Нічні зміни в лікарні – це період, коли медичний персонал міняє денну зміну та бере на себе відповідальність за надання медичної допомоги протягом нічного часу. Це час, коли тиша і спокій замінюють шумний гам і напруженість денного руху. За цим часом стоїть група високопрофесійних медичних фахівців, які несуть важливу місію – забезпечення якісної та безперебійної медичної допомоги пацієнтам у будь-який час доби.
Роздуми лікаря приймального відділення Фастівської БЛІЛ, Тетяни Блощаневич, після нічного чергування
Знаєте, що розумієш, коли живеш роботою і займаєшся тим, що подобається? Розумієш, що в тебе зʼявляється ще одна сімʼя…
І це не залежить, хто саме з тобою на зміні. Пропрацювавши майже 5 років в режимі чергувань, усвідомлюєш, наскільки важливо взаємодіяти в колективі. І я зараз не про лікарську команду (цьому буде окремий допис). Мова піде про медсестр, молодший медперсонал, реєстраторів, ліфтерів, лаборантів, водіїв, охоронців. Всіх тих, хто так багато робить і чия робота не завжди помічається. Чомусь дуже часто ми забуваємо, належно не оцінюємо їх роботу, забуваємо говорити «дякую». Щочергування я рада кожній і кожному, хто зі мною пліч-о-пліч роблять все для того, щоб пацієнту допомога була надана швидко, якісно і ефективно. Ви навіть уявити собі не можете, скільки людей стоїть за цим.
Кожен завжди напоготові, кожен виконує свою роботу, кожен є невідʼємною ланкою в механізмі під назвою «лікування». І кожен є важливим.
Знову неділя. 08:00. Приходиш на чергування і по дорозі до ординаторської зустрічаєш всіх головних героїв майбутньої доби. Саме так, героїв. Це не пафосні слова, тому що, моя думка, що кожен медичний працівник - це герой. Рівень стресостійкості у всіх на такому рівні, що може позаздрити будь-хто. Але що за цим стоїть: недоспані ночі, забуті власні хронічні хвороби, емоційне виснаження. Проте, ще жодного разу не бачила, щоб я прийшла чергувати і не бачила посмішки на цих обличчях. Адже кожен, хто повʼязав себе з медициною, любить те, що робить.
«Доброго ранку, Тетяна Олександрівна, сьогодні «повоюємо»?» Так, у нас свій фронт. Головна наша битва - це битва за життя. І найголовніше в цьому - коли всі разом, всі - один за одного, бо від дій кожної ланки залежить кінцевий результат, метою якого є врятувати вас.
І ця взаємодія - не лише всередині одного відділення, ця взаємодія в лікарні вцілому.
Швидка привозить хворого. Перший, хто зустрічає - молодший медперсонал. Перекласти на каталку, піднести кисневий концентратор та штатив для внутрішньовенних інфузій, відвезти в травмпункт/на рентген і т.д. Такі, здавалося, непомітні дії, але такі важливі, адже час не зупиняється і кожна секунда на рахунку.
Медична сестра приймального відділення. Тут взагалі окрема шана і захоплення моє особисте цими людьми. Викликати лікаря/записати хворого/спіймати родичів, зорієнтувати, заспокоїти/повідомити в поліцію за необхідності/набрати аналізи/зробити ЕКГ/ввести ліки. А скільки всього доводиться вислухати. Бо перші. Бо люди приходять і не розуміють, коли їм кажеш, що у нас немає якогось вузького спеціаліста. А паралельно може бути 3 швидкі і більше, і хворі, які звернулися за самозверненням, травмовані, невідкладні і т.д. Після чергової конфліктної ситуації хотілось би перевести подих… але часу немає, бо є наступні пацієнти. Бо розумієш, що твої внутрішні переживання не такі важливі, адже кожна хвилина на рахунку.
Привозять хворого, встановлюєш попередній діагноз, в голові алгоритм дій. І як же багато залежить від швидких, скоординованих дій лаборантів та рентген-лаборантів. Результати обстеження дуже важливі в подальшій тактиці лікування. Завжди все роблять швидко, хоча крім ургентних аналізів є ще купа обстежень по відділеннях. Схиляю голову перед вашою працею.
Медичні сестри у відділеннях приймають естафету. Виконати вказівки лікаря по лікуванню/спостерігати за станом хворого/за необхідності викликати лікаря. А крім нового пацієнта в них ще десятки хворих у відділенні. Лікар-терапевт - один на всю лікарню, поки він на приймальному відділенні, медична сестра несе величезну відповідальність.
І вони роблять свою роботу, віддано, інколи навіть більше, ніж їм під силу. А скільки разів саме медичні сестри з відділень «виручали» мене ліками, яких є не завжди в достатній кількості, а хворого лікувати треба. Ніхто ніколи не відмовить, завжди поділяться останнім, віддадуть своє. Бо ми команда, бо ми - один за одного.
Ліфтери завжди працюють швидко, реєстратори вносять пацієнта в електронну базу(завдяки чому лікар може зробити направлення на дообстеження або ж направити в інший лікувальний заклад), водії привозять лікарів, яких викликають з дому, охоронці допомагають відвезти в травмпункт/відділення і зрештою захищають нас, тому що ситуації бувають різні. Це все один механізм, спрацьований, налагоджений …
Підходить до завершення чергування, лікарня зранку якась по-особливому гарна. Навіть, не спавши всю ніч, зустрічаю ці стомлені погляди і завжди кажу: «Дякую за чергування». Адже, ми - сімʼя, маленька, з великою душею сімʼя.
