Олексій Неїжпапа командує Військово-морськими силами України понад два роки. Він не просто командувач, він – лідер, який веде за собою десятки тисяч військовослужбовців ВМС. Cин військових лікарів, який гідно продовжує військову династію. А бойовими здобутками прославляє своє прізвище, яке дісталося йому від козаків Запорізької Січі. З російським ворогом він вже зіткнувся у 2014 році, коли після захоплення штабу флоту росіянами, на чолі колони організовував вихід своїх офіцерів з окупованого Севастополя. Хоча сам – кримчанин тоді він ні на мить не засумнівався у тому, що можна зрадити присязі і лишитися в Криму.
Олексій Неїжпапа - людина високої честі із загостреним відчуттям справедливості. Від 24 лютого командувач на службі і на зв’язку 24/7. Адже під час війни оборонцям морських рубежів країни не до відпочинку.
Журналісти ФастівNews.City зустрілися з віцеадміралом Олексієм Неїжпапою в Одесі. І запитали його про перші дні війни, наші кораблі, допомогу іноземних партнерів та знищений крейсер «Москва».
Під час інтерв’ю
Пане командувачу, як особисто для вас почався ранок 24 лютого? І чи були готові ВМС до повномасштабного вторгнення ворога?
Я був на робочому місці у своєму кабінеті коли відчув проліт «Калібрів», які 24 лютого здійснили ракетний удар по пунктах базування ВМС. З того часу весь особовий склад військових частин та підрозділів ВМС перейшли в режим готовності 24/7.
Насправді ми очікували, що може бути наступ ворога, тому готувалися. До початку збройної агресії ми створили бойове угруповання ВМС. Морально ми всі були готові. Кораблі Військово-морських сил були виведенні з пунктів базувань, корабельно-тактичні групи несли службу у морі. Були сформовані групи артилерії на березі, які були у взаємодії з засобами технічної розвідки для виявлення надводних цілей противника.
Щоб зрозуміти, як відбивати ворога, треба мати ситуаційну обізнаність, що в морі відбувається, – щоб приймати правильні рішення. Задача була – розосередження кораблів і несення радіолокаційних дозорів. Вночі всі кораблі виходили в море по графіку, незважаючи на великий ризик бути втопленими.
Яка була зброя у корабельного складу ВМС на початку війни?
На той момент єдиним видом зброї, яка могла б зупинити противника, була мінна зброя. У перші дні війни ми активно використовували протикорабельні міни та безпілотники «Байрактар» для захисту морського узбережжя України. Потрібно було здійснити мінування десантно-доступних ділянок, щоб не дозволити противнику висадити тактичний десант і не допустити противника до берега.
Скільки часу після нашої перемоги знадобиться на розмінування узбережжя і акваторії Чорного моря? Щоб українці могли вже безпечно купатися.
Одне питання – це встановлення нашої мінної оборони, за яку ми можемо відповідати і гарантувати розмінування, інше - ворог міг поставити своє мінне загородження. Як ми спостерігали у протоці Босфор, де російською федерацією була встановлена міна, яку вони видавали за нашу.
Для розмінування необхідний відповідний комплект протимінного озброєння і протимінного обладнання. До війни в Україні такого не було, проте нам поступово надходить допомога від наших іноземних партнерів. Коли ми отримаємо це додаткове обладнання для знешкодження мін, тоді зможемо приблизно розраховувати час, який знадобиться на розмінування. Я вже маю попередні домовленості з нашими партнерами. В Середземному морі знаходиться протимінна група НАТО, яка готова приєднатися до здійснення протимінних дій у Чорному морі і забезпечення в подальшому мінної безпеки північно-західної частини Чорного моря.
Олексій Неїжпапа, командувач ВМСФото: Пресслужба ВМС
Можете розказати як західні партнери зараз допомагають ВМС України?
