У мальовничому місті Фастів, де історія та культура переплітаються з кожним каменем, стоїть шедевр архітектури — костел Воздвиження Святого Хреста. Ця вишукана споруда, яка нагадує нам про велич віри та мистецтва, пережила випробування часом та досі залишається джерелом натхнення для кожного, хто крокує на його святій землі. Давайте зануримося в минуле та дізнаємося історію створення Фастівського костелу.
Історія фастівського костелу
Невеличке містечко Фастів, розташоване на перетині шляхів, було форпостом Києва. Населення Фастова впродовж багатьох віків було інтернаціональним: тут мешкало чимало вихідців із Польщі. У ті часи об'єднавчим началом зазвичай було віросповідання, а його зримим виразом - церква чи костел. Історія фастівського костелу бере початок з 1723 року, коли єпископ Самуель Ожга поставив новий костел на місці старого, дерев'яного. 1766 року гайдамацькі загони пограбували та спалили костел. Новий почали будувати лише 1793 року, але знову дерев'яний, який за століття постарів і став старим для парафіян.
І ось на початку 1902 року в канцелярію Києво-Подільського і Волинського генерал-губернатора надходить лист від губернатора з Києва, де повідомлялося, що парафіяни Фастівського римо-католицького приходу просили дозвіл на побудову нового кам'яного костелу замість старого дерев'яного, адже він не достатньо вміщуваний, тому його варто зробити більших розмірів. Розглянувши листа і додані до нього 3 проєкти, генерал-губернатор відповів, що не бачить перешкод для побудови. Як виглядали два з трьох представлених проєктів та хто були їх автори - про це історія замовчує. Перший варіант проєкту був затверджений будівельним відділенням Київського губернського правління наприкінці літа 1901 року. Але майже рік робота просувалася мляво. Протягом усього 1902 року Луцько-Житомирський єпископ та Київська духовна консисторія та настоятель костелу у Фастові листувалися з київським губернатором. Причиною була неузгодженість місця для новобудови. Хоча чиновники всіх рангів і дали дозвіл на будівництво, можливість його розташування саме в центрі міста ставилася під сумнів.
Проєкт костелу. Варіант 1900 року. Бічний фасад
На початку 1903 року справу залагодили і робота пішла жвавіше. Однак невдовзі з'явилася нова перешкода: як виявилося, потрібно було змінити задню частину споруди. І тому настоятель костелу Станіслав Шептицький у листопаді 1905 року додав до прохання дещо видозмінений проєкт. Найкардинальніших змін зазнали передвівтарна та вівтарна частини будівлі. За першим варіантом проєкту костел складався із загального об'єму з трьох поздовжніх нав, до якого зі сходу прилягала апсида з хрещальнею праворуч. Поперечна нава - трансепт - була неакцентована. У плані будівля наближалася до прямокутника. У другом варіанті проєкту костел набув хрещатої форми за рахунок двоярусного трансепту між основною частиною об'єму та апсидою. Навколо апсиди з'явилася галерея-обхід і ще одна хрещальня ліворуч. Ці зміни зробили східну частину костелу масивнішою і надали будівлі архітектурної довершеності. Видозмінений варіант проєкту костелу був затверджений будівельною комісією 25 листопада 1905 року і всі подальші роботи велися відповідно до нього. У 1906-1908 роках у будівництві костелу брав участь український архітектор Федір Абрамович Троупяльський, співавтор проєкту і керівник будівельних робіт.
Пам'ятка для фундаторів будови храму з фотографією померлого отця Станіслава Шептицького
До 1909 року основні будівельні роботи було закінчено, але кошти, зібрані громадою, невпинно танули і лишався неоздобленим інтер'єр храму. Тоді ксьондз Шептицький звернувся до губернської влади з проханням виділити субсидію, однак грошей не дали. Майже два роки Шептицький розсилав прохання. Але у серпні 1911 року київський губернатор знову пише листа губернаторові краю, що Шептицький хоче влаштували релігійний концерт за участі музикантів, та дохід, отриманий від концерту, вкласти у будівництво. Концерт дозволили провести. Тому в 1911 році опорядження костелу було закінчене і він постав у всій своїй красі та величі.
