Історія їхнього кохання – незвичайна. До весілля вони зустрічалися лише місяць. Спочатку не мали окремого житла. Вчилися, працювали і виховували дітей. Прожили разом вже майже півстоліття. Влітку будуть святкувати золоте весілля і збираються повінчатися. Про те як знайомство у електричці закінчилося щасливим шлюбом, ФастівNews.City розповіли Софія і Володимир Мезенцеві.
Вони мають зовсім різні характери. Софія Василівна – рішуча, вольова, комунікабельна і говірка. А Володимир Дмитрович – більш мовчазний і спокійний. Але, як говорять, протилежності доповнюють один одного.
- Коли познайомилися з чоловіком, мені було 19 років, а йому 23. У 1970 році влітку я поверталася з роботи у Києві додому. А жила тоді у селі Сокільча в Житомирській області. Зустріла його в електричці. Розговорилися. Він їхав зі своїм дядьком до нас у село. Сказав, що ввечері до мене прийде. Ми посиділи на лавочці, побалакали. Це така тоді була романтика (сміється – ред.).
А вранці він вже поїхав додому. У наступну неділю ми зустрілися знову. Сказав, що хоче одружитися. І на наступні вихідні приїде з батьками. Бо працює машиністом і не має часу їздити до мене.
Так і вийшло. Приїхали і поговорили з батьками. Вони сказали, якщо я згодна, то можу виходити.
Через місяць після нашого знайомства відгуляли весілля. Воно було невеличке. Бо його батько помер у грудні, а в серпні ми одружувалися. Гуляли два дні. У суботу – у моєму селі, у неділю – у Фастові.
Я запросила свою вчительку. Вона прийшла і каже: «Подумай. Ти робиш таку помилку у житті». І подружки теж дивувалися, що ми так швидко вирішили взяти шлюб. Але я ніколи не жалкувала. Думаю, це кохання з першого погляду. Бо якби не було почуттів, то ми б не прожили 50 років. У мене не такий характер, щоб я когось просто терпіла.
Фото зробили через тиждень після весілля
- Фотографів на весіллі не було. Тому не маю жодної весільної світлини. Лише через тиждень ми сходили і сфотографувалися напам’ять.
Після весілля переїхали жити у Фастів. У 1971 році у нас народилася донька. У 1977-му - син. Маємо четверо онуків і правнучку.
Після одруження обидва ще вчилися. Я закінчила технікум зв’язку. Довго жили з свекрухою. Але у нас ніколи не було ніяких непорозумінь. Завжди знаходили спільну мову. За все життя ні разу з нею не посварилися. І чоловік завжди любив і поважав моїх батьків. А вони - його. Потім ми отримали кооперативну квартиру. У нас уже було двоє дітей.
Чоловік працював машиністом у локомотивному депо. А я влаштувалася на швейну фабрику. Після декретної відпустки пішла працювати на пошту. Спочатку оператором, потім - начальником головної каси. Працювала там до пенсії.
Володимир і Софія Мезенцеві з донькою Оксаною і батьками Софії Василівни
- Я роблю все по дому – жіночу роботу. А чоловік - свою. Але коли мені треба допомога, то я прошу і він ніколи не відмовляється.
Вважаю, що треба більше говорити один з одним і вміти слухати. Звичайно, розуміти, що часом варто поступитися. Навіть коли думаєш, що права.
Наша дочка Оксана живе у Києві. Вона бухгалтер. А син - у Білогородці. Працює в охороні. На свята діти завжди до нас приїжджають. На Різдво і Великдень – обов’язково. Ми теж ходимо в гості до свекрухи. Їй вже 94-ий рік. Вона живе на Казнівці.
А на День святого Валентина нас запросили на міське святкування на П’ятачку. Там міський голова вітав пари з 50-річчям подружнього життя. Нам вручили відповідне свідоцтво. Хоча ми будемо відзначати свій золотий ювілей влітку. Цього дня нас одружили повторно. Було все як на справжньому весіллі: і свідки, і рушники, і коровай.
