«А й правда, крилатим ґрунту не треба. Землі немає, то буде небо… Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!», - найвідоміші слова вірша «Крила» видатної Ліни Костенко, продекламовані неодноразово вже багатьма людьми. Безумовно, кожен хоча би раз в житті чув ці слова. Але, певно, найчастіше ці слова чують вихованці арт-студії Влада та Олени Мамчур «Крила», адже, відвідуючи там заняття, вони дійсно розправляють свої ще маленькі крила, стають дорослішими, впевненішими, а відомі актори усіляко цьому сприяють.
Так, Олена і Владислав Мамчур – випускники Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенко-Карого та вже понад двадцять років актори Театру на Печерську. Крім того, Олена також є акторкою Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, а Влад зіграв не одну роль в фільмах та серіалах.
Їхня студія – це місце творчості, мистецтва, фантазії, а також теплих обіймів та усмішок. Вже три роки «Крила» збирає в своїх стінах дітей міста Фастова, щоб подарувати їм можливість з головою пірнути в світ мистецтва, відкрити всі таємниці акторської майстерності, розкрити творчий потенціал кожної дитини та, звісно ж, через мистецтво, зокрема театральне, покращити їх емоційний та психологічний стан. Адже така арт-терапія вже давно вважається досить ефективною для зниження рівня стресу, хвилювань, що особливо актуально в часі війни.
Шлях до створення такої студії розпочався ще раніше, коли в селі Мотовилівка, що на Фастівщині, де подружжя живе вже 18 років, Владислав започаткував невеличкий театральний гурток.
«Ми завжди хотіли працювати з дітьми. Але ми також розуміли, що хотіли б, щоб це була окрема школа нового зразка і я почав цікавитися різними напрямками, - пригадує Влад. – Згодом, десь в 2014-му, я подумав, а чому якщо я живу тут, в селі, не присвятити якийсь один день на тиждень місцевим дітям і не зібрати з них групу для занять. Вдалося вибити в сільраді кімнату і до 2018 року ми з дітьми займались театральним мистецтвом. Таким був наш початок».
«Згодом нас запросили до Вальдорфської школи «Борисфен» (недержавна альтернативна школа – примітка редакції) в Києві, - розповідає Олена. – У них восьмий клас присвячений театральному мистецтву. Діти відвідують театральні вистави, беруть участь у різноманітних майстер-класах з акторської майстерності і в кінці року випускають свою виставу. В цій школі виховують та навчають дітей через різні види мистецтва. З цими дітьми ми провели рік і разом випустили виставу «Маруся Чурай» за мотивами однойменного твору Ліни Костенко. І, певно, уже з цим дітьми у нас вже чітко зародилась ідея створити щось схоже. На початку повномасштабного вторгнення дітей вивезли до Карпат і нас знову запросили доєднатись. Там ми поставили виставу «Знову додому». Це була дуже чуттєва та прониклива вистава, яку ми створили за історіями родин цих дітей».
Коли подружжя акторів з Карпат повернулось додому, кіно і театри так активно як зараз не працювали, все було зачинено, мистецтво стояло на паузі. І вони почали думати над тим, що вони вміють, що можуть і вирішили спробувати таку свою справу. До Києва було трохи задовго їздити, тому для своєї діяльності Олена та Владислав обрали Фастів. Знайшли приміщення в будівлі колишнього МАУПу. Діти разом з батьками під вікнами приміщення посадили квіти, кущі, зробили невеличкий садок.
«Звісно перший рік був дуже складний, - пригадує Олена. – Ми з Владом думали навіщо взагалі у все це вв’язались. Думали, що можливо для дітей та батьків Фастова наразі не потрібно ні мистецтво, ні наш підхід до навчання. І нас не знали. Але коли пройшов рік, ми побачили, що відбувається з дітьми, як вони змінюються, стають впевненішими, відвертішими. Ми бачимо який це процес, який це шлях. І тому навіть зараз кожному, хто до нас приходить, ми пояснюємо, що ми не робимо з дітей акторів, навіть попри те, що випускаємо з ними вистави і вони виступають на сцені. Але акторські вправи на фантазію, на пам'ять, на координацію працюють для них як терапія».
«Це принцип Вальдорфської педагогіки (базується на освітній філософії Рудольфа Штайнера, засновника антропософії, та наголошує на ролі фантазії у навчанні, прагненні об’єднати інтелектуальний, практичний та художній розвиток учнів – примітка редакції), - додає Влад. – Через призму мистецтва дитина вчиться, вдосконалюється і стає людиною».
В арт-студії діти займаються в двох вікових групах: 8-12 років та 14-17 років. Подружжя пригадує, що спочатку більше дітей було в молодшій групі, адже діти такого віку більш розкуті та відкриті до нового, а також люблять ігрову форму навчання. В старшій групі спочатку було 7 чоловік, потім залишилось 5 і, здавалося б, на цьому з цією групою буде завершено. Але коли старша група показала підготовлену виставу, то кількість охочих до неї долучитись значно зросла. Підлітки почали приводити в студію один одного й Олена та Влад зрозуміли, що на таку вікову групу дітей теж можливо впливати, але потрібно чути їх і чути час. Нині в подружжя вже понад 30 вихованців, які відвідують арт-студію, – 18 дітей в молодшій групі та 15 в старшій.
