У житті кожної людини є різні дати. Сумні й радісні. Були такі і у наших батьків. Сумні 1941. Війна. Радісні 1945. Перемога! Перемога! Перемога!
Настав довгоочікуваний мир. Люди оговтувалися після жахіття, розправляли плечі, жили. Народилися ми – післявоєнне покоління. Навчалися. Працювали. Раділи.
І раптом - війна. Ніхто не очікував. Ніхто не міг повірити, не міг допустити, що у ХХI столітті на нашу долю випаде таке випробування. Полетіли ракети, бомби, шахеди на мирні міста і села. Залишали руїни, горе, смерть.
А на війні, як на війні –
Гуркоче бій, ревуть гармати,- пише поет В.Ковтун, уродженець с. Скригалівка.
Злетів до неба чийсь останній непочутий біль…
Прогримів по країні набат,
Вражі сили ударили в спину,
Став до брата тулитися брат
І піднявся народ за Вкраїну.
Люди призовного віку стали на захист рідної землі. А люди похилого віку, переважно пенсіонери, небайдужі люди, які залишилися в тилу, об’єдналися і працюють. По всій Україні шиють спальники, виготовляють свічки, донатять. Добровільно.
Не залишилися осторонь люди Скригалівки та Ставків. Ми – "бджілки". Є у нас керівник – Тетяна Науменко. Ініціативна. Старанна. Енергійна. Віддана. Вона умілий організатор.
Спочатку налічувалося нас до сорока бажаючих працювати безкоштовно. З різних причин наші ряди порідшали. Залишилися найвідповідальніші, найсвідоміші, найсумлінніші: Науменко Ніна, Кобилінська Катя, Ткаченко Валя, Тимошенко Надя, Чайківська Соня, Вірник Валя, Тимошенко Люба, Лисенко Наташа, Черткова Лєна, Кавецька Галя, Пачос Таня, Іваннікова Оля, Філіпчук Валя, Воронова Інна, Потапенко Наталія, Давиденко Люда, Демченко Валентина, Новіцька Валентина.
Щодня, за будь-якої погоди, крім суботи й неділі, об одинадцятій годині, злітаємося ми на працю. В’яжемо маскувальні сітки, нашоломники. Основу для нашоломників виготовляє Василь Тітаренко. Він майстер виконувати таку роботу.
Є у нашому колективі бджілки - швачки Юрченко Таня і Новохатня Наташа. Вони шиють наволочки, шапочки, спідню білизну. Вдома. Щоб виконувати таку роботу, потрібна тканина. Привезли. ЇЇ треба передивитися. Більші клаптики відібрати й передати швачкам, а менші треба порізати на смужки відповідного розміру. Хто це зробить? Звісно, бджілки, які працюють вдома. Їм так зручніше. Ось вони: Люда Василенко, Ліда Яценко, Люда Тишкевич, Рая Осадчук, Галя Хала (Ткаченко), Галя Новохацька, Таня Найдьонова ( Нова Каховка).
Завітала якось до Тані Найдьонової та Галі Новохацької: «Як працюється, бджілки?»
«Потихеньку, помаленьку, - відповідають. Ми створили собі хороші умови праці. Влітку в альтанці на свіжому повітрі. Коли похолодає, перебираємося в кухню. Як зараз. Тут тепло, світло, затишно».
У нас чіткий графік роботи. Щодня з 14 до 16 працюємо. Буває, що затримуємося. Існує таке поняття: треба. Домашню роботу можна відкласти, вона почекає. А різати тканину – невідкладна робота. Смужечки потрібні зараз. Від нас залежить, чи буде з чого сплести таку потрібну, таку необхідну нашим захисникам маскувальну сітку чи нашоломник.
«Мій син у війську, - говорить Таня, - щоразу ріжу тканину й молюся, щоб ці сітки захистили всіх наших мужніх захисників і захисниць, щоб вони всі повернулися додому. Якби могла, я б до них небо прихилила».
«Мій син не на війні, - говорить Галя, - але я не можу сидіти склавши руки. Часом і голова крутиться, і мозолі на пальцях печуть, а я пересилюю себе і працюю, тому що нам потрібна Перемога».
Україна є, поки є люди, які захищають її. Є люди, як сонце. 1 лютого у нас була дата – два роки, як ми працюємо. Добровільно. Безкоштовно. Старанно. Наближаємо світлий День Перемоги!
Галина Кузьмівна Гранкіна
