«Сила і краса є благами юності, перевага ж старості – розквіт розсудливості», - зазначав свого часу грецький поет Демокріт. Дійсно, старші люди завжди були і є символом мудрості. Маючи за плечима значний життєвий досвід, вони часто можуть дати слушну пораду, щось підказати, порекомендувати. Та і спілкування з такими людьми неодмінно надихає, адже у них точно є чому повчитись. А якщо ще ця людина прожила ціле століття – їй точно є що розказати наступним поколінням і чому їх навчити.
Такою є фастівчанка Пінчук (у дівоцтві Зозуля) Ольга Петрівна, яка 8 січня цього року святкує свій 100-річний ювілей. Вона пережила багато важких для країни подій – Голодомор, Другу світову війну, зараз разом з усіма українцями переживає російсько-українську війну. Але ці події не зламали тендітної жінки, а лише надавали сили кожного року впевнено йти вперед, присвячувати життя улюбленій справі, виховувати дітей, згодом онуків і нині щиро вірити в перемогу своєї країни і неодмінно її дочекатись. Яким було життя ювілярки - читайте у нашому матеріалі.
Народилася ювілярка на Київщині в селі Козичанка, нині Макарівського району. В родині було п’ятеро дітей, Ольга Петрівна мала старшого брата та двох молодших братів і сестру. З наймолодшими братом і сестрою вона мала чималу різницю у віці, а тому часто допомагала батькам з їх вихованням.
Своє доросле життя Ольга Петрівна вирішила присвятити вчителюванню. Закінчивши Білоцерківське педагогічне училище, отримала диплом вчителя молодших класів. Безумовна любов до дітей та бажання їх якнайкраще навчати супроводжували її робочі будні у школах в селах Вільне та Соснівка на Київщині. До кожного намагалась знайти підхід, залишала після уроків тих учнів, що погано засвоювали матеріал і працювала з ними додатково. А ще часто приймала учнів вдома, коли вони просились в гості разом з вчителем виконувати домашні завдання.
Але згодом, зізнається Ольга Петрівна, вчителювати стало важко: «Коли я тільки прийшла до школи, в класі було по 30 дітей, потім 25. Поступово кількість дітей зменшувалась і вже з часом я стала проводити уроки у трьох класах разом. У класі всі сиділи в три ряди – один ряд перший клас, другий ряд другий клас і відповідно третій ряд третій клас. І це ж на три класи треба було й навчальні плани і конспекти писати. Коли до школи приїжджали з перевірками, то завжди казали, що мені за таку роботу треба медаль давати. Але було дуже важко і хоча директор школи вмовляв ще попрацювати, я пішла на пенсію».
Проте ще на шляху до дорослого життя та вчительських років Ольга Петрівна переживала набагато складніші і для себе, і для своєї родини, і для країни в цілому, часи і події.
Згадує, що в часи Голодомору їхню родину дуже рятувала корова, бо мали свої молочні продукти. Разом з братами Ольга Петрівна ходила збирати траву в торбинки, їх мама її висушувала, потім перетирала і робила борошно. «У нашого дядька тоді троє дітей померло, - розповідає Ольга Петрівна. – Загалом тоді у наших рідних померло дев’ятеро дітей і мій дід, матері батько. Він одного дня прийшов до матері, попросив хоч що-небудь дати поїсти, вона дала, що було. А на наступний день вже везуть діда мертвого на підводі. І ще кілька людей на тій підводі. А їздовий став коло двору та й гукає «Виходьте, а то ще завтра мені за вами заїжджати!». Люди тоді страшно мерли. Але коли кому судилося».
Згодом в країну і родину Ольги Петрівна прийшла нова біда – Друга світова війна. В 1942 році, пригадує жінка, почали забирати людей на роботу в Німеччину. На той час дівчина лише закінчила 9-й клас і перейшла до 10-го. Батько родини хвилювався, що якщо Ольгу заберуть до Німеччини, то звідти вона вже не повернеться, тому прийняв рішення їхати туди замість дочки. Так дівчина залишилась вдома, а батько поїхав важко працювати на німецьких заводах. Повернувся додому до родини він аж у 1947 році.
Як була середина війни, розповідає Ольга Петрівна, приїхав до неї дядько і розповів, що мають збирати людей і відправляти на розбудову Сталінграду (нині – Волгоград російської федерації – примітка редакції). І щоб не потрапити в списки тих, кого відправлять на такі роботи, дядько порадив дівчині йти на курси трактористів. Через війну в селах позалишалось дуже мало чоловіків, тому жінки почали опановувати чоловічі професії та самостійно вчились підтримувати господарства. Так Ольга Петрівна цілий рік провчилась на курсах трактористів. Але, не здавши практичний іспит з водіння трактора, була призначена обліковцем. Рік працювала за такою спеціальністю на три села, пригадує заробила грошей, пшениці для матері, яка мала вдома господарство. Проте постійно думала над тим, що це все ж не жіноча робота і для неї вона не підходить. Тому вирішила подавати документи до педучилища в Києві на Подолі, яке згодом перенесли до Білої Церкви, де майбутня вчителька і отримала диплом.
Дочка Ольга Петрівни Галина Петрівна пригадує, що в школі мама була досить строгою, завжди тримала дисципліну. Проте діти її все одно дуже поважали і любили. Навіть коли Ольга Петрівна пішла на пенсію, до неї приходили учні додому, щоб допомагала з уроками. Все село, зізнається, пройшло через її руки, стількох вона навчила. Зараз усі учні при зустрічі Галини Петрівни постійно запитують про маму, передають їй вітання та дякують за всі отримані знання й поради.
Нині Ольга Петрівна називає себе «багатою бабусею», бо окрім дочки має двох онуків, чотирьох правнуків та вже трьох праправнуків. «Стільки всякої болячки перенесла, то те боліло, то се, по лікарнях скільки їздила, але то видно так треба значить, видно така доля моя, стільки прожити, - зізнається Ольга Петрівна та жартує: - Оце якось лежу і думаю, а може хто неправильно порахував скільки мені років. Але рахую, що народилась в 1925-му, а зараз 2025-й, то точно 100 років виходить».
Останні роки Ольга Петрівна на заслуженому відпочинку, любить почитати та розгадувати кросворди. А ще обов’язково дивиться новини, зізнається, що хоче слідкувати за ситуацією в країні й світі та знати, що де відбувається.
Нині ж ювілярка активно приймає вітання від родини, друзів, сусідів, колишніх колег і вдячних учнів та усієї Фастівської громади. Тож зичимо Ользі Петрівні міцного здоров’я, довголіття, добробуту, радісних новин та обов’язково разом з усіма українцями святкувати перемогу.
