Щороку сотні тисячі людей вирушають у подорож, крокуючи Шляхом Святого Якова або як його ще називають на іспанський манер - «Каміно-де-Сантьяго». Будучи спершу лише найвідомішим паломницьким шляхом, що об’єднував християнських паломників з усього світу, які йшли до могили апостола Якова в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела, сьогодні цей шлях об’єднує людей, які вирушають в дорогу не завжди з релігійною метою. Самопізнання, пошук внутрішнього спокою, перевірка власних сил та і, зрештою, просто пошук нових вражень та споглядання захоплюючих краєвидів та нових місць – це те, заради чого нині багато хто відправляється за маршрутом.
Кожен обирає свою мету проходження шляху і, відповідно, свій особистий маршрут. Адже їх є кілька, серед яких найпопулярнішими вважаються Французький, Північний, Португальський. Кожен має свою довжину, яка може варіюватись від кількох десятків до кількох сотень кілометрів, зупинки, строк проходження. Нещодавно з’явився і український маршрут Шляху Святого Якова, який вже почав набирати популярності та який згодом планують сполучити з європейськими маршрутами.
Варто зазначити, що Шлях Святого Якова неодноразово проходили і українці, у тому числі і фастівчанка Олеся Волкова. Журналісти ФастівNews.City поспілкувались з дівчиною, щоб дізнатись чому вирішила пройти Шлях, як готувалась до подолання маршруту і як він, власне, проходив, які враження залишив та чому навчив, а також запитали про рекомендації для тих, хто планує вирушити цим Шляхом.
«П’ять років тому, коли я мала співпрацю з книжковим видавництвом Vivat, вони надіслали мені на огляд дві книги. Однією з них була «Два кроки назустріч» авторства Грем Сімсіон та Енн Буйст. Це була історія про двох пілігримів, які йшли Каміно кожен зі своєю метою, але один шлях – французький. Мене настільки захопила ця розповідь, що я і сама захотіла це спробувати. Я почала цікавитись цією темою, - розповідає Олеся. - Зрозуміла, що такий само французький шлях довжиною понад 900 кілометрів, я не маю часу йти, оскільки на його проходження потрібно приблизно місяць. Але знайшла інформацію про португальський шлях протяжністю близько 300 кілометрів, який можливо пройти за два тижні, звісно ж в залежності від темпу, зупинок на маршруті. П’ять років це залишалось мрією, не було по суті якоїсь глобальної мети, щоб вирушити в Каміно, але було таке відчуття ніби щось туди кликало і що я обов’язково маю це зробити».
Нарешті втілити мрію допомогли друзі, подарувавши дівчині на день народження квитки з Торонто, де вона зараз проживає, до Лісабону і в зворотній бік. Мандрівниця пригадує, що їй знадобились ще півдня, щоб усвідомити, що вона стала на крок ближче до своєї мрії, і ще понад півроку часу від отримання такого бажаного подарунку до вильоту до місця мрії.
В дорогу дівчина вирушила сама, але зізнається, що хороша компанія, навіть ще однієї людини поруч, це важливо. Адже не завжди комфортно проходити Шлях на самоті, без підтримки і спілкування, зустрічаючи лише випадкових перехожих.
Але Олеся розповідає, що якраз таки випадкові люди, яких вона зустрічала дорогою, і краєвиди, якими вона милувалась наодинці, їй запам’ятались найкраще:
«Всі люди були такі ніби їх знаєш сто років. Особливо запам’яталась одна жінка, іспанка, приблизно 50-55 років. Вона зовсім не знала англійської і тому, коли їй потрібна була певна допомога, ніхто їй не міг допомогти банально через мовний бар’єр. Я спробувала поспілкуватись з нею за допомогою Google-перекладача. І хоча вирішити її проблему я не мала можливості, завдяки такому спілкуванню на наступні дні вона мене зустрічала, як рідну. А в останній день дуже щиро бажала щасливої дороги, ми зробили фото на пам'ять. І коли мені зараз трапляється це фото в телефоні, стає так тепло на душі. Також запам’ятався океан, адже це був перший раз, коли я його побачила. Це було дуже кайфово, від цього виду завмирало серце. Я хотіла поплавати, але виявилось, що навіть в кінці літа вода в океані в Порту досить холодна. Ну і звісно ж, запам’яталось неповторне відчуття, коли дійшла до останньої точки. Ці емоції не передати словами, але в такий момент відчуваєш, що мрія здійснилась і це те, заради чого варто мріяти і діяти для здійснення цих мрій».
Дівчина пригадує, що були моменти, коли хотілося схитрити, сісти на автобус і проїхати до наступної точки на Шляху. На час її проходження Каміно три дні йшли дощі, до яких вона виявилась неготовою. Першого дня мандрівниця дуже промокла, тому наступні два дні їздила автобусом, після поїздок яким було дуже важко повернутись в «піший» ритм, а не продовжувати користуватись транспортом. Але, зізнається, тут перед нею поставав вибір, який став важливим життєвим уроком – бути впертою і пройти два дні під дощем або потурбуватись про себе і скористатись автобусом. Складно було обрати себе і турботу про себе, а не те, наскільки правильно ти проходиш Шлях. Складно було, розповідає Олеся, і на третій день дороги, коли від постійного руху почали набрякати ноги, дівчина почала себе жаліти та навіть вже шкодувати, чому вона пішла Каміно.