Не буду поки це коментувати і анонсувати якісь передачі, нехай краще потім противник буде більше здивований. Можу сказали лише, що для ВМС, як і для інших видів Збройних сил, йде потужна допомога від наших партнерів. Вона має систематичний характер. Є наше бачення чим вони можуть допомогти Україні, є їхні можливості. Зараз у нас є відповідна техніка і озброєння для всіх підрозділів ВМС.
Розкажете детальніше про знищення крейсеру «Москва»?
Все, крейсера немає, він потонув. (Посміхається) Чому всі журналісти про це хочуть дізнатися детальніше? Втрата Росією крейсера "Москва" мала для нас велике стратегічне значення. Цей корабель прикривав угруповання, що знаходилося близько до територіальних вод України та мав закрити небо від наших повітряних сил. З військової точки зору цей клас кораблів називають "вбивцею авіаносців" - його стихія це океан, у Чорному морі такому кораблю робити нічого, він занадто великий. Це був командний пункт відповідного угруповання Чорноморського флоту, який здійснював управління силами щодо агресії на морі проти України. Це саме звідти лунали пропозиції здатися біля о.Зміїний, але наші моряки «рускій воєнний корабль» послали у правильному напрямку. «Москва» мав на озброєнні морський варіант комплексу С300 (протиповітряне прикриття з’єднання кораблів в морі). Після знищення крейсеру, зараз протиповітряна оборона противника в морі дуже обмежена.
Загалом втрата крейсера – це сильний іміджевий удар по державі-агресору. Проте, це не перша втрата росії флагманского корабля. Для них це нормально. За багатовікову історію імеперії вони багато втрачали флагманських кораблів.
Як ви виходили з Криму після його окупації і чи не було пропозицій зрадити присязі і лишитися в Севастополі?
Що це за військовий офіцер, який може зрадити присязі, яку складав на вірність українському народові, своїй країні? Це не порожні слова, бо присяга дається раз і назавжди.
За деякий час до вторгнення російських військових у Крим, я виконував обов’язки начальника штабу, хоча сам працював на посаді першого заступника штабу ВМС України. Чомусь наш діючий начальник штабу напередодні захоплення росіянами штабу флоту раптово ліг у лікарню. А згодом він перейшов на біг противника.
Виходили ми з Криму у складі штабу ВМС, я очолював колону офіцерів, яких мав безпечно доставити в Одесу. 10 квітня 2014 року ми прибули в Одесу. Так співпало, що 10 квітня – день вивільнення Одеси від фашистських загарбників. Дуже символічне співпадіння. У мене дуже закарбувалося в пам’яті, що коли ми проходили через пункт пропуску Колончак і нас зустріли військовослужбовці з українською технікою та нашими, українськими прапорами, на душі було і гірко, і радісно. Внутрішні відчуття були такі, наче я вийшов з полону, хоча Севастополь багато років був моїм домом, я там народився, там росли мої діти…. Побачив українські прапори і це був такий подих свободи… Коли зайшли в Одесу, то місто теж зустрічало нас прапорами України, тоді одесити готувалися до заходів і так прикрашали місто. З Криму виходив на власному авто, моя дружина і двоє синів виїхали зі мною. З речей взяли лише найнеобхідніше - те, що влізло в легкове авто.
Фастівчан цікавить чи виходить айленд «Фастів» в море і що з іншими кораблями ВМС?
«Фастів» як і всі наші військові кораблі доблесно і героїчно виконують відповідні завдання. Виходять в море також і для того, щоб вийти вперед і подивитися, де ж противник.
Мешканці Одеси у лютому-березні з берегів могли спостерігати більше 10 військових російських кораблів, які приходили майже впритул до Одеси на відстань вогневого ураження з корабельних артилерійських гармат житлових кварталів. Саме тоді одесити зрозуміли, що війна прийшла і до них теж. Зараз в морі можна спостерігати цивільні судна, які здійснюють перевал зерна через гуманітарний коридор, започаткований ООН.
