Понад 5 місяців рідні не можуть достойно поховати фастівчанина Дмитра Черненка, який поклав своє життя, захищаючи Україну. Батьки досі не отримали свідоцтво про смерть. 8 травня Герой разом з побратимами з полку «Азов» загинув при обороні Маріуполя. Йому було лише 27…
Дмитро Черненко. Йому було лише 27...
Війна, яка триває вже 8 місяців, щодня забирає найкращих синів України. І Фастів, на жаль, теж несе втрати.
Дитинство і юність Дмитра Черненка
Народився Дмитро у звичайній сім’ї фастівчан, що мешкає у мікрорайоні Завокзалля, 17 лютого 1995 року. Тато Сергій Володимирович Черненко був водієм. Мама Олена Юріївна Петровська працювала у медичній галузі, а згодом – у сфері обслуговування. Нині батьки – на заслуженому відпочинку, пенсіонери. Крім Дмитра, в сім’ї зростала і старша донька Наталія. І хоч між дітьми була різниця в 11 років, але стосунки між братом та сестрою завжди були теплі і довірливі.
У дитинстві Діма був активним, товариським, кмітливим і допитливим хлопчиком. Навчався у Фастівській ЗОШ І-ІІІ ступенів №10. Змалечку займався спортом і підтримував завжди свою фізичну форму у належному стані. Він дуже захоплювався футболом – був справжнім вболівальником команди «Шахтар». А ще його приваблювали комп’ютерні ігри, особливо – хлопчачі, на воєнну тематику. Легкість у спілкуванні, комунікабельність, почуття гумору були притаманні Дімі, тому у нього завжди було багато друзів.
Після закінчення школи Дмитро вступив до Міжрегіонального вищого професійного училища зв’язку м. Київ на факультет «Обробка інформації та програмне забезпечення».
Після Революції Гідності Дмитро Черненко став на захист України
У нього завжди були мирні мрії, але 2014 рік вніс корективи у життя юнака. Того ж року 19-річний Дмитро став учасником Майдану - Революції гідності. А після розпочатої у березні 2014 року росією війни на Донбасі остаточно визначився у своєму виборі – він вирішив стати військовим. Діма вступає до лав Національної гвардії України, а згодом стає студентом Харківської Національної академії Національної гвардії України, вчиться і закінчує факультет «Менеджмент».
Дмитро ніколи не був байдужим щодо долі рідної України. Сестра Наталія згадує його слова: «Коли в нашій країні йде війна і їй загрожує небезпека, я просто зобов’язаний піти на фронт».
З 2015 року служив у Донецьку, а з 2017-го – в окремому загоні спеціального призначення «Азов» військової частини 3057 Національної гвардії України в місті Маріуполь.
Дмитро Черненко у складі полку «Азов» тримав оборону Маріуполя
Від 24 лютого і до 7 травня 2022 року Дмитро разом з побратимами мужньо боронив Маріуполь. Але лише до 7 травня… Бо вже 8 травня Дмитро не вийшов на зв’язок. А наступного дня родині Черненків патронажна служба військової частини повідомила жахливу звістку: під час бомбардування було влучання в бункер, де перебував Дмитро разом із захисниками і захисницями… і всі вони загинули. Через сильну пожежу, яка сталася внаслідок вибуху, тіла загиблих сильно ушкоджені, тому розпізнати за особливими ознаками їх неможливо. Дотепер тіла українських воїнів перебувають у рашистів. Відповідними службами ведеться робота щодо їх повернення. На превеликий жаль, досі наш фастівський Воїн Світла ще не дістався рідної землі.
Рідні увесь час опікуються питанням повернення Дмитра – підтримують зв’язок з патронажною службою військової частини, здали ДНК-тест. Але ще свідоцтво про смерть батьки не отримали. Рідні хочуть, щоб все було по-людськи – сподіваються дочекатися сина і достойно поховати. Невимовний біль втрати безупинно крає серця рідних. До цього неможливо звикнути.
"Наш Діма був люблячим сином і братом, з добрим серцем, мав багато друзів. На нього чекала дівчина Даша, з якою він мріяв побратися. Нам його дуже не вистачає, дуже..." – ділиться спогадами сестра Наталя.
Дмитро був світлим, радісним молодим чоловіком, який будував плани на життя, вдихав кожну його мить на повні груди, радував своїх близьких та друзів, мріяв, кохав…
Ми низько вклоняємось нашим захисникам за їхню відданість, хоробрість і подвиг. Герої назавжди залишаться в наших серцях!
*Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
