Нині на «Дереві Надії» розміщено 66 жетонів - це 66 імен Захисників громади, яких продовжують чекати їхні родини. Про ідею та мету створення інсталяції, процес реалізації проєкту та людей, які допомогли його реалізувати, розказали співзасновниці ГО "Незламна фортеця".
Вони щодня живуть надією, що ось-ось відкриються двері домівки і до рідних стін зайде їхній батько, син, чоловік, брат, коханий…всі ті, хто нині вважаються зниклими безвісти або перебувають у ворожому полоні.
Родини військовополонених та зниклих безвісти щохвилини живуть у стані болісної невизначеності та постійних очікувань. Але попри все знаходять сили рухатися вперед, працювати, виховувати дітей і, звісно ж, робити все для того, аби повернути своїх рідних та не дати суспільству забути про них.
Черговим нагадуванням для мешканців та гостей Фастова про полонених та зниклих безвісти військових, які захищали країну, стала інсталяція «Дерево Надії» на нижній частині площі Соборної у Фастові, офіційне відкриття якої відбулося 30 серпня.
Організатори встановлення інсталяції – Громадська організація «Незламна фортеця», яка свого часу об’єднала родини військовополонених та зниклих безвісти, щоб стати голосом тих, кого чекають і хто чекає.
Журналістам ФастівNews.City співзасновниці організації Марія Нащук та Алла Колісніченко розповіли про ідею та мету створення інсталяції, процес реалізації проєкту та людей, які допомогли його реалізувати.
«У нашій громаді є певна тенденція: пам’ять загиблих Захисників вшановують, проводяться заходи, створюються місця пам’яті, і це, безперечно, дуже важливо. Водночас, питання зниклих безвісти та військовополонених залишається відкритою і болючою темою не лише для нашої громади, а й для всієї України. Тому нам хотілося створити місце, куди родина, яка чекає, могла б прийти. Місце, де можна просто постояти, згадати свого Захисника, побути поруч із його ім’ям і відчути, що громада його пам’ятає і чекає разом із родиною. Саме тому для мене особисто «Дерево Надії» — це не пам’ятник і не місце прощання. Це – місце сили. Місце для тих родин, які досі чекають свої рідних і не мають права поставити крапку. Це нагадування для всієї громади: серед нас є люди, які перебувають між небом і землею, і поки їхні родини чекають - ми також повинні пам’ятати, говорити про них і не дозволяти, щоб їхні імена зникли з нашої пам’яті», - розповідає Марія Нащук.
Реалізація проєкту зі встановлення інсталяції «Дерево життя» об’єднала навколо себе багатьох небайдужих людей. Незважаючи на те, що сама концепція та ідея належить громадській організації «Незламна фортеця», створення та встановлення цієї інсталяції потребувало праці кількох спеціалістів. Це юристи, які займалися підготовкою та оформленням необхідних листів та написанням самого проєкту. Це фахівці, які займалися підготовкою ескізу інсталяції, вирішенням різних організаційних та технічних питань. Це також і бухгалтерський супровід проєкту. І, звісно ж, майстри, які займалися встановленням, і підрядна компанія, яка безпосередньо реалізовувала цей
проєкт.
Багато сил та енергії у цей проєкт вклали і співзасновниці організації Марія Нащук та Алла Колісніченко, які пройшли разом весь шлях від зародження ідеї до встановлення інсталяції. Жінки зізнаються, що багато питань вдалося вирішити завдяки підтримці Мирослави Смірнової і окремо вдячні кожному, хто долучився до реалізації надважливого як для них, так і для кожної родини військовополоненого та зниклого безвісти, проєкту.
Слід відзначити, що фінансування проєкту стало можливим частково за кошти бюджету Фастівської міської територіальної громади, адже ГО «Незламна Фортеця» стала переможцем конкурсу програм та проєктів, розроблених громадськими організаціями ветеранів, який проводила Фастівська рада, за результатами якого отримала фінансову підтримку в розмірі 145 тисяч гривень.
Проте, важливо підкреслити, що цієї підтримки було недостатньо для повноцінної реалізації проєкту, тому значну частину коштів додатково вклали самі родини зниклих безвісти та полонених Захисників, які входять до складу «Незламної Фортеці». Тож інсталяція «Дерево Надії» стала результатом поєднання бюджетної підтримки громади та особистого внеску родин, які щодня чекають своїх рідних.
Співзасновниці організації зазначають, що у процесі реалізації проєкту доводилось долати чимало труднощів. Але, за їх словами, найскладнішим було визначитися, яким саме має бути це місце.
«У нас було дуже багато ідей. Ми дивилися на досвід інших громад, які створювали Алею Надії, Крила Надії та інші подібні місця. В деяких з них розміщували фотографії військовополонених та зниклих безвісти. Однак, я коли таке бачила, думала про те, що, певно для мене це було би своєрідним тригером, прийти в таке місце і побачити фото людини, яку продовжуєш чекати. І тоді ми зрозуміли, що не хочемо створювати простір, який буде постійно повертати родину до болю. Ми хотіли створити місце, яке, навпаки, даватиме родині силу і надію», - зазначає пані Марія.
Тож після тривалих дискусій організація спільно з усіма родинами військовополонених та зниклих безвісти вирішили, що в такому місці мають бути не фотографії конкретних людей, а символ.
