батьків в приватний сектор. Щоб бути разом усією сім'єю під час цього жаху. У них був погріб, в який ми ховалися під час кожної тривоги. Завжди з собою брали двох котів і двох собак, щоб вони теж були у відносній безпеці і поряд з господарями.
Моя 8-річна племінниця дуже боялася сирен. Вона і досі лякається, коли їх чує. Ніколи не пробачу російським ворогам те, що переживають зараз наші діти!
В перші місяці війни тривоги оголошували дуже часто, вночі по кілька разів. Спали в одязі, щоб можна було швидко зібратися. Особливо тяжко було будити вночі дитину. У холодному погребі, який слугував для нас укриттям, інколи доводилося сидіти і по кілька годин. В перші тижні мені було так страшно, як ніколи у житті. Я не знала як тепер жити, що треба правильно робити під час війни. Бо до останнього не вірила, що росія таки наважиться на повномасштабний наступ на нашу країну та ще й з масованими ракетними атаками".
Семен Березюк, волонтер
Коктейлі Молотова
"У той момент був запит на коктейлі для Молотова. На третій день війни я зробив перші публікації (у Facebook - ред.), що і де ми робимо, попросив про допомогу. Той пост швидко розлетівся, і прийшла величезна кількість людей. У тому числі прийшов і власник приміщення магазину "Меблі", який дав його в користування, що було дуже важливо, бо людей було дійсно багато.
На коктейлях працювало до 30-40 людей одночасно. Я дякую всім, хто тоді долучився до цієї нагальної справи. Магазин перетворився на хаб, куди все приносили і звідки все розвозили. Території вистачало, і там розмістили ще й два великих станки для плетіння маскувальних сіток".
Сергій Гордєєв, режисер, керівник громадської кіностудії "Фастів Фільм"
"З перших днів війни, як тільки отримав дозвіл на зйомку, я почав готувати фільм "Фастів. Разом до Перемоги". З 3 березня знімав протягом двох тижнів. Вже скоро прийде час і ми побачимо нашу історію.
У Фастові плетуть маскувальні сітки
Пам'ятаю, люди не дуже хотіли зніматись, бо вбачали в цьому якийсь піар. Я пояснював, що це для історії і фільм вийде вже після Перемоги.
У всіх був настрій єдності. Ніякого страху. Виє сирена, але ніхто не залишає свого робочого місця.
Дорогу перегородили шинами
Це в той час коли в Макарові і Бишеві йшли бої. Кожного ранку, як я йшов у місто, лунали вибухи з боку Бишева. Видно було чорні хмари.
Але Фастів працював. Хтось, звісно, їхав на Захід. На вокзалі кожного дня наші поліцейські та ветерани міліції допомагали людям сісти у потяги. Бо все було перезавантажено. Але інші залишились робити все для оборони міста. І їх була переважна більшість".
