Йдуть найкращі. Ми ж залишаємося, щоб завершити їх справу, щоб не зрадити їх діям та завжди пам’ятати. Тих, кого вбила росія, тих, хто стояв до останнього в боротьбі за вільну Україну. У вівторок, 23 травня, фастівчани попрощаються з Андрієм Коняєвим – азовцем, якого живцем спалила росія в таборі для полонених в Оленівці 29 липня 2022 року.
Україна зараз переживає черговий етап боротьби за свою незалежність. І якщо ми вже усьому світу довели, що українці – вільний народ, який неможливо підкорити, росія все ж не полишає спроб залякати нашу націю. Одним із найжорстокіших злочинів росіян було зухвале спалення табору з військовополоненими українцями в Оленівці. Там загинули понад 50 українських захисників. Серед них був фастівчанин Андрій Коняєв.
Андрій Леонідович Коняєв народився 10 жовтня 1992 року у Фастові. Займався дзюдо та велику увагу приділяв спорту. Гартував себе. 2011 року закінчив школу та, пройшовши ряд випробувань, все ж виборов своє право стати до лав Збройних сил України.
До армії одружився, у шлюбі народилася донька Марія. І хоча сімейне життя не склалося, татова улюблениця Марійка залишилася найдорожчою дівчинкою для свого батька. А трохи пізніше Андрій познайомився з Оксаною. Жінкою, яка стала йому надійною опорою та міцною підтримкою.
Ще у 2014 році Андрій бере до рук зброю та стає на захист України в АТО. Спочатку служить в батальйоні «Київщина». А далі вступає до "Азову" та з побратимами пліч-о-пліч протягом 3,5 років боронить рідні землі.
Протягом свого життя Андрій багато читає, зокрема, літературу з юриспруденції та психології, займається самонавчанням. І разом з тим отримує освіту. Спочатку фах кухаря у Фастівському центрі профтехосвіти, потім вчиться в Білоцерківському аграрному університеті.
За життя Андрій був дуже добрим та небайдужим до чужої біди. Кожного вечора, зустрічаючи з роботи кохану Оксану на вокзалі, завжди мав щось безхатькам, розуміючи, що тим людям несолодко. Для кожного знаходив потрібні слова підтримки, вмів дати влучну пораду. І до нього завжди прислухалися.
Але "Азов" не полишав, кликав до себе. Щоб бути ближче до побратимів, за рік до широкомасштабного вторгнення переїхав із коханою до Маріуполя. Родина облаштовувалася в тому місті, будувала плани. Але Андрій завжди розумів, що великої війни не уникнути.
І хоча дух війни з боку загарбницької росії вже було чути, все ж жорстоке широкомасштабне вторгнення ворожої армії стало шоком для кожного українця. Але Андрій був як ніколи мобілізований – він знав, що і як робити. Він розумів, що мусить захищати рідну Україну.
Андрій Коняєв боронив Азовсталь. Він усвідомив, що таке пекло на землі. І він розумів, що має вберегти від цього усіх інших українців – стояв на посту до останнього. Далі був полон і перебування в Оленівці. Останньому пристанищі більше 50 незламних українців, серед яких був Андрій.
Фото: FB
Ворог живцем спалив тіло Андрія. Але не спалив його душу. Зараз Андрій у Небесному Війську, продовжує свою Святу Справу – боронить Україну в інших світах. Ми ж, ті хто залишився, мусимо бути сильними, не зрадити пам’яті тих, хто віддав життя за рідну землю, та довести їх справу до кінця.
Велика родина Андрія ніколи не змириться з такою втратою. Разом з мамою Валентиною, татом Леонідом, донькою Марією, коханою Оксаною, братом Олегом, племінниками, рідними та близькими Андрія схиляємо голови у молитві за упокій його душі.
Андрій завтра повернеться додому. О 09:30 Героя громада зустрічатиме на ВОГі. Далі о 10:00 буде прощання біля будинку, де проживав Андрій, а після – у Храмі Св.Миколая. Поховають Андрія Коняєва на Алеї Слави, що на Інтернаціональному кладовищі.
