Вона знає, як це - довго шукати себе, не боятися починати все спочатку, щоб йти вперед - до своєї мрії. А потім зробити захоплення, хобі, справою всього життя і досягти в цьому успіхів. Любов Гречіна – керівник вокального гуртка у Фастівському центрі позашкільної роботи. Навчає дітей тому, що й самій приносить задоволення, - співати. Її вихованки займають перші місця на престижних міжнародних фестивалях-конкурсах та невпинно розвиваються у своїй сфері.
А ще Любов Гречіну знають, як одну з вокалісток фастівського гурту «Garage band», співачку, що не раз радувала містян своїми виступами на різних святах.
Любов розповіла ФастівNews.City, чи можна навчатися вокалу дистанційно, чому її ансамблі називаються «BEES», та як їй у роботі допомагає чоловік.
Любов Гречіна – родом з села Дорогинка Фастівського району. Після закінчення Фастівського ліцею-інтернату вступила в Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова на фізико-математичний факультет. Отримала професію вчителя економіки і інформатики. Після вишу Любов працювала бухгалтером, ріелтором, дизайнером меблів, кредитним експертом і вчителем інформатики. Проте музику ніколи не залишала. Співала в колективі і сольно, встигла спробувати себе в різних форматах і жанрах. Зокрема, в 2004 році перемогла у шоу «Караоке на Майдані».
- Любове, як давно ви займаєтеся музикою?
- Музика з’явилася у моєму житті досить рано. Моя мама має музичну освіту, була завклубом в Дорогинці, керувала ансамблем. Вона помітила, що у мене є слух і голос, коли я прийшла з першого класу і заспівала їй пісню, яку ми вчили на уроці. Тоді почала навчати мене. Я влаштовувала концерти батькам вдома (посміхається – ред.). У Фастівську музичну школу вступила вже у шостому чи сьомому класі. Навчалася грати на бандурі, адже там ще й співали. Вокальних відділів тоді не було.
- Чому ж вступили на фізико-математичний факультет університету?
- Більшість людей тоді і зараз вважають, що музика – це не професія. Не було кому мені підказати, що хочеш пов’язати життя з музикою, треба отримати вищу освіту, завести знайомства в потрібних колах. Я вирішила, що мене й так помітять. Але музична кар’єра не падає з неба, до цього треба довго йти і багато працювати.
А у 11 класі ми з класом їздили в університет Драгоманова на цей факультет. Ліцей має із закладом партнерський договір. Декан запрошував нас на навчання. Так я і вступила до цього університету.
- Як ви прийшли до викладацької діяльності?
- У 30 років переглядаєш всі свої кроки, починаєш аналізувати зроблене у юності і молодості. Я зрозуміла, що хочу займатися тим, що мені подобається, тим, що я вмію. Хочу сама розвиватися у музичній сфері.
- З чого починали?
- Навчання у музичній школі і того практичного досвіду, який у мене був, вистачило, щоб почати викладати вокал. Єдине - для розспівування потрібно вміти грати на фортепіано, хоча б на базовому рівні. Але у мене чоловік - музикант. Влітку я займалася з ним майже щодня і дечому навчилася.
Ми з чоловіком відкрили у Палаці культури Студію музичного розвитку. Він навчав грати на інструментах - гітарі, синтезаторі. І ми разом викладали вокал.
Спочатку я дуже сильно переживала. Важко було починати все спочатку. Але мені і дітям подобалося. Я постійно розвивалася, шукала і вивчала відео, літературу.
Якийсь час я була закордоном. А коли повернулася, у Палаці культури не було вільних класів. Тож доля привела мене в Фастівський центр позашкільної роботи. Працюю тут другий рік. Зараз веду гурток вокального мистецтва. Але хочу повернутися до попередньої назви – Вокальна студія «Bees». Це з англійської «бджоли» – добрі трудолюбиві створіння, які важко працюють для досягнення мети. Ми себе асоціюємо саме з ними. Також це слово співзвучне з нашим «біс» - закликом повторити виступ.
- Скільки дітей у вас займається? Кого більше – хлопців чи дівчат?
- У мене три ансамблі: «BEES» - його учасникам від 11 до 15 років, «BEES S» – це менші діти, 6-7-річні, і «Веселі бджілки» - 5-річні.
Зараз в кожному гурті по п’ять учасників. Є діти, які займаються сольно.
При цьому ходять одні дівчатка. У мене тільки один учень - хлопчик. Батьки, напевно, вважають, що співати - це не чоловіча справа.
Як мінімум два рази в рік всі мої учні виступають на звітних концертах. На сцену виходять понад 40 дітей.
- Ви навчаєте дорослих?
