Наприкінці минулого місяця національні соцмережі та засоби масової інформації облетіла новина – 7-річний хлопчик із синдромом Дауна встановив рекорд України з плавання. І цей хлопчик – наш фастівчанин Гордій Червінський. За 2 хвилини і 52 секунди він подолав дистанцію 50 метрів та встановив рекорд України в номінації «Мінімальний час подолання дистанції 50 метрів дитиною із синдромом Дауна».
Журналісти ФастівNews.City зустрілись з мамою маленького рекордсмена Таїсією Червінською, яка розповіла про їхній шлях до національного визнання, а також про виклики та труднощі, з якими доводиться стикатись особливим діткам та їхнім батькам.
«Гордюша народився з гіпотонусом (порушення робочого та загального стану м'язів людини, за якого їхній тонус частково чи повністю знижується – примітка редакції), - розповідає Таїсія. – Тому лікарі рекомендували нам не лише масажі, але і плавання. Плаваючи, дитина задіює всі групи м’язів і поневолі напружує ручки й ніжки. Після одного місяця з народження нам дозволили робити масажі, і згодом я почала шукати, де в місті можна з дитиною займатись плаванням. В Костелі (Костел Воздвиження Святого Хреста у Фастові – примітка редакції) знайшла перлинні ванни і з чотирьох місяців ми почали їх відвідувати. Роки два ми туди ходили на заняття. Дитина на цих заняттях була надзвичайно активною, ми бачили як йому це подобається. І завдяки такій реабілітації наш син увійшов у нижню норму розвитку дитини – він сів у 10 місяців і почав ходити в 1 рік і 3 місяці».
Далі батьки почали до занять в перлинних ваннах підключати басейн. Щоразу, коли родина їхала на відпочинок, вони обирали варіант для проживання та відпочинку з басейном. А кожного літа хлопчика вивозили поплавати до річки і вже там він самостійно почав пірнати. Батьки почали спостерігати за дитиною і зрозуміли, що у воді з ним відбувається щось неймовірне.
До того ж, Таїсія розповідає, що разом з дитиною вони пройшли багато реабілітаційних курсів для його мозкової стимуляції. А згодом в одній науковій статті жінка прочитала, що для кращої стимуляції мозкової активності розумову діяльність варто поєднувати з фізичною активністю. Тому хлопчика вирішили віддати на заняття з плавання.
«Чоловік двічі на тиждень працює в Білій Церкві і ми почали з ним туди їздити в басейн. Поспілкувались з тренером, все пояснили, обговорили. Наш тренер Олена Тарасова одразу знайшла до сина підхід. Вау-результатів у нас не було місяців вісім, сам Гордюша поплив через 10 місяців. А тепер дійшли до такого результату!, - ділиться емоціями мама маленького рекордсмена. – Ми ніколи не сумнівались, що він попливе. Ми бачили, що йому це подобається, що це його. До того ж, особливу дитину не змусиш щось робити. Це звичайну дитину можна змусити, вмовити, привчити, але з особливими дітьми це не діє. Тому заняття плаванням – це суто Гордійчикове бажання, його волевиявлення. Всі 45 хвилин заняття в басейні він активно плаває, тренер зізнається, що інколи навіть її втомлює. І завжди дитина поспішає на ці заняття. Він дуже любить плавати і ми хочемо йому в цьому допомагати».
Таїсія зізнається, що зафіксувати рекорд була ідея тренера Олени, яку надихнула дівчинка з Одеси, яка в свої два рочки подолала дистанцію 25 метрів. І Олена ні хвилини не сумнівалась, що в її маленького вихованця все вийде. Мама хлопчика самостійно заповнила реєстраційну форму, але зіткнулась з проблемою – для розгляду заявки на реєстрацію рекорду потрібно було надати відео з доказовою базою. Однак такого відео не було, бо на всіх відео, знятих на тренуваннях, маленький плавець то зупинявся, то тримався за бортик басейну. Тому було вирішено зняти окреме відео і лише через півтора-два тижні від моменту заповнення реєстраційної форми Таїсія змогла надати доказову базу на розгляд експертної ради «Книги рекордів України».
«Коли комісія нам погодила заявку, я нікому нічого не казала. Про підготовку до рекорду знали лише я і наш тренер, - згадує Таїсія. – В родині не знав ніхто, навіть наш тато. 26 березня ми поїхали в басейн. Гордійчик зранку встав трохи млявим, відмовився їсти, тато навіть не хотів його везти, але ж він не знав, що везе дитину до майбутнього рекорду! Вже на місці Гордій трохи розгубився, бо він не звик до пустого басейну, журналістів. Але завдяки татові він зібрався. Він дуже любить з татом мити машину та їздити на дачу, тому тато йому пообіцяв, що після того, як він пропливе, вони поїдуть мити машину та на дачу. І все вдалося».
Таїсія радіє, що вдалося розкрити такий талант у хлопчика та підтримати його улюблену справу. Зізнається, що деякі інші заняття, які дитині не подобаються, вона відміняє і не витрачає на них час сина. Адже прагне використати його час максимально ефективно і корисно. Мама Гордія розповідає, що дуже вимоглива до занять сина і їй часто досить складно знайти педагогів для нього. Неодноразово жінка стикалась з ситуаціями, коли педагоги розповідають про небажання хлопчика займатись, списуючи все на його діагноз та знімаючи з себе відповідальність. Але, впевнена Таїсія, її дитина, як і інші особливі дітки – потенційні таланти, лише потрібно знайти педагогів, які зможуть допомогти їм ці таланти розкрити і показати, що вони можуть бути такі ж обдаровані й талановиті, як звичайні діти: «Просто у них свій темп, їм на все потрібно трохи більше часу. Але наше суспільство не звикло до таких темпів, всі завжди кудись поспішають, живуть в шаленому ритмі, вважають, що все потрібно робити швидко. А особливі дітки, навпаки, ніби змушують нас призупинитись, озирнутись навколо і побачити, яке все навколо цінне і прекрасне. Я постійно спостерігаю за сином, намагаюсь помітити, що ще йому може подобатись, в чому є потенціал, що ще можна розвивати».
