Молодий священник Михайло Боднар, який присвятив своє життя служінню Богу та людям, з лютого цього року долучився до греко-католицької парафії святого влкмч. Димитрія у місті Фастів, настоятелем якої є отець Віталій Марцинюк. Про те як став священником, які складнощі служіння доводиться долати, де черпає натхнення для таїнств сповіді та своїх проповідей, а також про те як опинився в Фастові, адже сам родом зі Львова, отець Михайло розповів журналістам ФастівNews.City.
Лікувати зранені душі, утішати в горі, підтримувати у важку хвилину та і, зрештою, служити людям і Богу, приводити людину до Бога – такою є місія священника. Така місія потребує жертовності та повної віддачі себе й свого життя заради служіння, а також внутрішньої сили й стійкості переживати складнощі й труднощі разом з тими, хто їх зазнає. І лише той, хто відчуває покликання, має глибоке внутрішнє переконання, що народжується Божою благодаттю, може присвятити своє життя такому служінню Богу і людям, ставши посередником у спілкуванні між ними.
В дитинстві майбутній священник часто їздив до бабусі в село на канікули. Будучи у віці приблизно семи років, він готувався до своєї першої сповіді та причастя. Тому бабуся закликала онука читати й вчити молитви.
«Я тоді відкрив молитовник і почав читати молитви. Я ще погано читав, бо тільки перший клас закінчив, але вже тоді я відчув те покликання, що хочу бути священником. Моя сім’я є християнська, і хоч до храму нам було йти кілометрів п’ять, але я змалку ходив з батьками до церкви. І вже тоді мав таку любов і від бабусі, і від батьків до Бога. Згодом почав прислуговувати в храмі у Львові» - ділиться спогадами отець Михайло.
Після школи юнак вступив до Львівської Духовної Семінарії Святого Духа, де впродовж шести років вивчав різні предмети, серед яких були і філософія, і психологія, та формувався як майбутній священник. Проте після закінчення цього навчального закладу здобув ще одну вищу освіту, закінчивши факультет журналістики Львівський національний університет імені Івана Франка. Адже окрім того, що мав велике бажання продовжувати навчатися, вважав, що священник має багато читати й знати та повсякчас розвиватись.
Шлях Михайла Боднаря вже як священника розпочався 24 листопада 2024 року, коли Блаженніший Святослав Шевчук (Глава Української греко-католицької церкви – примітка редакції) висвятив його на священника у головному соборі Української греко-католицької церкви - Патріаршому соборі Воскресіння Христового, що у Києві. Відтоді отець Михайло став належати до Київської Архієпархії УГКЦ та отримав призначення на парафію святого влкмч. Димитрія у місті Фастів, де став сотрудником отця Віталія Марцинюка.
Так подружжя Боднарів – отець Михайло з дружиною та п’ятимісячним синочком – переїхало до Фастова. Отець Михайло розповідає, що облаштуватись на новому місці допомогли добрі люди, парафіяни церкви святого влкмч. Димитрія, яких дуже гарно зорганізував отець Віталій Марцинюк. Вони ж посприяли подружжю у пошуках квартири для проживання та згодом вивантажили й занесли до помешкання усі речі, привезені зі Львова. Це в певній мірі сприяло і комфортній адаптації молодої родини на новому місці.
«Ми якось дуже швидко пройшли адаптацію, бо ми сім’я, ми разом. Місто гарне, спокійне, дякувати Богові без вибухів, бо маємо малечу, тому як батьки звісно переживаємо за безпеку. Але ввечері молимось перед сном і знаємо, що Бог є добрий і на все воля Божа. В нас часто питають чи сумуємо ми за Львовом, але я кажу в нас суму як такого то немає, ми вже звикли тут, нам все подобається», - зазначає священник.
Отець Михайло розповідає, що багато хто дивується, як він залишив Львів та переїхав до Фастова. Але зазначає, що таким є покликання і служіння. Адже до того він вже був дяком у Домініканському соборі у Львові, оскільки бажав рухатися вперед до свого покликання священника. Говорить, що не всі хлопці після закінчення духовних семінарій стають священниками, багато хто ще роздумує чи то його покликання, хтось ще чекає на одруження, бо за канонами Греко-католицької церкви кандидати на священство, які хочуть бути одруженими, мають одружитися до висвячення на священника. Однак Михайло Боднар як ніхто був упевнений в своєму покликанні.
Для отця Михайла парафія святого влкмч. Димитрія у місті Фастів стала першим місцем служіння після висвячення. Саме тут він розпочав своє активне служіння Богові і людям, проводячи богослужіння, таїнства, піклуючись про духовний розвиток парафіяльної спільноти. Зізнається, має два улюблених церковних свята – Різдво Христове, бо воно пов’язане з народженням Христа, та Введення в храм Пресвятої Богородиці, свято, встановлене на честь приведення Марії її батьками до Єрусалимського храму для присвячення Богу.