«У них у всіх була проблема – вони зовсім не комунікували між собою, вони боялись навіть доторкнутись один до одного, - розповідає Влад. – Олена навчила їх обійматися. Вони також не вміли виказувати свої думки, адже не звикли до постійного читання. А воно неабияк стимулює мозок думати та формулювати свої думки. Тому ми мотивуємо їх до читання, обов’язково на день народження даруємо книги».
Заняття в студії відбуваються двічі на тиждень для кожної групи по 2 години з молодшими вихованцями та по 3 години зі старшими. Водночас, як зізнається Олена, інколи заняття можуть тривати і довше, особливо перед випуском вистави. Так, в Фастові вихованці арт-студії вже неодноразово показували свої вистави для глядачів. На великій сцені місцевого Палацу культури старша група показала виставу «Маруся Чурай», попередньо зігравши прем’єру в римо-католицькому костелі міста, за що особливо вдячні настоятелю Парафії, отцеві Михайлу Романіву. Згодом з молодшою групою Олена та Владислав підготували та показали для фастівчан виставу «Дівчинка з сірниками» за мотивами казки Ганса Крістіана Андерсена, під час якої діти ще змогли долучитись до благодійної ініціативи та зібрати кошти на реабілітацію пораненого воїна.
Слід зазначити, що під час показу вистави «Маруся Чурай» в Палаці культури юні актори збирали кошти на поїздку до Відня, куди їх запросили на фестиваль театральних дитячих вистав «Віденські зустрічі» та де згодом з цією ж виставою вони здобули перше місце серед інших театральних дитячих колективів.
«Спочатку я думала, що це нереально, - ділиться спогадами Олена. – Але коли під час вистави нам вдалося зібрати певну суму, я вже подумала інакше – а чому нереально?! Я зрозуміла, що потрібно пробувати далі. Ми показали виставу ще в кількох місцях, у тому числі і в нашому Театрі на Печерську. Згодом долучились деякі підприємці й депутати, які теж допомогли фінансово. І ми з дітьми здійснили нашу мрію. Діти побачили просякнуте мистецтвом місто. Наша подорож була просто дивовижна і все те, що з дітьми там відбулося було для них як у казці».
Також Олена зазначає, що сучасні діти в певній мірі не привчені до командної роботи. Тривалий карантин через коронавірус та повномасштабне вторгнення сприяли тому, що діти вже довгий час закриті по домівках, більшу частину часу навчаючись онлайн та не виконуючи якісь завдання та справи разом з однолітками. Однак після цієї поїздки та перемоги на фестивалі діти зрозуміли, що командна робота може давати результат. До того ж, під час виступів на фестивалі дітям вдалося зібрати певну суму коштів, які після повернення в Україну Олена передала ГО «Ріка Сонця» на потреби військових.
«Взагалі ідея цього всього така, - розповідає Влад. – Всі люди зараз роз’єднані і їх все більше й більше роз’єднують коронавірусами, війнами, гаджетами... Одні думають так, і вони вже різні. І діти теж вчаться ділити людей – в тебе колір очей інший, а в тебе національність не така. А нас вчили так: Театр – це мистецтво колективне. Ми разом робимо одну справу і допомагаємо один одному. А це саме те, чого не вистачає сучасним людям. Тому наша задача – створити спільноту і навчити дітей колективній роботі. І робити це не для себе, а для іншого».
Важливим принципом навчального процесу в арт-студії є і заборона гаджетів. Подружжя розповідає як одного року в себе вдома проводили творчий табір для дітей. Маючи вдома велику територію вони облаштували для дітей палатки, а Владислав ще дорогою до табору у всіх на три дні зібрав телефони. Пригадують, це була класна практика, адже у дітей з’явилось багато вільного часу, який вони змогли провести в колі друзів та займаючись мистецтвом.
Крім того, Олена та Влад організували в студії кіноклуб і час від часу показують дітям хороше якісне кіно. Адже зізнаються, нині кінотеатри не є осередками хорошого кіно, діти дивляться максимум якісь серіали, а у батьків часто не вистачає часу на пошук та перегляд з дітьми хорошого кіно. Тому подружжя разом зі своїми вихованцями дивляться фільми, обговорюють їх, діляться емоціями від перегляду. Таким чином діти пізнають кіномистецтво.
«Важливо, що діти бачать, що це справа сімейна, - зазначає Влад. – І що цією справою займаються чоловік і дружина. Тому тут діти перебувають як у родині. На них це працює. Навіть коли у нас між собою виникає якийсь спір, певний режисерський конфлікт, вони на себе все це сприймають, переживають і швидко біжать нас мирити. І їм недостатньо, коли на заняттях є лише хтось один з нас. Але такі випадки бувають, коли в мене зйомки чи в Олени вистава. Але коли ми обоє в студії – їх світ повний».
