8 червня у Фастові на площі біля міського Палацу культури відбулись одночасно дві виставки картин. Одна з них – виставка творчих робіт професійної художниці Тетяни Кашуби, засновниці та викладачки художньої студії «Колорит». Інша виставка презентувала картини, створені дружинами та мамами загиблих Героїв, які вони малювали в рамках Всеукраїнського проекту «Жива. Справжні історії кохання».
Колекція «Картини в колі» - це відображення сучасної, вільної та незалежної українки. Кожна картина творчо змальовує внутрішній стан і красу української жінки. Кожен образ, зображений на полотні, унікальний і неповторний, зокрема як і всі інші роботи Тетяни Кашуби, які вона вже неодноразово представляла на різноманітних виставках як у Фастові, так і в інших містах.
Жива. Справжні історії кохання
Інша виставка презентувала картини, створені дружинами та мамами загиблих Героїв, які вони малювали в рамках Всеукраїнського проекту «Жива. Справжні історії кохання». Кожну картину супроводжувала історія, де жінки ділились спогадами про своїх чоловіків та синів, які поклали своє життя за волю і незалежність нашої країни.
Проект засновано волонтерками Оленою Сокальською та Аліною Карнауховою та ініціативною групою українських митців та благодійників наприкінці 2022 року. З вересня 2023 року цей проект реалізує Благодійний Фонд “Сучасна Україна” в кожній українській громаді, де є спільнота жінок, які втратили чоловіків та синів у війни.
10 березня 2024 року арт-проект «Жива. Справжні історії кохання» стартував у Київській області, і першим містом на Київщині, де реалізувався проект, став Фастів. Тоді для дружин полеглих Героїв та Тетяни Кашуби, під керівництвом якої жінки вперше в житті створювали художні твори на полотні на згадку про своїх загиблих коханих, гостинно відкрив свої двері Центр медичної та соціально-психологічної підтримки для ветеранів та їх родин «Родина 4.5.0».
Кожна з картин, створена жінками, стала історією кохання, написаною серцем, про щасливі миті разом, про спільні плани на майбутнє та нездійснені мрії, які зруйнувала війна. Кожна історія кохання – щемлива сповідь жінки про її Героя, наповнена найтеплішими спогадами про нього та про найщасливіші моменти їхнього життя.
А вже 13 квітня 2024 року Центр медичної та соціально-психологічної підтримки для ветеранів та їх родин «Родина 4.5.0» та художниця Тетяна Кашуба знову об’єдналися в рамках арт-проекту «Жива. Справжні історії кохання». Того ж разу майстер-клас відбувся в художній студії «Колорит», де зібрались мами загиблих Героїв, щоб намалювати картини на згадку про своїх синів, які мужньо віддали своє життя за волю та незалежність України.
Кожна картина відобразила почуття та емоції, які переживає мама, що втратила сина на війні. Кожна історія мами - це сповідь про свою дитину, про всі пережиті разом радості й невдачі, про перше слово, дитячі витівки, шкільні успіхи, перше кохання, доросле життя, в якому дорослі мужні й сильні чоловіки все одно лишались для своїх мам маленькими бешкетниками.
І після двох проведених майстер-класів картини учасниць вперше були представлені на виставці, де подивитись картини та прочитати історію дружини чи мами загиблого Воїна змогли усі містяни та гості Фастова.
Водночас, в учасниць проекту була чудова нагода вкотре зустрітись, щоб поділитись своїми спогадами й емоціями від участі в проекті, а також подивитись картини та прочитати історії про своїх Героїв інших учасниць.
«Неможливо передати словами, діями всю ту біль і відчай, який відчуває мама при втраті своєї дитини! Мій Син, він мій Герой, моя гордість і мій сум! Частина мого серця! Я пишаюся тим, що виховала мужнього і сильного чоловіка! Захисника!», - розповідає про свого загиблого сина Максима Світлана Харлан.
«Малювала і думала про сина. Про його чистоту, про чисту його любов. Пишаюсь моїм сином. Безмежно вдячна йому за мужність, за відвагу. Він справжній», - згадує Алла Калашнікова про сина Андрія.