- Так. Але постійних дорослих учнів не буває. Вони приходять з двох причин: все життя хотіли співати, але батьки не здали на вокал, або співають давно, але непрофесійно і хочуть підтягнути техніку. Через певний час розуміють, наскільки це кропітка і важка справа, яка може зайняти не кілька місяців, а рік-два і довше, в залежності від здібностей. А у дорослих є сім’я, робота. Тому знайти вільний час - проблематично.
- Для того, щоб навчитися гарно співати, обов’язково потрібен талант, чи, можливо, достатньо бажання і цілеспрямованості?
- Людину можна навчити співати більш менш задовільно, щоб не було боляче вухам її слухати. Щоб співати гарно, треба мати здібності.
Але у мене були випадки, коли дитина починає займатися у віці 7-8 років і з часом розспівується. У них розвивається голосовий апарат, дихальна, голосова, артикуляційна системи.
І слух, і голос можна розвивати і підсилювати. Навіть коли немає вродженого музичного слуху, його можна тренувати і досягнути результату. Але це одиниці, для цього треба дуже багато працювати, це важка робота.
- З якого віку краще віддавати дитину на вокал?
- Є різні діти. Деякі уже в три-чотири роки гарно інтонують. Якщо видно, що дитина талановита, то можна віддавати. Якщо є бажання, але є невеличкі проблеми з правильним інтонуванням, то краще з шести років, це ефективніше.
- Під час карантину ви проводили дистанційні заняття. Складно вчити дітей онлайн?
- Цей досвід був вимушений, але він виявився дуже корисним. Ми займалися через Skype та Viber. Я все продумала і методом спроб вибрала певну систему занять. Дистанційно можна досягнути певних результатів. Але щоб я могла навчити по максимуму, що вмію, то мають бути очні заняття. Тому що з мікрофоном не попрацюєш, у дитини вдома немає апаратури. Телефон спотворює звук. Є певна частота, коли дитина може звучати гарно і виграшно через телефон, а потім заспіває у класі, і це буде звучати геть по-іншому.
Бувають збої у зв’язку, якщо дитина користується мобільним інтернетом, бо живе у селі, де немає іншого.
В основному працювали з ансамблями, які виступають на конкурсах. Їм треба тримати форму. Меншим роздала пісні, тому що вони непосидючі, з ними нереально проводити онлайн заняття.
- Що потрібно зробити виконавцю, щоб пісня зачепила слухачів?
- Деяким речам можна навчити, наприклад, заспівати певну пісню. Людина співає цю пісню так, як пояснив педагог, але не розуміє деяких речей, не відчуває їх. І іншу пісню вже так не виконає. Для цього потрібно багато факторів: здібності, життєвий досвід, дуже тонке відчуття світу, музики, гармонії. Та й різних людей чіпляють різні речі. Когось – гроулінг (ричання), когось – тихий проникливий шепіт у мікрофон.
- Ви з чоловіком співаєте у складі групи «Garage band». Хто і коли її створив?
- Групу створили давно мій чоловік Дмитро Гречін і гітарист Максим Шевчук. Вони зібрали навколо себе інших музикантів. Спочатку гурт називався «Турбулентний стан». «Garage band» - це кавер-група, яка грала чужі пісні на концертах у Фастові.
Ми інколи збираємося і граємо. Дуже рідко, тому що у всіх сім’ї, а репетиції і професійні виступи вимагають багато часу.
Перед концертом зустрічаємося частіше. Звичайно, є пісні, які ми граємо років десять, - це ті хіти, які всі хочуть чути. Але ж треба оновлювати репертуар. Тоді кожен вносить свої пропозиції, відпрацьовує їх вдома, і за кілька репетицій ми зігруємося.
- Пісні яких жанрів ви любите виконувати?
- Останнім часом мені подобається лаунж – легка музика у повільному фоновому режимі. Але інколи хочеться поспівати і рок, і українських пісень. Все залежить від настрою.
- Яку музику ви слухаєте?
- Я настільки втомлююся на роботі, що потім не можу чути музику. Мені потрібний хоча б день відпочинку, щоб я почала із задоволенням слухати щось цікаве для себе. Хочеться орієнтуватися у музиці, у нових направленнях, у нових групах, виконавцях. Зараз дуже багато класної фірмової музики. Просто немає часу її спеціально шукати. Добре, що мої рідні люди та друзі періодично підкидають мені нові пісні.
Але зараз я не можу сказати, що маю улюблений стиль чи направлення. Мені подобається слухати якісну музику з гарним аранжуванням, гарним вокалом.
- Ви співаєте вдома просто для себе?
- Звичайно. Хоча я постійно співаю на роботі, і у мене голосовий апарат й так в тонусі. Але коли я готую пісню для виступу чи для занять, деякі складні місця я співаю, щоб укласти їх у вокальні позиції.
Коли у мене грайливий настрій, ми з донькою співаємо жартівливі пісеньки.
- Чим ви займаєтеся, крім вокалу, чим захоплюєтеся?
