Родина Зінчуків проживала в селі Бобровий Кут Бериславського району Херсонської області. Жили вшістьох - мама, тато, старший син, який вже мав дружину і маленького сина, та дочка. Мама вчителювала у місцевій школі, батько та син працювали на власній землі, мали сільськогосподарську техніку, були вправними господарями, донька ходила до школи, підростав онук. Вони були щасливі.
А після приходу у село російських військових - у родини від колишнього життя не лишилося нічого. Зруйнований будинок, по якому було 22 прильоти, спалені ангари разом з трактором, комбайном та іншою сільськогосподарською технікою… вцілів лише погріб, в якому росіяни облаштували для себе укриття.
Журналісти ФастівNews.City поспілкувалися зі Сніжаною Зінчук, яка поділилася спогадами про те, що довелося пережити родині.
Березень 2022 року перекреслив все попереднє життя родини, увірвавшись в їхнє село і в їхнє житло колонами російської техніки і військових. «Восьмого березня колона російської техніки увійшла до сусіднього села Калинівське, де проживали мої батьки, - згадує мама родини Сніжана Леонідівна, - Тато подзвонив і каже, що проходить колона прямо по вулиці і на кожній одиниці військової техніки по десятку військових. А від їхнього села до нашого 4 кілометри. Ми одразу почали думати як забрати батьків до нас, бо сподівались, що наше село омине така доля».
Але вже за три дні колона була в селі, де проживала родина. Їхній будинок був крайнім при в'їзді в село, тому там одразу і розвернули свій блокпост російські військові. Життя родини як і багатьох інших жителів села перетворилось на пекло. Сніжана Леонідівна згадує як російські військові забирали продукти, машини, мобільні телефони, домашню худобу, нікого не випускали з села. Дітей родина відправила на інший кінець села до знайомих, які мали кращий погріб, адже там було безпечніше. Але з кожним днем ставало все складніше і небезпечніше там залишатись.
Родина залишила рідний дім на Херсонщині через російські обстріли
Після чергового обстрілу їхнього будинку Сніжана Леонідівна з чоловіком вирішили виїжджати, щоб врятувати дітей. Першого квітня вранці колоною з п'яти машин разом з іншими сусідами і їх дітьми родина Зінчуків зібралась виїжджати з села. «Важко було вирішити чия машина поїде першою, бо всі знали що це небезпечно, що можуть почати стріляти», - згадує Сніжана Леонідівна, - Ми на довгу палицю почепили білу ганчірку, я на всіх машинах написала «Діти» і наша атівка поїхала першою в колоні. Ми не взяли з собою нічого, лише деякі документи. Хотіли вивезти дітей і повертатись в рідне село. Під час виїзду по останній машині в колоні російські військові відкрили вогонь, але вдалося вирватись. Трохи від'їхали, всі разом поміняли пробите колесо і поїхали далі. А там вже розїжджалися хто куди. Ми поїхали в Фастів, бо тут у чоловіка рідна сестра».
Однак приїхавши в Фастів без речей, фактично без документів, сім’я з чотирьох дорослих та двох дітей опинилась без даху над головою і навіть без речей першої необхідності.
У Фастові родина Зінчуків будує нове життя
«У сестри чоловіка однокімнатна квартира, ми переночували там одну ніч, але ж де всім там розмістились? І вранці наступного дня ми пішли в місцевий Палац культури, бо нам сказали, що там можна дізнатися, де здають житло, - розповідає Сніжана Леонідівна, - Нам підказали адресу і ми поїхали туди. Лишили дітей, самі з чоловіком накупили ліків, продуктів тривалого зберігання і вирішили повертатись до рідного села. Але дорогою подзвонила сусідка і попередила, щоб ми не їхали. Село було під постійним обстрілом, окупанти грабували людей, в нашому будинку оселився командир російських військових. До того ж, частина односельців підтримувала російських військових – давали їм м'ясо, пекли для них хліб, «синочками» називали. Тому ми повернулись до Фастова. Перші півроку були, ніби загублені, ходили з чоловіком в парк, сідали на лавку і не розуміли що далі, що робити, як жити».Перший час родина отримувала грошову допомогу від держави по 2000 грн. на людину та продуктові набори. Дітей влаштували до школи, дорослі певний час були без роботи, важко було її одразу знайти на новому місці. Проблемою було і житло, в якому тривалий час ніхто не жив і яке потребувало ремонту. Крім того квартира, в якій родина прожила майже два роки, була без опалення.
