Галина Литвиненко 51-ий рік працює на швейній фабриці «Козак» у Фастові. Останні 34 з них – розкрійницею. За цей час через руки жінки пройшли мільйони метрів тканини. Фактично, вона кроїла тканину для кожного виробу, який шиють працівниці фастівської фабрики й інші майстрині. Адже цех забезпечує розкроєними матеріалами підрядників і субпідрядників. Як це – працювати півстоліття на одній роботі, що її досі мотивує і дає сил Галина Литвиненко розказала ФастівNews.City.
Галино Юзиківно, коли ви прийшли на фабрику?
- Я прийшла восени 1971 року, відразу після школи. Мені було 16 років. Пам’ятаю першого дня всі дивляться на мене – я була худесенька, маленька, і, мабуть, думають – що з неї буде. Мене спочатку поставили ученицею. Але я була дуже швидка, тому пробула ученицею геть мало. І тоді мене посадили «на процес» – на оверлок. А потім сиділа за машинкою – «на барабані». Пришивала пояси. І за машинкою я пропрацювала 17 років.
Чому ви вирішили працювати на швейній фабриці? Чи важко було на неї потрапити?
- У той час - дуже важко. Мене влаштували «по блату». На фабриці тоді працювали, мабуть, більше ніж 500 людей у дві зміни - до пів дванадцятої ночі. Була одна молодь. Старшим – років по 30. Тоді було дуже цікаво: і вогники, і всюди ми ходили. Але ж я дуже швидко вийшла заміж – вже через рік, у 17 років. У 18 років одну дочку народила, у 21 – другу. І все – життя пішло колесом, не було коли гуляти.
Ви думали колись піти з фабрики на іншу роботу?
- Навіть не думала. Сиділа на фабриці, шила. А через 17 років за машинкою я стала працювати «на настилі» - розкрійницею. Нас було п’ятеро. Я спочатку стояла одна. І так проробила рік. А потім перейшла в пару.
Хоча був один випадок - ми пішли з моєю напарницею Оленою до начальниці, написали заяви. Їй підписали, а мені - ні. То я їй кажу: «І ти забери заяву назад». Так ми і залишилися працювати. Олена вже пішла на пенсію, а я продовжую.
Що тоді розкроювали і шили?
- Було багато джинсу та вельвету для брюк і тканина для спецодягу. Джинс був такий важкий, що, здавалося, його неможливо підняти. Тоді фабрика шила чимало новинок.
Весь цей час ви працювали у старій будівлі фабрики. У якому році перейшли в нову?
- Нову фабрику почали будувати у 1988 році. У 1991-му завершили. І ми перейшли сюди. Фабрика була гарна – чотири поверхи (зараз займає один – ред.). І всі поверхи були зайняті. Ми працювали на третьому – розкрійний цех.
Я чула, з будівництвом нової фабрики пов’язана якась історія?
- У нашому розкрійному цеху працювала Валя Саженюк. Зараз її вже немає. Царство небесне! Валя робила п’ятирічку за 2,5 роки. І вона їздила на з’їзд у Москву. Добилася, щоб дали дозвіл і почали будувати цю нову фабрику.
Як пережили період розпаду Радянського союзу?
- При союзі роботи було повно, давали замовлення. А на початку дев’яностих стало дуже важко. Працювали на пів ставки. Але всі ділилися і роботи вистачало, хоч і потроху. Директорка шукала замовників, де могла. Їздила в Німеччину, вивчала ринки.
У вас, напевно, склалися теплі дружні відносини з колегами.
- Якось так склалося, що у мене ніколи не було ніяких конфліктів. Я з усіма дружила.
Ми навіть стали кумами з колегою Галею. Вона хрестила у мене старшу дочку. Але потім поїхала з міста.
Ви проводили вільний час з колегами? Можливо, їздили кудись разом?
- Ми раніше їздили дуже багато. Нам давали путівки. Я була тиждень у Ленінграді, в Яремчі. Але в мене були маленькі діти, тому я не могла часто їздити. Колеги відвідували Ригу, Москву, інші міста. А коли мої діти підросли, я їздила кожен рік в санаторій по путівці від профкому.
Розкажіть про вашу сьогоднішню роботу. Ви зараз працюєте розкрійницею?
- Так, 34 роки. Через мої руки пройшли мільйони метрів тканини, кожен виріб фабрики. Ми знаємо, що наша робота відповідальна. Якщо неправильно порізати тканину, то й далі піде брак.
Скажу чесно, роботу треба любити. І я свою роботу люблю. Хоча це й важко – цілий день на ногах. Не кожен так витримає. Крім цього, має бути сильна спина.
Траплялися колись помилки в роботі?
- Бувало всяке. Колись, ще на старій фабриці, я тільки прийшла працювати, постелила матеріали - все наче зробила так, як треба. Але поклала один шар тканини. А це ж - тільки на одну ногу. Але викрутилися тоді.
Що вас мотивує приходити на роботу після 50 років праці?
- Я не можу сидіти вдома. Хоча у мене й там роботи повно: город, два онуки. У мене ж біда сталася – дочка померла (витирає сльози - ред.). Де той ковід узявся? Працювала вона в пологовому акушеркою. Була така ж позитивна, схожа на мене. Її всі любили.
Правда, онуки вже дорослі. Вони зараз на мене сваряться, щоб я не йшла на роботу. Але я не можу. Вони пороз’їжджалися, що ж я буду сама вдома? Ні, я йду. Ще можу працювати. Не знаю скільки, але ще пороблю. Адже я люблю свою роботу і жодного дня не шкодувала, що обрала саме цей шлях.
Швейна фабрика «Козак» запрошує на роботу нових людей: потрібні швачки, технологи, конструктори, розкрійники, менеджери зі збуту. Бажано, з досвідом роботи. Підприємство пропонує офіційне працевлаштування і оплачувані лікарняні та відпустки. Розмір заробітної плати залежить від кваліфікації робітника та виробітки. Щодо працевлаштування дзвонити за номером (067)766-81-34.
Щоб більше дізнатися про роботу та життя швейної фабрики «Козак», підписуйтеся на сторінки підприємства у Facebook та Instagram.
