17 березня свій день народження святкує Володимир Ляхоцький - видатний науковець, дослідник історії нашого краю та активний громадський діяч, чиє ім’я стало символом культурного відродження Фастівщини. Доктор історичних наук, професор та лауреат премії імені Івана Огієнка, він присвятив життя збереженню національної пам’яті. Окрім наукової праці, Володимир Павлович став ідейним натхненником новоствореного «Клубу елітарних зустрічей», що об’єднує інтелектуальну спільноту міста.
Редакція отримала можливість ознайомити своїх читачів з окремими цікавими сторінками біографії нашого земляка, відомого в Україні історика, освітянина, популяризатора наукових знань, громадського діяча у 1970–1980-х та на початку нульових років. Це добре знаний і шанований на Фастівщині та незвичний нині новому поколінню - Володимир ЛЯХОЦЬКИЙ. Народний герой України, український науковець-історик, педагог, громадський діяч, організатор науки і освіти, доктор історичних наук, професор, академік, лауреат численних премій, відзнак та нагород.
Літописання біографії пана Володимира бере початок у селі Розкішна, нині підпорядкованого Ставищенській селищній громаді Білоцерківського району Київської області. За різних обставин біографія отримала продовження у сиротинці м. Боярка, звідки у віці трьох років він був усиновлений і відтоді став невід’ємною частиною прекрасної інтелігентної, глибоко освіченої, благородної, з великими, наповненими добротою і мудрістю серцями, вчительської родини Павла Єфремовича Ляхоцького (СШ № 5, 9) та Валентини Олександрівни Кірейчук (СШ № 1).
Батьки: Павло Єфремович Ляхоцький та Валентина Олександрівна Кірейчук
Природно, що діти цієї категорії часто в ті часи підпадали під прояви булінгу, глуму, зневаги, погорди… Тому не дивно, що, керуючись пориванням до самоствердження, трудову діяльність, попри рішучі протести батьків, іменинник розпочав на літніх вакаціях між навчанням у школі № 9 з посади підручного маляра на будівництві першої у Фастівській громаді автомобільної бензозаправки (АЗС), нині компанії WOG.
з Леонідом Кравуком
1974 р. - продовжив її у галузі освіти старшим піонервожатим (педагогом-організатором) школи-інтернату та СШ № 1 м. Фастова (тепер ліцеї). Не стало дивиною, що очолювані ним дитячі колективи 4–7-х класів під час його праці у зазначених школах переважно виборювали першість у змаганнях серед 10 шкіл міста й нагороджувалися стрічками «Правофлангових». У 1978–1981 роках працював на журналістській ниві у колективі міськрайонної газети «Перемога», третім за ліком (після Василя Шпаковича та Алли Худякової) очолював місцеве радіомовлення. Його голос, публіцистичні, інколи ліричні матеріали про яскраві особистості, події в місті і районі приваблювали своєю інформативністю та пошуком «родзинки», прагненням відступу від трафаретного формату подачі матеріалу. Як того навчав його непосидючий, невичерпної енергії імпровізатор, маститий майстер слова та організатор, якого він вважає своїм вчителем, — Василь Іванович Шпакович.
В гостях у Леоніда Кучми
Після здобуття вищої освіти на історичному факультеті (заочна форма навчання) Київського педагогічного інституту, від 1981 р. - уже 45 років торує шлях у царині історичної науки та менеджменту освіти. Одночасно понад пів століття, від 1975 року, вступивши до Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, і до сьогодні він залишається завзятим і самовідданим його членом, незважаючи на зміни та трансформацію назв цього архіважливого громадського руху. За його плечима участь у здійсненні експертиз та визначенні кількісного і якісного стану історико-культурних пам’яток Фастівської міської та районної територіальних громад, опікування їх станом, формування пропозицій щодо поліпшення якості збереження, удосконалення підходів виявлення нових пам’яток, розширення зони дослідницької діяльності й розробки відповідних обґрунтувань їх проведення.
Після дружньої розмови з Віктором Ющенком
Співпрацював в упорядкуванні хронології історичних процесів та подій, що відбувалися у місті і районі, визначенні їх сутності, формуванні списку знакових осіб. 1980 року Володимир Ляхоцький у складі археологічної експедиції, сформованої із наукових співробітників Музею (на той час відділу історії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона), як єдиний представник Фастівської громади брав участь у пошукових діях та описі виявлених артефактів, які поповнили знання дослідників про науково-практичну діяльність винахідника світового масштабу Миколи Бенардоса. Як керівник місцевого радіомовлення та працівник міськрайонної газети «Перемога», в 1970-х та на початку 1980-х рр. на її сторінках та у випусках тематичних радіожурналів популяризував історичну спадщину Фастівського краю — героїку особистості.
Зі Святійшим Патріархом Філаретом
Від 1990-х років, з організаційного відновлення національних краєзнавчих структур, він активний учасник широкого спектру етнографічних, археологічних та локальних пошукових експедицій, які проводилися на теренах Фастівських територіальних громад. Він активний учасник обстеження районів, що постраждали від Чорнобильської катастрофи — зони відчуження та відселення, де з метою дослідження стану традиційної матеріальної культури і побуту, життєдіяльності місцевого населення здійснював збирання етнографічних експонатів та статистичних даних, їх узагальнення (станом через 15 і більше років після трагедії) та передачі їх до музею Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф МНС України.