Айленд "Фастів" Фото: mil.in.ua
Чи здійснюється зараз призов до ВМС?
Призов у нас здійснюється через єдину систему комплектування ЗСУ за заявками через Генштаб. Але люди з будь-яких регіонів України, які мають корабельний фах, можуть звернутися до військкоматів і ми із задоволенням приймемо їх служити саме на кораблях.
Чи скасовані через війну міжнародні навчання «Си Бриз», українську сторону яких ви очолювали?
Ні, не скасовані. Наразі продовжується навчання з нашими іноземними партнерами. І в Україні, і за кордоном багато людей по різних напрямках проходять підготовку. Наші партнери через пару місяців після повномасштабного вторгнення підключилися, бо для нового озброєння потрібна відповідна підготовка військових. Знаєте, наші люди душе швидко навчаються, особливо коли це стосується війни і бойових умов. Бо українці - розумна, талановита нація і я пишаюся бойовим духом наших військовослужбовців. Партнери дивуються, що наші дуже швидко опановують ту техніку, яка надається. До того ж, навіть змінюють тактику її застосування, покращують тактичні спроможності. Це, до речі, стосується всіх видів ЗСУ.
Ви говорили, що кораблі мають душу. Де саме вона знаходиться?
Корабель має душу. Це я вам гарантую. Я мав досвід служби на кораблях без душі, але їх небагато. В інших випадках завжди є душа. Це залежить від першого екіпажу, який закладає традиції, це внутрішня парадигма корабля, яка дає йому життя. Душа корабля – це його екіпаж і він робить все, щоб цей корабель жив. Для будь-якого екіпажу корабель – цей його дім, тут проходить життя моряків. Як у нашому прислів’ї «В морі - ми вдома, на суші – в гостях». Найбільш важко мені далося розставання, коли я йшов з посади командира корабля. Це коли тебе позбавляють вагомої частини твого життя. Коли розумієш, що цей корабель вже не твій, хоча, звісно, він лишається твоїм у душі. І потім кожен командир завжди тримає фото і пам’ятні знаки з цього корабля. Де б він не служив далі - корабель у нього завжди залишається з ним. Мій корабель – це «Черкаси», я мав честь керувати ним майже 5 років. Але треба були йти далі. Я з ним попрощався, як з живою істотою. «Черкаси» - героїчно чинив опір в Криму. Шкода, що зараз я не можу стати на борт цього корабля. Але впевнений, що в ВМС з’являться нові «Черкаси». Думаю, що найближчим часом ви про це дізнаєтесь. Звісно, це не будуть ті «Черкаси», де служив я. Але повірте мені, там буде дух «Черкас».
Як ви як військовий ставитеся до того, що люди відпочивають, святкують під час війни?
Можна подивитися з різних боків на ситуацію. Але ми ж повинні і жити, і воювати. Звісно, великих та гучних святкувань не має бути, але люди мають право і на відпочинок. А вся країна повинна працювати на війну, бо якщо вся країна і економіка налаштуються на військовий лад, тоді ми швидше наблизимо нашу перемогу.
Хочу навести вам приклад з життя. На той час я був заступником командира "сектору М" (Маріуполь), і взимку об’їжджав блок-пости. Біля Широкино, одразу після обстрілу цього населеного пункту, побачив на посту дуже молодого піхотинця. Йому було всього 19 років. Це був 2016-2017 рік і Маріуполь вже вів напівмирне життя з гірляндами, ялинками та святкуванням. «Як тобі ці святкові заходи? Що відчуваєш?», - запитав я хлопця. Він відповів: «Я тут стою для того, щоб вони це робили». Тож повністю згоден з його словами. Ми ж служимо для людей і будемо захищати їх до нашої перемоги. Яка буде нелегкою, але обов’язково буде!
Нагадаємо, 16 квітня Президент України Володимир Зеленський присвоїв військове звання віцеадмірала командувачу ВМС України Олексію Неїжпапі.