Окремої уваги заслуговує й історія походження назви студії, якою ділиться Олена:
«У мене є одне відео-інтерв’ю. Пам’ятаю, в мене тоді був складний період, депресія. І от я сиджу перед вікном, мене знімають, я бачу птахів і кажу, що як би я хотіла бути такою вільною як ці птахи. Розкрити крила і не думати як ти виглядаєш. Це пов’язано із самоприйняттям та впевненістю. З тим, що у кожного з нас є талант – це і є крила. Цю думку заклала і Ліна Костенко в своєму вірші. І я намагаюсь кожному з дітей це закласти. Колись Богдан Сильвестрович (Ступка – примітка редакції) взяв мене після університету до театру Франка. І я дуже завдячую йому цією дорогою, його прикладом, його любов’ю. Звісно, коли ти юний актор і після навчання потрапляєш до відомого театру, то тобі здається, що ти зірка. Амбіції пруть. Але одного разу за кулісами Богдан Сильвестрович взяв мене за руку і сказав: «Оленочко, гординю свою треба трохи втамовувати». І він спрямовував мене. Ще на початку моєї кар’єри наш театр на Печерську знаходився на вулиці Шовковичній у підвальчику. Будучи вже актрисою театру Франка, я запросила туди на виставу Богдана Сильвестровича, він тоді був художнім керівником театру Франка. І Ступка не погребував, прийшов в наш підвальчик, подивився виставу і з гордістю сказав: «Це моя актриса». І це укріпило мої крила. Тому навіть на початку вистави «Маруся Чурай» звучить вірш «Крила» Ліни Костенко в його виконанні. Голос Богдана Ступки, як камертон, який спрямовує… щоб діти відчували його силу, його впевненість. Беріть і літайте».
Такі крила Олена намагається подарувати і жінкам, з якими окремо проводить курси акторської майстерності. Це дружини та мами загиблих Героїв. Це окремий напрямок діяльності арт-студії «Крила». Та Олена зізнається, що заняття з цими жінками – то для неї окрема любов. Спочатку вона боялась, не наважувалась і не хотіла братися за цю справу. Але зараз розуміє, яке натхнення, сили і життєвий досвід вони їй дають. Через їх біль, розповідає актриса, вона шукає можливість застосовувати на них акторське мистецтво як терапію. В результаті вона бачить як жінки змінюються, стають більш відкриті, об’єднуються між собою та згодом поспішають на зустрічі в студії.
Важливо, що арт-студія «Крила» не є якимось бізнес-проектом в сфері мистецтва. Це в більшій мірі волонтерський проект, в якому багато чого реалізується за особисті кошти Олени та Владислава. Однак, зізнаються, все це відбувається також за участі небайдужих людей, готових допомогти, та, звісно ж, батьків дітей, які відвідують заняття в студії.
В планах подружжя створити арт-центр, де і діти, і дорослі змогли б займатися різними видами мистецтва як професійно, так і непрофесійно. Адже впевнені, що це – потужна психологічна робота і вона дає результати. Тому навіть свою студію вони назвали як «арт-студія» з можливістю подальшого зростання. Зараз в студії окрім занять з театрального мистецтва додались заняття з вокалу. Надалі планується організація різноманітних майстер-класів, дитячих творчих таборів, запрошення артистів, які зможуть поділитись своїм досвідом.
Нині ж Олена та Владислав разом з вихованцями студії вже випустили заготовку до прем’єри «Неправильна казка» за мотивами оповідань Олександра Столярова (український режисер, сценарист, письменник, друг родини Мамчур – примітка редакції) та показали її для батьків. А вже 15 травня на сцені малої зали Палацу культури міста Фастова вони готуються показати виставу всім охочим та запрошують глядачів до перегляду.
Ця вистава, як і попередні, подарує глядачам незабутні емоції, а для дітей-артистів та, звісно ж, Олени та Влада, це дасть можливість ще раз відчути свої крила, розправити їх та ще більш впевнено крокувати назустріч новим планам та цілям. Адже більшість з них направлені на те, щоб лікувати кожного мистецтвом, так як вони це вміють, як бачать, як відчувають. І що особливо потрібно кожному в часі війни, щоб хоч на кілька митей відволіктись від тривог і переживань, доторкнутись до мистецтва, сповнитись позитивними емоціями та надихнутись. Та, окрім іншого, долучитись до благодійних ініціатив, які Олена та Владислав завжди поєднують в своїй мистецькій діяльності.
Крім того, Олена та Влад запрошують дітей міста долучитись до занять в своїй арт-студії за адресою: місто Фастів, вул.Семена Палія, 22 (колишнє приміщення МАУП).
А записатись на заняття можна за телефонами: +38(067) 757 42 88 та +38(095) 425 34 33.