«Ми самі зробили ремонт, шпалери поклеїли, пофарбували підлогу. Як-не-як облаштували житло. Дуже підтримувала допомога небайдужих людей, багато хто допомагав, хтось одягом, хтось побутовими речами. Дуже вдячна греко-католицькій спільноті міста, отцеві Віталію Марцинюку, який став для нашої родини близькою людиною, бо допомагав і матеріально, і добрим словом. Коли влаштувалась на роботу, то кожна з колег намагалась хоч чимось допомогти, хто ложку приніс, хто чашку. Отак по трохи всього необхідного назбирали», - розповідає Сніжана Леонідівна.
Батьки залишилися без дому після підриву Каховської ГЕС
Але родину чекала ще одна біда… підрив російськими військовими Каховської ГЕС, внаслідок чого затопило село, де проживали батьки Сніжани Леонідівни. Їхню хату затопило, а довгий переїзд до Фастова для стареньких був би складний. Тому родина Зінчуків знайшла їм маленьке житло під Миколаєвом, але думає над тим, щоб згодом забрати їх до Фастова.
Коли через дев’ять місяців село Бобровий Кут на Херсонщині звільнили, родина одразу ж поїхала туди. Зруйнований будинок, по якому як зазначали очевидці було 22 прильоти, спалені ангари разом з трактором, комбайном та іншою сільськогосподарською технікою… від колишнього життя не лишилося нічого, вцілів лише погріб, в якому російські військові облаштували для себе укриття. В рідному селі родині Зінчуків вже не було де залишатись навіть на ночівлю і вони вчергове повернулись до орендованої квартири у Фастові.
Сьогодні всі дорослі члени родини мають нову роботу, дочка чекає на випускний зі школи та готується до вступу до вищого навчального закладу, а онук закінчив другий клас. Родина переїхала з неопалювальної квартири до орендованого будинку, де кращі умови для проживання. А ще біля будинку є шматочок землі, на якій родина так звикла працювати. «Мені треба, щоб хоч якийсь тюльпанчик був, якась квіточка коло хати. Ми навіть коли вже в нашому селі були російські військові, під обстрілом встигли відро картоплі посадити. Ракети летять над головами, а ми картоплю садимо», - згадує мама родини.
Доля повністю зруйнованого будинку родини залишається невизначеною
Однак наразі залишається нерозв’язаною проблема відновлення житла в рідному селі. Родина подавала заявку на державну програму «єВідновлення» через застосунок «Дія», однак схвальної відповіді так і не отримала. Як з’ясувалось згодом, програма «єВідновлення» розрахована лише на відновлення частково пошкоджених або зруйнованих будинків, кошти виділяються на перекриття зруйнованого даху, вибиті вікна чи двері, проламані стіни тощо. За цією програмою повністю знищене житло, без можливості ремонту, визнається непридатним та не підлягає відновленню. Тому доля повністю зруйнованих внаслідок бойових дій будинків наразі залишається невизначеною.
Зараз Сергій Зінчук, батько родини, вчергове подав документи для отримання сертифікату на отримання нового житла. Проте родина розуміє, що чекати такого житла можна довго, а жити потрібно сьогодні.
«Коли хтось на роботі починає розповідати про якісь проблеми, жалітись на щось, я кажу – подивіться на мене і зрозумієте, що ваші проблеми – не проблеми», - говорить Сніжана Леонідівна, - Цінуйте життя, цінуйте все, що у вас є, любіть і цінуйте свою сім’ю, радійте кожному дню. Хочете щось хороше сказати коханій людині – кажіть, хочете порадувати близьких – зробіть це, бо день назад не повернеш!»
Родина Зінчуків – приклад сильної і незламної української родини, сповненої патріотизму і любові до рідної землі. Понад два роки тому вони втратили все, але зуміли знайти новий дім, роботу і друзів в іншому куточку України. Їхня родина далеко не єдина, хто втратив рідну домівку і був змушений виїхати через військові дії до інших міст в Україні та за кордон. Але мрія у всіх одна – перемога України і повернення на рідну мирну землю.
