До старту нового навчального року – менше місяця, а більшість громад, та й самих батьків, досі не визначилися, яку форму навчання обрати. У суспільстві є дві думки, і кожна з них по своєму унікальна: онлайн – то не освіта, офлайн – все одно, що добровільно кинути дитину під обстріли. Кожен із варіантів має свої мінуси, але треба обирати. То що, йдемо на дистанційку? Хоча це ще неясно, бо опитування батьків у Фастівській громаді тільки почалося.
Завдячуючи ковіду (так-так, цій хворобі навіть є за що подякувати!), у більшості учнів є нормальне розуміння того, що таке онлайн освіта, тобто освіта дистанційна. Разом з тим, своє бачення ситуації сформували і батьки. І ось тут часто «находить коса на камінь», як кажуть в народі.
Онлайн – це не освіта
Таку думку підтримує більшість батьків. Це твердження яскраво ілюструють результати опитування щодо оцінки якості дистанційної шкільної освіти (Всеукраїнське опитування проведено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології у період з 1 по 7 червня 2021 року. Опитали 2003 респондента). 65% батьків висловилися проти дистанційної освіти, 72% повідомили про зниження рівня успішності дітей під час дистанційного навчання.
Серйозно? Тобто в цьому всьому винне саме дистанційне навчання? Хм, варто задуматися. Адже навряд хтось стане сперечатися з думкою, що яким би хорошим та вправним не був вчитель, без бажання учня навчатися, пізнавати, поглиблювати знання результат буде мінімальний.
Безвідповідальне ставлення самого учня до процесу навчання, небажання вчителя трансформуватися разом із потребами відповідно до викликів сьогодення та низька залученість батьків до процесу навчання власної дитини – ось основні проблеми. На скромну думку авторки статті.
Це ж яскраво ілюструють результати наведеного вище опитування.
Серед найпоширеніших проблем, які виникали під час дистанційної освіти, батьки обирали:
- зниження рівня успішності дітей (72%)
- брак уваги вчителів до потреб дітей під час навчання (51%)
- формальний підхід вчителів до проведення дистанційного навчання (50%).
Учні ж мають думку, відмінну від батьківської. Про це свідчить слайд 8 в опитуванні студентів вищого навчального закладу. Адже до дистанційки в більшості випадків ставляться добре і навіть дуже добре.
Дистанційне навчання очима студентів: результати онлайн опитування
Дистанційна освіта – це щось нове для нашої країни. Особливо складно було так навчатися учням молодших класів. Найтяжче – першачкам, які так і не зрозуміли, що ж таке та школа – сидіти за партою, не вертітися, слухати вчителя, спрямовуючи увагу на дошку і т. д. Та й стосунки в родинах частіше за все ускладнювалися за періоди онлайну. Адже для навчання потрібно було забезпечити окреме навчальне місце, доступ до інтернету та більш-менш нормальний гаджет для зв’язку.
Однак переваг такої форми навчання досить багато. Головна – змога навчатися, будучи в будь-якій точці земної кулі (дистанційкою користувалася значна частина учнів, які виїхали за кордон після повномасштабного вторгнення). Особливо важливим фактором така форма навчання може стати під час повітряних тривог, що регулярно лунають на теренах країни, незалежно від години дня чи ночі.
За партою під час тривог?
Що ж робити із відвідуванням шкіл у той час, коли у країні війна? Один із аргументів старшого покоління: у війну (читай – ІІ світова) школи працювали, навіть коли Україна була окупована німцями. Так, справді, школи працювали. Однак війна того часу була зовсім іншою, з використанням інших технологій та зброї. Порівнювати ці збройні протистояння немає сенсу.
Що ж може бути зараз? Моделюємо ситуацію: дитина йде до школи. Сама? А якщо в дорозі її (навіть так звану «дорослу» дитину - підлітка) застане тривога? Якщо їхати громадським транспортом до школи, як бути, коли тривога, а дитя в дорозі? А якщо треба чекати маршрутку на зупинці? (випадки потрапляння ракет в зупинки громадського транспорту не поодинокі). І це ще учень до школи не добрався.
