Він перемагав на міжнародних музичних конкурсах. Виступав на великих київських сценах поруч з відомими всій країні артистами. Проте все одно вважає Фастівську дитячу музичну школу взірцем викладання музики. Молодий талановитий фастівський співак Богдан Кірєєв вже два роки живе і вчителює у Києві. Радує своїми виступами столичну публіку. Виступає на Віденських балах та благодійних заходах. Виконує дуети з оперною співачкою Оленою Гребенюк.
Під час приїзду Богдана до Фастова журналісти ФастівNews.City розпитали земляка про роботу у приватному закладі у Києві, численні подорожі та враження від змін у рідному місті.
Богдане, коли ти почав співати?
- З самого малечку, ще до дитячого садка. Як тільки я почав розмовляти, ми з бабусею вчили пісень. У нас взагалі по маминій лінії вся родина - співоча. Бабусина рідна сестра працювала в хорі Верьовки (Національному заслуженому академічному українському народному хорі України імені Григорія Верьовки – ред.), була подругою Ніни Матвієнко. Потім, так склалося, що вона працювала не за мистецьким напрямом. Були в родині скрипалі, баяністи, багато співучих родичів.
З другого класу і до того моменту, як переїхав у Київ, я співав у церковному хорі у Покровській церкві на Заріччі. Мене запросила туди моя вчителька з музичної школи Лілія Гречіна. І досі на великі свята, коли виходить, я там співаю.
Ти тоді вірив у Бога? Чи це були просто тренування з вокалу?
- На великі свята ми завжди ходили з сім’єю на службу. Мене привчали до традицій православ’я змалку. Тому, коли я став співати у церкві, розумів, що йду туди, де Бог. З часом сприймав це серйозніше. Мої мама і бабуся досі ходять у церкву. І, незважаючи на наші сучасні проблеми, мені теж вдалося зберегти віру.
Ким ти мріяв стати в дитинстві?
- З першого класу я знав куди хочу вступати. Коли я почав навчатися у музичній школі, дізнався про музичне училище імені Глієра і вирішив, що вступлю туди після дев’ятого класу. Взагалі у мене гуманітарний склад розуму, важко давалися точні науки. Але вчився на відмінно. Закінчив училище, бакалаврат і магістратуру з червоними дипломами. У мене вимоглива мама, привчила мене з дитинства, що треба вчитися по максимуму. Таке відношення до роботи залишилося у мене і зараз.
У дітей якого віку ти викладаєш?
- Я навчаю вокалу дітей з трьох до 9-10 років у музичній школі в Києві, яка працює при приватній початковій школі і садочку. З дітьми, які ще не дуже гарно говорять, ми займаємося артикуляційними вправами, вчимо скоромовки, чистомовки. Робимо вокальні вправи на розвиток мовлення. Тим самим змалечку розвиваємо музичну інтонацію і слух.
Займаюся і з дорослими - з батьками учнів. У нас в школі були спільні виступи батьків з дітьми. Для них це гарна можливість показати приклад своїм дітям.
Важко навчати маленьких дітей?
- Навпаки, мені інколи легше з малюками. Вони настільки відкриті і щирі! З маленькими дітьми ми займаємося в ігровій формі. Але ці заняття корисні для них. Вони швидко сприймають все, що сприймають як гру. Їм подобається стояти з мікрофоном у красивому одязі і виступати перед людьми.
Спочатку ти працював у Фастівській дитячій музичній школі. Чому звідти пішов і чи складно далося це рішення?
- Наша музична школа дала мені дуже гарний викладацький досвід. Для мене цей заклад - взірець продуктивного музичного навчання. І коли я спілкуюся з колегами в Києві, наводжу нашу музичну школу як приклад для наслідування. Кожного року десятки її учнів і викладачі перемагають у серйозних конкурсах. У нас дуже талановиті вчителі.
Музична школа стала мені рідною з того моменту, як я туди вступив. Не тільки моя вчителька Лілія Василівна Гречіна, але й весь колектив ставився до мене дуже тепло і відкрито. Навіть коли я прийшов викладати, не відчував себе новачком, не було дискомфорту.
Піти на іншу роботу було трохи морально важко, тому що тут залишалися рідні люди і дуже хороші учні. Але я розумів, що мені треба розвиватися далі. Я вирішив переїжджати до Києва. Більше місто – більше можливостей, більше концертних майданчиків.
Було складно прощатися з колективом. Я досі з ними в хороших стосунках, спілкуємося по телефону і в інтернеті. Я слідкую за фастівськими новинами і культурним життям.
З відомою оперною співачкою Оленою Гребенюк
На яких сценах і в яких країнах ти виступав?
- Ще у дитинстві, коли я вчився у музичній школі, ми їздили на гастролі в Австрію і Угорщину з оркестром інституту музики імені Глієра. Виступав в Греції і в Литві. У багатьох містах України.