«Ми обрали дерево — дуб. Дерево для нас — це життя, продовження, надія. А дуб — це сила, могутність і глибоке коріння. Так само і наші Захисники мають своє коріння, свої родини, дітей, домівки. І ми віримо, що це коріння неможливо знищити, - розповідає про зміст інсталяції Алла Колісніченко. – Ще одним важливим символом став військовий нагрудний жетон. Для кожного військовослужбовця це дуже особистий і важливий елемент. Саме тому на дереві ми хотіли показати жетони — як символ особистості кожного Захисника, якого ми чекаємо. Вагоме значення для інсталяції має і ще один елемент – силует військового, який навмисно не має конкретного обличчя і є узагальненим образом. Адже ми хотіли, щоб кожна родина, яка прийде в це місце, могла побачити в ньому саме свого рідного. Так, в процесі створення інсталяції ми з родинами, які входять до «Незламної Фортеці», багато говорили, сперечалися, шукали правильне рішення. І врешті дійшли до спільного бачення. Ми розуміємо, що війна колись закінчиться. Але історія нашої боротьби, нашого очікування і наших Захисників повинна залишитися. І «Дерево Надії» для нас — саме про це».
Сама ж інсталяція була виготовлена майстрами в Білій Церкві. І місце для її встановлення було обрано невипадково. Для представників організації принциповим стало розміщення «Дерева Надії» саме в центрі міста, у серці Фастова.
Звичайно, їм пропонували різні варіанти розташування інсталяції, але родини військовополонених та зниклих безвісти прагнули встановити її в світлому, відкритому, жвавому місці, де її щодня бачитиме якомога більше людей.
Адже для них їхні Захисники – це не якісь чужі далекі люди. Це – їхні рідні, друзі, сусіди, кожен з яких має своє місце в нашому місті.
«І є ще одна причина, чому для нас місцерозташування «Дерева Надії» стало таким значущим, - зізнається пані Марія. – Ми понад усе хочемо, щоб одного дня наші Захисники почали повертатися додому. І коли вони проходитимуть повз це дерево, вони побачать і зрозуміють, що на них чекали не лише їхні рідні. На них чекало все місто. І ми дуже чекаємо кожного моменту, коли черговий жетон із цього дерева буде знятий не нами, а самими Захисниками, які повертатимуться додому. Впевнені, це будуть найщасливіші дні для всіх нас».
Нині на «Дереві Надії» розміщено 66 жетонів — це 66 імен Захисників громади, яких продовжують чекати їхні родини.
Ще один жетон організація свідомо не розмістила на дереві. Це жетон Олександра Артемчука, який після довгих майже двох років невідомості для його родини, повернувся додому «на щиті». Тож «Незламна родина» на офіційному відкритті інсталяції вручила цей жетон його дружині Альоні Артемчук, щоб родина полеглого Захисника самостійно вирішила долю жетону.
«Після встановлення інсталяції, яку попередньо встановили за три дні до офіційного відкриття, до нас звернулися ще декілька родин, які також захотіли долучитися до проєкту, щоб на дереві був жетон з іменем їхнього військовополоненого чи зниклого безвісти рідного. Звичайно, ми будемо їх додавати, - обіцяє пані Алла. – Але, якщо чесно, є в цьому і дуже сумний момент, бо кожен новий жетон на дереві – це ще одна родина, яка живе в невідомості і постійних очікуваннях. Тому понад усе нам хочеться, щоб це дерево врешті-решт залишилося порожнім. Щоб на ньому більше не з’являлося нових жетонів. Щоб усі, чиї імена сьогодні є на цьому дереві, повернулися додому».
В «Незламній фортеці» зазначають, що метою встановлення «Дерева Надії» було нагадати громаді, що для багатьох родин війна не закінчилася. Бо навіть попри звичні буденні справи для них кожен день – це очікування. Очікування дзвінка, звістки, і, зрештою, повернення свого Захисника додому.
«Ми хотіли створити місце, яке буде нагадувати: серед нас є зниклі безвісти та полонені Захисники. Є їхні дружини, батьки, діти, які продовжують чекати. І громада не повинна про це забувати, - наголошує Марія Нащук. – А ще це місце має важливу просвітницьку місію, особливо для молоді. Серед однокласників наших дітей можуть бути діти, чий тато сьогодні перебуває в полоні або його доля залишається невідомою. Діти, які не можуть просто зателефонувати своєму батькові, обійняти його чи почути його голос. Ми хочемо, щоб молоде покоління розуміло: наша незалежність не є чимось само собою зрозумілим. За кожен день, коли ми можемо жити, навчатися, працювати, гуляти своїм містом, хтось заплатив дуже високу ціну. І тому «Дерево Надії» — це не лише про сьогодні. Це і про майбутнє. Про те, щоб наші діти знали історію цієї боротьби, пам’ятали її ціну і ніколи не дозволили стерти з пам’яті імена тих, хто захищав Україну».
«Ми хочемо донести просту річ: ми не забули. Ми чекаємо. І ми повинні
чекати разом із родинами», - додає Алла Колісніченко.
Нагадаємо, співзасновниці «Незламної фортеці» Марія Нащук та Алла Колісниченко: «За кожним зниклим безвісти стоїть родина, яка чекає».