Збудовано костел у романо-готичних формах, характерних для архітектури історизму останньої чверті 19 століття. На підмурках з бутового каменю зведено стіни з жовтої цегли. Для склепінь використано спеціальну порожнисту цеглу. Конструкції даху було виготовлено з сосни і вкрито полив'яною зеленою та теракотовою червоною черепицею. Цоколь обклали плитами неполірованого граніту. Віконні прорізи було заповнено кольоровими вітражами, стіни прикрашено барельєфами, виконаними з піщаного бетону. В інтер'єрі храму відразу привертали увагу галереї, хор, підлога, вимощена візерунчастою метлахською плиткою, стрункі пілястри і колони з пишними капітелями.
Вже більше століття стоїть у центрі Фастова костел. Були у його долі дні й роки, сповнені подій - радісних чи сумних, але то було життя. Потім потяглися сірі, одноманітні, порожні роки занепаду. Храм перетворили на складське приміщення і він тихо конав. На початку 1980-х років у костелі вирішили розташувати краєзнавчий музей.
Костел потребував реставрації, були проведенні дослідження та розроблений новий проєкт. Однак все лишалося лише на папері. У 1988 році Фастівський міськвиконком звернувся з прханням переробити проєкт. Замість музею в костелі вирішили обладнати органно-концертний зал. На той час споруда вже дійшла повного запустіння: вщент було зруйновано підлогу в апсиді, вибито двері, понищено вітражі у вікнах та черепичне покриття частини даху, зруйновано сходи. Однак одного разу храм знову повернувся до римо-католицької громади. І у 1991 році розпочаті ремонтні роботи нарешті завершилися.
Освячення нового костелу Воздвиження Святого Хреста у вересні 1911 року
14 вересня 1911 року відбулося урочисте святкування освячення нового костелу за участі великої кількості вірних і духовенства. Саме освячення було приурочене до щорічного парафіяльного храмового свята. Рано-вранці священники відслужили Службу Божу в старому костелі. І вже близько 10:30 усе духовенство на чолі з Адміністратором та всі парафіяни в урочистій процесії попрямували до нового костелу. І там вищий ієрарх дієцезії здійснив акт освячення.
Свято передбачало не лише освячення новозбудованого храму. Парафіянам треба було ще з величезним благоговінням перенести зі старого костелу чудотворну ікону Ісуса Розіп'ятого, перед якою фастівчани молилися вже понад 300 років. Несли її два брати-священники: Станіслав Шептицький і священник з Уланова. Так само, в урочистій процесії, перенесли Пресвяті Дари.
Образ Ісуса Фастівського
В цей урочистий момент чудову проповідь виголосив отець-канонік Скальський. Після цього в парафіяльному домі відбувся святковий обід, на якому було понад 100 осіб.
Роль Зигмунта Козара у долі фастівського костелу
Отець Зигмунт Ян Козар багато років, ще з кінця 20 століття був настоятелем фастівського костелу Воздвиження Святого Хреста. Він виходець із Польщі. Після розвалу СРСР і здобуття Україною незалежності, отець Зигмунт приїхав сюди щоб працювати вже на постійній основі. До Фастова отець приїхав у липні 1990 року з Летичева як делегат на освячення храму, а вже 8 вересня оселився у цьому місті. 9 вересня в упорядкованому пресвітерії відслужив Першу Месу. Розпочалася його душпастирська праця, яка полягала в пошукові католиків, розмовах із людьми, які приходили подивитися на храм. В той час костел був у стані страшної руїни, крізь пошкоджений дах падав дощ. Отець Зигмунт взявся відбудовувати святиню. Майже від самого початку співпрацювали з отцем сестри-домініканки з Зєльонки, які допомагали в душпастиській праці і дбали про благоустрій дому. Але найважливіша справа, якій отець присвячував свій час і здібності - це священницьке служіння. Він завжди знаходив час для своїх парафіян та для всіх, хто приходив до нього як до батька, котрий завжди вислухає і допоможе. Його можна було побачити в каплиці, в білому хабіті, коли вільні хвилини проводив на молитві.
Отець Зигмунт також возив і розповсюджував релігійну літературу ( Святе Письмо, бревіарії, молитовники, книжки). Це було небезпечно, за таку діяльність загрожувало ув'язнення або депортація.
Отець Зигмунт у нижній каплиці костелу. 1998 рік
Зигмунт Ян Козар був доброю людиною, християнином, який із дитячою довірою любив Ісуса і прагнув служити Йому і тим, кого Господь ставив на його шляху. Оселившись у Фастові, він вирішив залишитися тут, до кінця.