Жінка вважає, що дитячого садочка, навіть інклюзивного (нині Гордій відвідує садок місцевого навчально-реабілітаційного центру «Крила надії» - примітка редакції), недостатньо для повноцінного розвитку особливої дитини. Там хлопчик зайнятий в більшій мірі в першу половину дня, коли в дітей заняття з малювання, музики, прогулянки надворі. Хороший педагогічний колектив садочка сприяє тому, що хлопчик з задоволенням відвідує заняття. Але вже після обіду вирушає з мамою на додаткові заняття, які потрібні конкретно йому.
Так, такими стали заняття в Центрі розвитку дітей «Надія», що знаходиться в Білій Церкві. Там хлопчик відвідує сенсорні заняття, адже, як розповіли мамі хлопчика спеціалісти Центру, в особливих дітей буває «сенсорний голод». І якщо одні педагоги радили медикаментозне лікування, бо вважали це проявами агресії, то в цьому закладі педагоги знайшли інший підхід до Гордія, розуміючи чому він може когось вщипнути чи подряпати. І два-три місяці таких занять вже дали свої позитивні результати.
Надалі родина планує віддавати Гордія до Білоцерківської спеціальної загальноосвітньої школи №19 для здобуття освіти.
«В нашому місті є досвід батьків, які віддають особливих дітей на навчання до звичайних шкіл, ніби то це краще для дітей, коли вони між звичайних дітей та можуть з ними спілкуватись та їх наслідувати. Але потім і самі діти, і їхні батьки страждають, - розповідає Таїсія. – Часто таких батьків «тикають носом» в діагноз дитини. В такій школі особливі діти не можуть знайти друзів, нині підлітки досить жорстокі. Педагоги часто не можуть навчити таких дітей, бо коли в класі навчається 30 дітей, то приділити увагу окремій дитині складно, а асистенти педагога, які передбачені освітнім процесом для таких дітей, теж не завжди можуть з такими дітьми справлятись. Але я вже стільки вклала в свою дитину, що не хочу переживати подібні ситуації. Мені не потрібно визнання, що мій син пішов у звичайну школу. Мені потрібно, щоб його навчили. А чи це буде звичайна школа, чи спецшкола – це на його майбутнє ніяк не вплине. Я лише хочу, щоб він виріс грамотним хлопцем, а школа, в якій він навчатиметься, була продуктивною».
Також Таїсія планує додати ще деякі види спорту для розвитку сина. Зізнається, прагне, аби він як хлопчик вмів за себе постояти, тому розглядає різні види бойових мистецтв. Крім того, їй хотілось би, щоб хлопчик займався стрільбою, мотокросом, адже мріє, щоб Гордій виріс ерудованим і усебічно розвиненим.
«Важко, бо ми не знаємо, що нас чекає. Я стала дотичною до будинку підтриманого проживання для людей з інвалідністю в нашому місті. Намагаюсь йти на випередження. Сподіваюсь, що Гордюші така послуга в майбутньому не знадобиться, але я хочу пройти цей шлях, здобути це досвід. Різні громадські організації та благодійні фонди проводять там для нас навчання, це дуже корисно і мені це допомагає у вихованні сина. Адже ми, батьки особливих дітей, постійно перебуваємо в занепаді, кудись поспішаємо, щоб дати якомога більше своїм дітям. Але нас ніхто не навчає як поводитись з такими дітьми, як їх виховувати. А ти постійно себе мучиш, хвилюєшся, бо не знаєш, запрацює мозок твоєї дитини чи ні. Однак зараз такий час, що можна багато чого зробити для таких діток».
Жінка вважає, що недостатній розвиток особливих дітей – це не проблема таких дітей. Це – проблема дорослих, які не можуть їх навчати. Батькам часто не щастить з педагогами або ж вони не знають, за якими критеріями їх обирати. Однак, зазначає Таїсія, якби було більше відданих та відповідальних до своєї справи педагогів, то ще б більше «запалало зірочок» серед особливих діток. При цьому, вона впевнена, що майбутнє таких діток за молодими педагогами, які прагнуть навчатись та вдосконалюватись і які краще розуміють особливих дітей. Цьому Таїсія переконалась на власному досвіді, адже і тренер з плавання, з педагог із сенсорних занять змогли знайти той особливий потрібний саме для Гордійчика підхід та разом долати шлях до нових звершень.
Нині родина маленького рекордсмена разом з тренером вже налаштовуються на новий рекорд. Маючи досвід, вони вже знають як потрібно тренувати хлопчика, щоб він міг долати більші дистанції та впевнено прямувати до нових перемог. А мама хлопчика ще мріє, щоб син здобув рекорди з розумових здібностей, щоб довести суспільству, що такі дітки теж мають потенціал та логічні здібності, про відсутність яких їй часто говорили лікарі.
Родина Червінських доводить, що непереборне бажання та щоденна кропітка праця задля розвитку дитини можуть допомогти здобувати такі перемоги й визнання. А Гордій Червінський – справжній приклад сили й витривалості, який своїм рекордом тепер мотивуватиме не одну родину з особливими дітками вірити в них, надихати їх та разом долати шлях до успіху та нових досягнень.