Зі славетною Ліною Костенко
У зоні особливої і постійної уваги вченого повсякчас перебуває Фастівська територіальна громада, яка в результаті аварії та її наслідків тривалий час перебувала в 4-й зоні зараження. Від часу роботи у міських школах протягом десятиліть він виступає організатором та учасником численних історико-пошукових досліджень, мета яких — виявлення та введення в науковий обіг документальної спадщини, в якій відбилися фрагменти її історичного поступу; одночасно здійснює формування фондів усної історії. Нині ініціював та опікується створенням на знаковому пагорбі під с. Фастівець Меморіального комплексу «Скіфський курган Переп’ят — місце творчого натхнення Тараса Шевченка». Ініціює реконструкцію колишніх фортифікаційних захисних споруд міста, схем вуличного планування, розвитку структури міського будівництва, архітектурних надбань, історії виникнення перших фастівських козацьких полків, релігійних громад, формування місцевої шляхти, гербових родів, деталізоване відтворення стану міста періоду Магдебурзького права, закладення та функціонування фастівського залізничного вузла, вокзалу, перебігу процесів визвольних змагань на теренах громади у 1917–1922 рр., боротьби проти більшовизму та військ колишнього царату, вшанування жертв голодоморів в Україні 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 рр., голокосту у 1941–1944 рр., репресій сталінського режиму, появи та розвою закладів освіти… Сьогодення присвячує виявленню в архівах та книгозбірнях документів, пов’язаних з розбудовою Фастівської залізниці та її вокзалів.
з Анатолієм Зленком
Результатом досліджень історії релігійних громад та культових будівель м. Фастова у 2000 р. стала ініціатива Ляхоцького В. П. щодо будівництва у м. Фастові храму Української православної церкви (тепер Православної церкви України), якому було надано ім’я Святого Миколая. Він став співзасновником її парафії, промоутером подальшого фінансового забезпечення будівництва. Нещодавно для недільної школи храму також подарував комплект нестандартних меблів із кращої деревини західних областей України. Від 1990 років — активний учасник створення музеїв освітніх закладів I–III ступенів, зокрема ліцеїв № 1 та № 9.
з суддею Конституційного суду Сергієм Головатим
Нині вченим розробляється тема «Фастівщина: історія в особах», результатом якої стане видання, що за попереднім планом вбере в себе 1500 біографічних нарисів про подвижників усіх сфер життєдіяльності — як мешканців м. Фастова, народжених у ньому, так і тих, хто волею долі знайшов у ньому місце для проживання та самореалізації.
з Іваном Зайцем
Від 2015 року Ляхоцький В. П. прагне активно сприяти реалізації містянами чотирьох законів України про декомунізацію, консультувати, вносити пропозиції з перейменування місцевої топоніміки. Нині він член Комісії з перейменування топонімів Фастівської міської територіальної громади. За його ініціативи одній з вулиць присвоєно ім’я державного діяча, вченого, ієрарха УПЦ Івана Огієнка, вихідця з м. Брусилів, неодноразового відвідувача м. Фастів. На розгляді відповідної комісії — прізвища першого Президента України Леоніда Кравчука, останнього Президента УНР в екзилі Миколи Плав’юка, очільника Української Держави 1918 року Павла Скоропадського, церковного та суспільно-політичного діяча XVI століття, мислителя-гуманіста Йосифа Верещинського (правителя міста Фастова, який сприяв наданню місту у 1601 р. статусу Магдебурзького права). Також згадується Станіслав Шептицький, зусиллями якого у 1911 р. у місті постала архітектурна перлина — будівля костелу парафії Воздвиження Святого Хреста. Пан Володимир наголошує на тому, що в місті двох синагог, населення якого на початку ХХ ст. на значний відсоток складало єврейське населення, повинна бути вулиця Староєврейська.
Ті, що ні на мить не сумнівалися у Перемозі
Володимир Павлович - фактор, що активно генерує ідеї і невтомно працює над їх реалізацією, постійно дбаючи про стан гуманітарної аури у громаді. Він завзято, незважаючи на існуючі перепони, прагне впровадити у культурно-просвітницьке життя міста засідання «Клубу інтелектуальних зустрічей», на яких планує знайомити містян з корифеями сучасної науки, освіти, мистецтва і культури, забезпечуючи можливість прямого спілкування та обміну думками.
Національний архів Великобританії
Колектив редакції ФастівNews.City та громада Фастівщини надсилає теплі вітання Володимиру Павловичу з іменинами! Нехай Ваша праця зі збереження національної пам’яті й надалі надихає громаду, а кожен новий день приносить інтелектуальну насолоду та підтримку однодумців у справі відродження рідного краю.
Нагадаємо, у Фастові розпочав діяльність Клуб елітарних зустрічей. Ідейним натхненником Клубу став Володимир Ляхоцький, історик, архівознавець, біографіст, доктор історичних наук, професор, лауреат Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка.