Проте нині мандрівниця з власного досвіду точно знає, що необхідно брати в дорогу для проходження Шляху та розповіла, що було в її наплічнику. Перш за все, зазначає Олеся, потрібно брати трекінговий рюкзак, трекінгові шкарпетки для захисту від ударів та тертя, компресійні панчохи для запобігання набряків ніг та гідрогелевий пластир від мозолів, а також, неодмінно, зручне взуття, бажано вже поношене, не нове. Дівчина зізнається, що з собою мала звичайний міський рюкзак, який хоч і застібався на грудях та поясі, за рахунок чого знижував навантаження на плечі, але щільно прилягав до спини, що в спекотну погоду створювало значні незручності, бо спина швидко пітніла.
Також з собою необхідно обов’язково мати пляшку води, але при цьому не хвилюватись, якщо вона швидко закінчиться, адже на маршруті є багато джерел та криниць з питною водою. Крім того, необхідними речами, які потрібні для проходження Каміно та які мала з собою Олеся в дорогу, стали спальний мішок, оскільки в Альберге (хостел для пілігрімів – примітка редакції) відсутня постіль, мікрофібровий рушник, який займає мало місця, але легко вбирає вологу, кофта з довгим рукавом та кепка, штани та шорти, адже зранку в Португалії прохолодно, а вдень нещадно палить сонце. До того ж, незайвими будуть налобний ліхтарик та павербанк.
Загальна відстань, яку подолала на Шляху фастівчанка, близько 300 кілометрів. Її Шлях почався в місті Порту, а далі – містечка Лабрюге, Понте-де-Ліма в Португалії та міста Туї, Редондела, Понтеведра, муніципалітети Кальдас-де-Рейс і Падрон в Іспанії. Останньою точкою маршруту був, звісно ж, Собор Святого Якова в іспанському Сантьяго-де-Компостела.
Дівчина пройшла Каміно за 11 днів, хоча, говорить, можна було й швидше, однак вона не змушувала себе проходити більше 30 кілометрів на день. Кожного дня Олеся рано прокидалась, снідала і вирушала в дорогу. Дорогою могла зупинитись випити кави чи перекусити, але завжди старалась до обіду заселитись в Альберге, оскільки пізніше вже можна було не знайти вільних місць. Ввечері дівчина вирушала на прогулянку містом, де зупинялась, проте вже до десятої вечора поверталась до хостелу і намагалась лягти раніше спати, щоб краще відпочити та відновитись. І хоча всі дні однаково починались і закінчувались, мандрівниця зізнається, що все одно день на день не був схожий, бо кожного дня – різні місця, різні люди, різні враження.
Олеся розповідає, що Шлях змінив її погляди на деякі ситуації в житті, думку про інших людей. Один з найважливіших висновків, які дівчина зробила, пройшовши Каміно – жити і насолоджуватися життям сьогодні, не чекаючи, що буде завтра. Другий важливий висновок, якого дійшла, - якщо дають, потрібно брати. Адже пригадує історію, яка трапилась з нею на Шляху, і завдяки якій вона зробила такий висновок: «Дорогою я познайомилась з трьома шведами, які попросили по навігатору подивитись де знаходиться найближча кав’ярня чи подібний заклад, адже вони не встигли поснідати. Разом ми вирушили попити кави, але в Португалії розрахунок переважно, особливо в селах, лише готівкою, а я в той день віддала останню за сніданок, а в районі найближчих двадцяти кілометрів не було жодного банкомату. Нові знайомі двічі запропонували пригостити мене кавою, однак я відмовлялась. А потім одна зі шведок просто принесла мені горнятко кави. Я була дуже здивована, що навіть після двох відмов, мене все рівно пригостили кавою. Але оскільки мені принесли не таку каву, яку я зазвичай п’ю, то зрозуміла, що інколи варто одразу казати чого ти хочеш, щоб дійсно це отримати».
До того ж, вже як досвідчена мандрівниця, Олеся дає поради тим, хто лише замислюється над проходженням Каміно. Перш за все, слід добре спланувати свою подорож, зокрема продумати маршрут з усіма зупинками, розрахувати час, у тому числі підрахувавши скільки часу можна приділити на кожну ділянку маршруту. Також варто бути готовим до складних фізичних навантажень. Для цього дівчина радить перед тим як вирушити в дорогу готуватись фізично, наприклад бігати, найкраще з рюкзаком вагою 5-6 кілограм. Крім того, необхідно добре подумати про час проходження Шляху. Олеся проходила Каміно наприкінці вересня, але це був саме початок сезону дощів, в липні та серпні – навпаки занадто спекотно.
На запитання чи планує дівчина повторити Шлях, зізнається, що повторити один в один навіть цей самий маршрут не вийде, бо це вже будуть зовсім інші люди, які зустрічатимуться дорогою, все рівно інші місця і враження. Однак розглядає інший варіант португальського шляху тривалістю 11 днів, з яких 7 – дорогою вздовж океану, та сподівається, що можливо одного дня наважиться і на французький шлях.
На своєму прикладі дівчина доводить, що мрії все ж збуваються, навіть якщо ця мрія довжиною в п’ять довгих років. А виклики і перешкоди, які доводиться долати на шляху до здійснення мрії, лише загартовують та стають гарними уроками на майбутнє. Тому, певно, Шлях Святого Якова чекає на кожного, хто прагне випробувати свої сили, загартуватись, знайти відповіді на складні питання та і просто вирушити в довгу мандрівку за новими враженнями та емоціями.