Зараз у мене в Києві дуже насичене концертне життя. Другий рік я виступаю на Віденських балах. Тепер, у зв’язку з карантинними обмеженнями, не можна проводити масові заходи. Але на Великдень мені вдалося дати невеликий камерний концерт у прямому ефірі телеканалу «Прямий» разом з відомою українською оперною співачкою Оленою Гребенюк. Ми співали у порожньому Володимирському соборі. Було класно, там шикарна акустика.
Ми з Оленою Гребенюк підготували багато номерів з мюзиклу «Привид опери», а режисер Семен Горов поставив театральні номери з балетом. Кілька разів виступали з цією програмою у Києві.
Я співав на Софіївській площі, у Київській фортеці, у багатьох столичних музеях. Камерні концерти зараз дуже популярні у Києві.
Ти хвилюєшся, коли виходиш на сцену?
- Хвилююся тільки до початку виступу. Коли починаю співати, занурююся у свою музику, атмосферу виступу і автоматично забуваю про все, просто даю позитивну енергію глядачам і сам отримую задоволення.
Як відчуваєш себе після виступів? Спустошеним чи натхненним?
- Я відчуваю себе наповненим. Можливо фізично трошки втомлююся. Бо виступати на сцені - це великий стрес для людини. Науково доведено, що спів - це неприродна властивість людського організму, і наш голосовий апарат до цього не пристосований. Під час співу підвищується головний тиск, температура, зв’язки розігріваються до 55 градусів. Багато вокалістів страждають від таких хвороб. Але я швидко відновлююся. Можу дати сольний концерт, а на наступний день ще один. Коли відчуваєш віддачу публіки, ця любов виліковує. Розумієш для чого ти це робиш – заради творчості, музики, гарних вражень публіки. Тоді проходить вся втома.
Співаєш вдома – на кухні, у душі?
- Так, співаю. Коли готую якусь програму, чи новий твір для концерту, вчу його вдома, а потім ця пісня засідає в голові, і я співаю її і уві сні, і коли вмиваюся вранці, і коли мию посуд, і в душі, і коли йду по вулиці. А потім розумію, що люди дивляться, бо співаю не в голові, а тихенько вголос (сміється – ред.).
Богдан Кірєєв з сестрою Рітою
Яку музику слухаєш?
- Я не слухаю важкий рок і реп. Надаю перевагу таким жанрам як легкий поп, дрім-поп, класичний кросовер - це симбіоз класичного і популярного напрямів. Я писав магістерську роботу по цьому напряму. Класичний кросовер винайшли в 60-70 роках минулого сторіччя, щоб популяризувати класичну музику. Представник цього жанру - Сара Брайтман - моя улюблена співачка. Я двічі був на її концертах, які вона перетворює на видовищні шоу.
В Україні класичний кросовер виконує Олена Гребенюк. У 2006 році вона випустила альбом, у якому поєднувала оперні арії з сучасним аранжуванням. Камалія має кілька таких альбомів.
Я особисто не маю творів у цьому напрямі. Але робив кавери на популярні твори.
Також ми з другом випустили дві пісні англійською мовою, які виконуються під електронну музику.
Яким своїм досягненням ти найбільше пишаєшся?
- Напевно, моє найбільше досягнення – знати, що я реалізувався як музикант. Тепер залишилося себе ще більше розвивати у цій сфері. Останні шість років, які я викладаю, ще одним своїм величезним досягненням вважаю здобутки моїх учнів. Коли я бачу, що вони досягають успіху, відчуваю гордість за них.
Твоя рідна сестра теж співає?
- Так. Ріта в цьому році закінчила музичне училище, у якому вчився я, тільки за спеціальністю «Естрадний вокал». Вона навчалася у викладача Тетяни Русової, яка досі займається з Тіною Кароль, Златою Огнєвіч і іншими зірками нашої естради.
Сестра молодша від мене на сім років. Мабуть, вона бачила, як я займався музикою, адже вдома я завжди грав на фортепіано, вивчав твори, співав, і вбирала все, як губка. А через сім років теж почала вчитися у музичній школі і вирішила пов’язати своє життя з музикою.
Як ти бачиш своє професійне майбутнє років через 10?
- Я бачу себе, як артист, думаю, виконавець в жанрі класичного кросоверу. І мені здається, я все одно не буду кидати викладання. Бо воно стало моїм другим життям. Коли сам викладаєш, то розвиваєшся далі. Разом з учнями дізнаєшся щось нове, бо музика хоч і є найстарішим явищем у світовій культурі, але не стоїть на місці. З’являються нові музичні форми, способи розвитку голосу, нові можливості. А коли займаєшся з молодшим поколінням, розумієш, що будеш з ними йти нога в ногу.
Судячи з твоїх сторінок у соцмережах, ти любиш подорожувати. У яких країнах був? Де найбільше сподобалося?