Також долучається молодий священник і до різних заходів та ініціатив парафії. Зокрема, нещодавно мав свій перший досвід духовного табору з дітьми у Славську, що на Львівщині.
«В таборі з нами було 35 дітей, це діти воїнів, що загинули за Україну, та діти з багатодітних родин, - розповідає отець Михайло. – Ми мали сім днів духовного табору, кожного дня була Літургія, діти мали цікаві навчання, ігри, конкурси, були походи в гори. Діти могли побачити й відчути, хто такий священник, поговорити з ним. Багато дітей було зранених, комусь говориш про батька, а він плаче, бо його батько загинув на війні і дитина сумує. І ти маєш як священник його підтримати, поговорити з ним, підтримати, сказати, що його тато Герой, бо він віддав своє життя за Україну. Бо Біблія говорить нам, що немає більшої любові, ніж своє життя віддати за своїх друзів. Хоча було й в певній мірі складно, але мені було приємно там бути, познайомитись й поспілкуватись з дітьми. Навіть вже зараз іду по місту, а вони мене зустрічають і вітаються».
Священник зізнається, що для нього важливо бути присутнім в тих місцях, де є людина, яку потрібно привести до Христа. Це особливо проявляється в умовах війни, коли є багато зранених людей. Отець Михайло розповідає, що разом з отцем Віталієм Марцинюком їздить до військових, серед яких теж багато тих, хто потребує духовної підтримки:
«Ці хлопці теж морально й духовно травмовані, зламані. Їх потрібно посповідати, з ними поговорити. Вони часто мають питання «чому ця війна триває?», «чому Бог це допускає?». Деколи важко дати відповіді на ці запитання. Однак, кажу, в людини є свобідна воля, вона має право вибору, вона вибирає добро або зло, але ми ті, хто захищаємо себе, - говорить Михайло Боднар. – Але ти маєш достукатися до тих хлопців, до їх сердець, запевнити їх, що вони роблять святе діло, захищають нашу землю, що на нашу землю прийшли, нас хочуть убити і ми її захищаємо, і вони є тими, хто виконує свій обов’язок, захищає Україну. І впевнити їх у тому, що Господь присутній з ними, що він їх не покинув. Ці хлопці сповідаються, вони плачуть, вони каються за свої гріхи. І коли ти бачиш, що та людина може навіть не вміє хреститися, не вміє добре молитися, але сповідається і кається, якраз отут ти бачиш, що твоя мета навчити його молитися. Важливо в умовах війни привести людину до Христа».
Також відзначає отець Михайло, що його як молодого священника дуже тішить, коли може добре послужити людям та бути для них корисним. Розповідає, як одна жінка йому сказала, що після сповіді в нього їй стає легше на душі. Безумовно, для священника це найкраща похвала за його служіння.
Михайло Боднар розповідає, що натхнення для своїх проповідей і для таїнств сповіді шукає, зокрема, в проповідях Блаженнішого Святослава, які читає в книжках та з яких багато чого може почерпнути для себе. Також священник читає різну духовну літературу, слухає проповіді священників на YouTube. Говорить, що коли готується до проповіді у свято чи в неділю та читає уривок з Євангеліє, який має бути, та намагається вибудувати свої думки, то здається інколи, сам Бог промовляє до нього, підказуючи, що він має промовити до людей, що їм сказати. Окрім того, кожних два тижні ходить до сповіді, бо знає, що священник, який стоїть біля престолу, має бути чистим душею, тому для нього це також важливо.
До того ж, має отець Михайло й захоплення, якими поділився з журналістами:
«Трошки бігаю у футбол, також люблю теніс настільний. Люблю співати. З дитинства мав любов до музики, потім співав у хорі молодіжному, потім в хорі духовної семінарії. Десь є в мене така любов до співу, але щоб спів цей був від душі. Навіть ще коли був у Львові, то я міг в храмі собі побути, поспівати для себе і відчути на душі полегшення. Міг на відео собі записати, щоб потім тримати собі в телефоні як гарні спогади. Люблю також танці, дуже часто брали мене на весілля за дружбу, і я танці вчив, тому і вальс, і польку танцюю. А ще ходив на латиноамериканські танці та на сальсу».
Михайло Боднар запевняє, що для нього бути священником – це є покликання, це таїнство любові між Богом та людиною:
«Але це покликання не просто відчуття, може, це якась моя така внутрішня впевненість, народжена Божою благодаттю. Коли Бог кличе, ти маєш просто йому відповісти. Господь мене покликав і я відповів на його голос, що я готовий іти за ним. Але то покликання вимагає від людини, яка його отримує, усе життя віддати й присвятити Богові та допомогти тим людям, до яких ти покликаний на парафію».
Тож нині отець Михайло Боднар продовжує служити на парафії святого влкмч. Димитрія у місті Фастові та чекає кожного, хто потребує духовної підтримки і опори, адже саме для них і є його покликання.