«В моїх спогадах, думках мій син зі мною. Він у моєму серці, щоби я не робила, про що б не думала, він поряд, - говорить Тамара Бобоха, мама загиблого Героя Ігоря, - «Влітку він народився і я малювала квіти. Квіти, які він так любив і мені приносив. Дякую йому, моєму рідному».
Світлана Конончук ділиться спогадами, яким був її син Денис: «Усі свої рішення син приймав виважено. Був мобілізованим ще в 2015 році, в 2017-му підписав контракт на подальше проходження служби, тому що не зміг знаходитись на мирній землі в той час, як його побратими стримували російську агресію. Він завжди був там, де небезпечно, завжди був готовий прийти товаришам на допомогу».
«Мій Сашко був неймовірним: добрим, чуйним, дуже позитивним. Його життєрадісний світогляд освітлював усіх навколо. На нього завжди можна було покластися. Він допомагав кожному, хто того потребував», - розповідає про свого коханого чоловіка Олександра учасниця проекту Ірина Руденко.
Юлія Д'яченко згадує про їхнє з чоловіком Григорієм сімейне життя: «Наше життя було наповнене низкою чудових моментів, подорожей, мрій та пригод, де ми не розлучались ні на хвилину, завжди були поряд один з одним, тримаючись за руки, для нас існувало тільки наше кохання».
«На написання картини мене наштовхнув маяк, а за нам – невідома даль синіх вод. Він як символ чогось важливого і необхідного, без чого невідомий шлях, - розповідає Вікторія Онищенко, - Мій чоловік Андрій поїхав на схід України у складі 95ДШБ, в Донецьку область, Лиманський напрямок. Це для мене і була невідома даль. Одного дня мій маяк згас, я не дочекалась ні дзвінка, ні смс... Як і у всіх в нас було багато планів на майбутнє, але не судилося».
«Разом ми прожили 27 років в любові та взаємоповазі. Знали один одного ще з дитинства. А згодом взаємна симпатія переросла у перше кохання, яке ми пронесли через роки, що нам судилося бути разом. Все життя працювали, будувалися, виховували двох синів Євгенія та Богдана, дочекалися народження онучки Марії, яку дідусь безмежно любив. Руслан загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Люблячий і турботливий… Саме таким я завжди пам’ятатиму свого Руслана… Адже кохання не вмирає», - згадує про свого Героя Надія Степура.
З трепетом розповідає про свого чоловіка Ярослава та їхнє кохання Олена Кузьменко: «Це було шалене кохання з першого погляду, про яке пишуть у книжках, коли відчуваєш спорідненість душ та сакральний зв'язок, ніби ви знайомі з попередніх життів. Він був для мене і чоловіком, і наставником, завжди розважливий та уважний, дуже турботливий. Ми дуже любили осінь, саме золоту осінь, тому що чоловік був затятим грибником і ми постійно виїздили з родиною в ліс саме восени на тихе полювання. Саме восени кляті нелюди забрали життя мого коханого та мою душу, життя розбилось на дрібні друзки… Той жовтень спалив мою щасливу долю».
Вже за кілька місяців ці картини, а також картини учасниць з інших міст Київщини, можливо буде побачити на регіональній виставці, а згодом і на національній виставці в Києві.
Організатори проекту вдячні кожній жінці, яка знайшла в собі сили розказати про свого Героя, намалювати на згадку про нього картину. Адже важливо зберігати пам'ять про кожного з них.
Нагадаємо, що метою проекту “Жива. Справжні історії кохання” є соціально-психологічна реабілітація учасниць, допомога родинам Героїв пережити втрату, відшукати в собі сили на творчість і знайте нове дружнє коло спілкування. Арт-проект створений, щоб показати, що мистецтво може бути використано як дієвий інструмент для подолання наслідків складних життєвих моментів, відновлення сил і психо-емоційного стану жінок, які втратили на війні своїх коханих.
Тому організатори проекту невтомно продовжуватимуть свою діяльність в цьому напрямку та запрошують дружин і мам загиблих Героїв як у Фастові, так і в інших українських містах, продовжувати долучатись до їхніх арт-терапевтичних майстер-класів.
Уточнити деталі або попередньо зареєструватись на майстер-класи можливо за наступними контактами: в Фастові за номером телефону 0674640182 (Аліна), в інших містах – на сторінці проекту “ЖИВА. Справжні історії кохання” в соцмережах (Фейсбук, Інстаграм).