Добре, на місці, в школі. Урок розпочався – тривога. Школа повна дітей. Як вивести учнів правильно? З класів будуть виходити почергово? А який клас має йти першим? До речі, експерти кажуть, що ймовірний час прильоту ракети після повітряної тривоги – від 10 до 30 хвилин. Чи встигнуть за 10 хвилин усі учні вийти зі школи, добратися та розміститися в укритті? А чи вмістить укриття всіх учнів? А це бомбосховище чи цивільне укриття, чи взагалі підвал? (читай – братська могила у разі потрапляння ракети). До слова, ювенальна поліція свідчить: 358 дітей загинули внаслідок збройної агресії РФ проти України. Це так, до відома.
Добре, вийшли і розмістилися. А як з туалетом (адже тривоги бувають і кількагодинні)? На відро? – привіт інфекційні та інші хвороби. А пити-їсти – як цей процес організувати? Як відслідкувати, щоб діти мали свій перекус? А якщо нема води в дитини, як бути?
Ой-йой, питань багато, відповідей у владних структур нема. Та й здебільшого самі ж ті укриття не проходять огляди (обстеження якраз тривають), адже не відповідають усім критеріям (писали в соціальній мережі про це фастівські рятувальники).
А що у Фастові?
У Фастові є 10 загальноосвітніх шкіл, а також вечірня школа. Де є повноцінні бомбосховища? Мабуть, що ніде. Є протирадіаційні укриття, які, як зазначають спеціалісти, мають захистити від осколкових і кулькових бомб. У скількох школах є такі укриття? Точно в другій та дев’ятій (так, так, в тій, що біля самого вокзалу). Може, ще в сьомій є нормальне сховище. Та вони то є, а от як до них добратися безпечно, вчасно і організовано – величезне питання.
Ось рятувальники пишуть: "...здійснений огляд підвальних приміщень у закладах освіти Фастівської міської територіальної громади (ДНЗ №6, ДНЗ №5, ДНЗ «Теремок», ЗОШ №2, Фастівський академічний ліцей №9), розглядалась можливість використання їх у якості найпростіших укриттів. Прийнято рішення щодо будівництва швидкозбудовних захисних споруд на території ряду дошкільних навчальних закладів, які не мають споруд підземного простору на своїй території та в радіусі збору укриваємих". Найпростіших? Це як? Щось мені здається, відповідь буде не дуже приємною...
А що педагоги?
Ну і вишенька на торті цього спічу – а що ж з вчителями та іншим персоналом школи? Ми говоримо про дітей, турбуємося про них, прораховуємо як дорослі мають учнів провести-убезпечити-захистити. А хто ж має в такий час турбуватися про тих же дорослих (вчителів), які є нашими мамами, татами, просто рідними чи близькими людьми? Чи мають вони ціною власної безпеки рятувати дітей? Чи взагалі їх хтось питає яку форму освітнього процесу вибирають вони?
Що ж робити в такому випадку?
Однозначно, варіант один – навчати дітей дистанційно. Допоки Україна не переможе. А далі логічно було б врахувати усі переваги онлайн навчання та переформатувати освіту так, щоб навчання в онлайні та офлайні відбувалися паралельно. До прикладу, лабораторні роботи мають проводитися на базі школи, а от звичний урок, який не потребує додаткових матеріалів, можна провести і онлайн.
Та й коли був ковід, якось батьків не питали. Сказали - дистанційне, та й по всьому. Хіба тоді були ризики смертей вищі? Навряд.
Однак, застосовуючи дистанційку, варто звернути увагу на кілька моментів, які стосуються саме роботи вчителів: слід значно посилити контроль за їхньою роботою не лише з боку адміністрації шкіл (здається, що це не дуже дієво), а й з боку управління освіти, а може й навіть профільного заступника міського голови.
Та й учні мають бути більше вмотивовані на навчання, і це скоріше прогалина у вихованні батьків. Адже діти – це дзеркало родини, наше відображення, чи не так?