- Минулого літа я вступила на магістратуру університету Драгоманова на логопедію. Можливо, буду створювати групи логовокала, допомагати діткам, які погано розмовляють.
А ще на карантині у мене з’явився час для занять йогою, потім стою в планці. Якщо є час, намагаюся більше ходити пішки для підтримання фізичної форми.
- Як ви познайомилися з чоловіком? Ваша зустріч пов’язана з музикою?
- Так. У 2002 році у Фастові Альберт Салтиков організував вокальний конкурс. Мій чоловік Дмитро тоді працював на його студії звукозапису разом з покійним Сергієм Дорожкіним, з яким я була давно знайома. Сергій мене запросив взяти участь у цьому конкурсі. А на той час мінусовку не можна було просто скачати в інтернеті. Я прийшла на студію, де всім учасникам їх записували. Так я познайомилася з Дімою і їхньою компанією.
Я взяла Гран-прі цього конкурсу. І одним із подарунків був професійний запис пісні в студії. Тоді ми почали спілкуватися, і потім зав’язалися стосунки. Ми одружені вже 14 років.
- Де працює ваш чоловік?
- Він викладає вокал у Фастівській дитячій музичній школі. У цьому році створив новий ансамбль, вчив дітей грати на барабанах, бас-гітарі, клавішних інструментах. Ансамбль мав вперше виступати на випускному вечорі музичної школи. Але карантин зіпсував усі плани.
- У вас з чоловіком не виникає конкуренції, адже ви обидва викладаєте вокал?
- Ні, у нас в основному різні учні. Навпаки, ми один одному допомагаємо. Його учениця з музичної школи – одна з учасниць мого гурту «BEES». Дуже талановита дівчинка, яка значно підсилила мій ансамбль.
Чоловік допомагає мені з концертами, налаштовує апаратуру. Потім ми обговорюємо виступ. Він бачить моїх учнів раз в рік на концерті. І розказує мені, хто якого розвитку досягнув.
Нам разом дуже цікаво, є спільні інтереси, маємо про що поговорити.
- Ваша донька теж займається музикою? Скільки їй років?
- Нашій доньці Олександрі 11 років. Вона ходить в музичну школу на вокал до тата і до мене. А до бабусі, яка теж викладач, – грати на фортепіано.
- Донька хоче пов’язати своє майбутнє з музикою? Ви її підтримуєте в цьому прагненні?
- Теоретично хоче. Ми її підтримуємо і інколи змушуємо. Але коли у дитини батьки – музиканти, які розказують їй що і як треба робити, вона це не сприймає як власне захоплення. Їй здається, що за неї все вирішили.
Вона любить творити сама, щоб її не чули. Підбирає мелодії пісень, у неї прекрасний слух та чудове відчуття музики. Але поки що в неї немає амбіцій до сольних виступів. А з ансамблем їй виступати цікаво.
- Хто вам подобається з сучасних українських виконавців?
- У нас є сильні вокалісти – це The HARDKISS (Юлія Саніна), TAYANNA, Злата Огнєвіч, Міла Нітіч. Зараз всіх і не згадаю.
Jerry Heil, яка співає «Охрана отмєна», досить технічна виконавиця. І пісня, якщо маєш почуття гумору, непогана.
Хоча багато талановитих артистів зв’язали життя не з тими продюсерами і співають ні про що.
- Ви вважаєте в Україні складно досягнути вершин у вокалі, якщо не мати грошей, зв’язків чи підтримки?
- Раніше однозначно потрібні були тільки зв’язки. Знімати кліпи, платити за ротацію на радіо - все це коштує великих грошей. Під певного виконавця знаходиться продюсер, який вирішує, які пісні ти співаєш, який будеш мати вигляд. Зараз є інтернет, соцмережі, YouTube, куди можна викладати свої відео. Якщо маєш гарний продукт, який зацікавить слухачів і буде активно поширюватися, тебе помітять через популярність в народі. Тобто якщо людина талановита, то можливість є. Але одного таланту мало. Треба бути заповзятливим, цілеспрямованим, не соромитися, працювати і вірити в себе, тоді буде результат. Бо талантів у нас немало, але пробиваються далеко не всі, бо не мають цієї наполегливості.
- Як ви оцінюєте сучасну українську популярну музику? Вважаєте, що у виконавців більше епатажу, ніж вокальних даних?
- Був такий період, коли робили комерційні проекти для заробітку грошей. Набирали симпатичних дівчат, яких можна було записати в студії і зробити потім приємну картинку. Запускали кілька кліпів на хітові пісні. А потім їздили виступати по корпоративах.
В останні роки, після Революції Гідності, вийшли в світ молоді українські виконавці і гурти з дуже креативними піснями. Звісно, і зараз є проекти, зроблені для чиєїсь дочки. Але наші люди на таке вже не ведуться. Їм цікава нова музика, тексти і образи. Люди оцінюють сукупність всіх цих критеріїв.