Його служіння Богу та людям завершилося 2 жовтня 2003 року в польському шпиталі отців-боніфратів у місті Катовіце. Але не закінчилися його заступницькі молитви за нашу Україну, її багатостраждальний народ, за нас, які живемо у цьому місті, кого він любив так само, як і усе суще на землі. За його заповітом отця поховали на фастівському цвинтарі, і тепер уже на небі він молиться за нас, грішних, щоб жила і зростала наша фастівська парафія Воздвиження Святого Хреста.
Варто підкреслити, що місцева влада з повагою відносилася до настоятеля римо-католицької парафії. Мер міста Оксана Власенко оголосила на цвинтарі отця Зигмунта Почесним громадянином міста Фастова і 7 листопада отець Павло Куніцький разом із сестрами-домініканками отримав диплом та орден, яким отця Зигмунта нагородили посмертно.
У Фастові, вулиця на якій розташований костел Воздвиження Святого Хреста, носить назву на честь тодішнього настоятеля римо-католицької парафії Зигмунда Козара.
Дім Святого Мартіна де Поррес
20 липня 2005 року на території фастівського костелу відбулася церемонія відкриття Дому Святого Мартіна де Поррес. Зовні це невеликий приватний будинок, колишнє службове приміщення членців Ордену Проповідників. Майже шість років тут мріяли створити заняття для дітей з вивченням іноземних мов, релігії, мистецтва, історії. Дім Святого Мартіна був готовий прийняти кожну дитину з любов'ю. Звичайні кімнати перетворили на казкові, де кожна була іншого кольору, а також була ще маленька кімнатка, в яку заходили усі, аби просто побути зі своїм другом, Ісусом.
Наразі біля храму відреставрована будівля, в якій римо-католицька громада облаштувала реабілітаційний центр для дітей з інвалідністю та Католицьку школу Святого Мартіна Де Поррес І ступеня. На першому поверсі дому Святого Мартіна знаходиться соціальне кафе "Сан Анжело", прибуток з якого іде на утримання реабілітаційного центру для дітей.
Дім Святого Мартіна де Поррес
У Християнському Центрі Святого Мартіна з перших днів широкомасштабного вторгнення діяв мобільний прихисток. Туди зверталися вимушено переселені українці, ті, хто постраждав від ракетних ударів, усі, хто шукав безпечне місце.
В перший же день там оселилося 30 осіб – переселенців. Далі центр називали «мобільний табір», оскільки люди частіше за усе або ж ночували, або ж отримували харчування та їхали далі, на захід країни. Люди тут отримували першу екстрену допомогу у складних життєвих обставинах, комплексне харчування, медичний супровід, інформаційну підтримку та у разі потреби їм допомагали з евакуацією.
Також у кав'ярні "Сан Анжело" випікали хліб та працювали цілодобово у 2 зміни щоб роздати волонтерами понад 2 тис. буханок хліба. Сухі статистичні цифри та за ними – врятовані життя людей. Лише за час окупації Київщини ворогом римо-католицька громада випекла та роздала безоплатно для потребуючих у Фастові та на деокупованих територіях 37 709 буханців хліба.
Також підтримували літніх людей – їх забезпечували продуктами харчування, ліками, опікувалися лежачими хворими, самотніми людьми. Коли у лютому 2022 року стався логістичний колапс, у Християнському Центрі Святого Мартіна почав працювати аптечний пункт, де ліки, які реалізуються без рецептів, могли отримати ті, хто їх потребував.
Окрім усього, парафія костелу взялася за відновлення будинків сусідніх громад, які постраждали під час окупації або ж ракетних обстрілів. Вдалося відновити понад 150 будинків, також встановили 20 модульних будинків для мешканців деокупованих територій. Волонтери костелу відкрили соціальну кухню у Херсоні, щоб допомогти мешканцям оговтатися від окупації, годувати гарячими обідами маломобільних людей, надавати емпатичну підтримку та гуманітарну допомогу.
Нагадаємо, що в урочищі Унава Фастівського лісництва, неподалік від центру Фастова, росте дуб, який за легендою висадив сам козацький полковник Семен Палій. Саме тому дуб і названий на честь нього. Пішовши з життя Семен Палій залишив про себе на згадку дуб, який за легендою і висадив сам Фастівський полковник. Обхват дуба близько 4 м. Висота 25 м. Вік - понад 350 років. Як свідчить напис на табличці, дерево родом із 50-х років XVII століття.
