Він віддав своє здоров’я за вільну від ворога Україну, не вагаючись ставши на її захист. Вже понад рік він має власну боротьбу – за своє здоров’я та повернення до повноцінного життя. Фастівчанин Олександр Редько. Стрілець-снайпер 3-го механізованого відділення 3-го механізованого взводу 3-ої механізованої роти 1-го механізованого батальйону частини А4053. Ветеран війни.
Олександр розповідає, що вже з початку повномасштабного вторгнення був готовий захищати країну, однак тодішні великі черги в ТЦК не дозволили цього зробити. Тоді чоловік, будучи небайдужим до долі й майбутнього своєї країни, долучився до роботи місцевого волонтерського центру. Проте згодом в 2023 році дорогою на роботу до села Мила Бучанського району автомобіль Олександра зупинили працівники ТЦК і він одразу ж поїхав з ними для проходження військово-лікарської комісії. І навіть маючи вроджену ваду серця, чоловік був визнаний придатним до військової служби та вже за півтора дні відправився до військового навчального центру.
Далі – місяці військових дій на передовій:
«Я з «передка» майже не виходив, - розповідає Захисник. – То що розповідають ніби виходиш на
передову на 5 чи 7 днів, а потім вдома, то не було такого. Найменш короткі виходи в мене були 32 дні, а найбільші понад 40 днів. І то між цими виходами ти виходиш на півтори доби помитись, попрати речі і повертаєшся назад. Вночі виїжджали, вночі заїжджали, я навіть не бачив і тих населених пунктів, де ми зупинялись».
Восьма ранку 8 серпня 2024 року… саме в цей час і день Олександр Редько отримав тяжке поранення в районі населеного пункту Серебрянка на Донеччині. Згадує, в лікарню потрапив лише в восьмій годині вечора, адже ворог не давав можливості здійснити евакуацію, постійно обстрілюючи позиції українських військових спочатку з танків, потім з артилерії.
«Поранена вся права сторона від п’ятки до хребта, три проникнення в легені, з хребта дістали три уламки, гомілкова кістка вирвана, пальці не працюють, нога не працює, від п’ятки до самої сідниці все повністю зашито і сідниця зашита, вухо пришито, під пахвою зашили, лише нещодавно познімали шви, тому місяць чи півтора мені не можна напружуватись чи мати якісь
фізичні навантаження», - розповідає Олександр про отримані травми.
Захисник зізнається, що за рік і два місяці просто не покидає лікарняних стін. За його плечима вже 25 операцій, а на 13 лютого наступного року вже запланована чергова. Долати всі труднощі лікування й відновлення Олександрові допомагають друзі й знайомі, які навіть відкривали збір коштів для цих потреб. Чоловік говорить, що довго не погоджувався на цей збір. Зазначає, що не розуміє, чому деякі люди не завжди з повагою та розумінням відносяться до військових та
зборів коштів на їх потреби.
Але друзі Захисника наполягли та все ж зібрали певну суму для допомоги. Також чоловік отримав одноразову грошову допомогу від місцевої влади та від обласної ради, хоча зізнається, таких виплат доводиться чекати довго, зокрема виплату одноразової грошової допомоги від облради чекав два місяці.
Нині Олександрові дали другу групу інвалідності. Він періодично відвідує Центр медичної та соціально-психологічної підтримки для ветеранів та їх родин «Родина 4.5.0» міста Фастова, де поки що не має можливості займатися з реабілітологом до завершення всіх операцій та лікування, проте може поспілкуватись з побратимами, однодумцями, спеціалістами Центру, відчути підтримку і турботу.
Кожен із Захисників віддає за нашу країну найдорожче – життя, здоров’я, час, який не можуть провести з рідними. Тому обов’язок кожного – дякувати, підтримувати, допомагати.
Нагадаємо, ветеран Артур Мартосіч з Фастова – учасник перших Всеукраїнських змагань з параклаймбінгу.