- Я був в більше, ніж десяти країнах, – Угорщині, Польщі, Австрії, Греції, Італії, Сербії, Македонії, Литві, Білорусі, Росії, Швеції і Німеччині. Найбільше мені сподобалася Швеція. Я люблю північні, особливо скандинавські, країни. Планую об’їздити всю Скандинавію. Мені дуже імпонує їхня стриманість, мінімалізм, ставлення до життя. Скандинави спокійні, розраховують все до точності. Там мінімальний рівень криміналу, високий рівень життя, люди довіряють уряду, а влада все робить для людей. У людей немає потреби насмітити, розбити якусь вітрину, щось зламати. Мені хотілося б, щоб у нашій країні розвивалося таке ставлення.
У цьому році, до карантину, мені вдалося злітати до Відня. Я був там 14 років тому на гастролях, але ми не побачили багато, бо виступали. Відень вважається найкомфортнішим містом для життя. Там можна пити воду з крана, вона спускається з гір. Мені сподобалося це місто. Але, я зрозумів, що Стокгольм - це любов на все життя. У мене навіть були думки туди переїхати.
Ще у мене останнім часом з’явилося нове хобі - я почав робити відео із своїх подорожей.
З тобою ставалися якісь курйозні випадки під час поїздок?
- Була смішна історія у минулому році. Ми з другом поїхали до Італії. У нас був дуже масштабний маршрут - ми вирішили побувати у Флоренції, Пізі і потім поїхати до Риму. У Флоренції найголовнішою пам’яткою, яку ми хотіли побачити, став собор Санта-Марія-дель-Фйоре.
Було дуже спекотно – близько 40 градусів. Ми підійшли до черги і побачили знак, що у шортах підніматися на дах собору не можна. А у нас були квитки на певний час. Залишалося близько 15 хвилин до початку огляду. Ми зрозуміли, що треба йти переодягатися. А наше житло було не дуже близько. Я так ще ніколи не бігав! Але коли піднявся на собор, то зрозумів що воно було того варте. Проте виявилося, що інші туристи, особливо китайці, були в шортах і їх пустили. Далі, коли ми відвідували Ватикан, я вже не ризикував і ходив у штанях.
На благодійному заході
Яким планам завадив карантин?
- На щастя, на період карантину планів подорожувати не було. Лише відмінили деякі масові заходи.
Щоб підтримати свій рівень англійської мови, навесні я записався на курси. До кінця травня вчився в онлайн режимі. Коли почався адаптивний карантин, і можна було зустрічатися в школі, я пройшов ще один рівень – Advanced (передбачає вільне володіння англійською мовою – ред.).
Взагалі карантин змусив пристосуватися до нових реалій життя, наприклад, до онлайн занять. Я не скажу, що вони такі ж продуктивні, але ми звикли. Мої учні вже два рази брали участь у дистанційних конкурсах і займали призові місця.
Звичайно, легше, якщо з цими учнями займався раніше. Я поки не уявляю, як можна починати заняття онлайн з новими дітьми. Адже з учнем потрібно зустрітися, показати як правильно стояти. Виправити, якщо треба. В онлайн режимі трохи відстає звук. А якщо не дуже гарний зв'язок, це взагалі складно.
Після стількох подорожей по різних містах і країнах ставлення до Фастова змінилося? Що відчуваєш, коли повертаєшся у наше місто?
- Коли я приїжджаю в Україну, то розумію, що ми поки трохи відрізняємося від Європи. Але бачу, що життя в країні і місті змінюється на краще, і події останніх років не пройшли марно. Сподіваюся, що колись ми досягнемо європейського рівня життя. Головне, щоб змінився наш менталітет, ставлення до життя, до своєї рідної землі, тоді, я думаю, ми зможемо себе називати повноцінними європейцями.
Коли приїжджаю до Фастова, особливо останні два роки, розумію, що місто намагаються змінити в кращу сторону. З’являється культурне дозвілля для молоді. Центральні вулиці трохи облагородили, місто стало чистішим. Мені дуже подобається як зробили площу (Соборну – ред.). Хочеться, щоб вона такою залишилася і в подальші роки, і люди навчилися берегти те, що у них є.
Біографічна довідка. Богдану Кірєєву 26 років. Він закінчив 4-ту школу і Фастівську дитячу музичну школу (ДМШ), клас «фортепіано». Паралельно займався вокалом з викладачем ДМШ Дмитром Гречіним. Навчався у музичному училищі (зараз - коледж Київського інституту музики ім. Р. Глієра) на спеціальності «Спів академічний». Закінчив магістратуру Київської муніципальної академії музики імені Р. Глієра у січні 2020 року за тією ж спеціальністю. Чотири роки, паралельно з навчанням, працював у Фастівській дитячій музичній школі. Зараз викладає вокал у приватній музичній школі у Києві.
