Пройшовши складний і небезпечний військовий шлях, повертаючись додому, ветерани починають новий, не менш важкий шлях і нову боротьбу. Це, звичайно, боротьба з багатьма бюрократичними процедурами, вирішеннями певних побутових питань, непорозуміння з цивільними, не кожен з яких здатен зрозуміти військового, та пристосування до нових умов життя за наявності важких травм, які призводять до інвалідності. Водночас, це і боротьба зі своїми емоціями, переживаннями, спогадами. Більшість ветеранів повертається з війни не лише з фізичними, але і з психологічними травмами. Все це стає великими викликами у поверненні ветеранів до цивільного життя. Проте подолати такі виклики часто ветеранам допомагає спорт, яким вони знаходять можливість займатись навіть попри певні фізичні обмеження. Адже останнім часом не останнє місце в суспільстві та сприянні повернення ветеранів до цивільного життя відіграє адаптивний спорт. Він допомагає знову знайти себе і справу до душі, відволіктися від нав’язливих спогадів і думок, відчути себе сильними та здоровими, повірити у свої сили та можливості. А часом – приводить до нових перемог і звершень. Так як і ветеранів Івана Кучерявого та Олексія Хіменчука, які подолали нелегкий спортивний рубіж та зайняли призові місця на Ukraine National Challenge 2025, який відбувся в Києві наприкінці травня.
Журналісти ФастівNews.City поспілкувались з Олексієм та Іваном, щоб дізнатись про їхній бойовий шлях та шлях повернення до цивільного життя, чому і коли почали займатись спортом та як дійшли до таких результатів на змаганнях, а також про те, що вони з власного досвіду можуть порадити побратимам, які лише стають на шлях повернення з війни.
Після завершення в 2020 році навчання у Фастівському центрі професійно-технічної освіти Олексій Хіменчук вирішив вступити до лав Збройних Сил України в 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду. Зізнається, такою була його невелика мрія ще з дитинства. Бойовий досвід почав здобувати восени 2021 року, коли разом з побратимами виїхав до зони зосередження ООС на Горлівський напрямок, що на Донеччині. Саме там їхній підрозділ і зустрів початок повномасштабного вторгнення.
Далі – оборона Ізюма, напрямок Слов’янськ – Ізюм, стримування ворога на підходах до Слов’янська. 6 квітня 2022 року в районі села Курульки, що на Харківщині, Олексій отримав важке поранення, після якого півроку проходив лікування, потім реабілітацію.
«Через кілька місяців після поранення почав адаптуватись до життя, проходив реабілітацію, бо не маю четвертини стегна на лівій нозі та трьох пальців на правій руці. З часом зрозумів, що людина може адаптуватись до будь-яких умов, головне – бажання. І я почав шукати різні можливості та пристосування, щоб мати змогу займатися. Тоді ж натрапив на Максима Петренка (один із засновників ГО «Спортивна нація», майстер спорту міжнародного класу, призер чемпіонату світу з грепплінгу, панкратіону, джиу-джитсу, бразильського джиу-джитсу та класичного джиу-джитсу – примітка редакції). Ми з ним поспілкувались, він запросив прийти до їхньої спортивної зали, де вони з хлопцями тренуються. До повномасштабної війни я вже займався бразильським джиу-джитсу у Максима, а також змішаними єдиноборствами в Києві. Тому я прийняв запрошення, прийшов до залу «Спортивної нації», спробував позайматись, мені сподобалось і я продовжив заняття», - розповідає ветеран.
Згодом Максим Петренко запропонував хлопцеві спробувати свої сили на турнірі TMS VICTORY CUP 2025, участь в якому згодом принесла Олексієві два перших місця, та у змаганнях UKRAINE NATIONAL CHALLENGE 2025 KYIV. Разом вони вирішили – якщо фізична форма дозволяє, то варто взяти участь і показати результати.
Шлях до призового місця на цих змаганнях через бойовий досвід пройшов і фастівчанин Іван Кучерявий. До початку повномасштабного вторгнення він жив і працював за кордоном, на грецькій (південній) стороні Кіпру.
Коли почалась війна, він забрав родину, дружину та трьох дітей, яких зараз вже четверо, до себе за кордон. А згодом сам поїхав в Україну захищати рідну землю. Наприкінці березня – на початку квітня він приїхав до Києва та мобілізувався до лав 27-ої Печерської бригади Національної гвардії України. Вступив саме туди на запрошення свого товариша, який підшукував фахівця з підготовки військовослужбовців, та знав, що Іван має гарний досвід поводження зі зброєю.
Близько півтора місяця Іван Кучерявий готував мобілізованих, навчав техніці поводження зі зброєю. Зізнається, дуже багато людей, майже дві тисячі, пройшло у нього навчання. Однак, чоловік заявив командуванню, що хоче отримати безпосередній бойовий досвід, адже повернувся з-за кордону, перш за все, щоб воювати. І хоч як командування не хотіло його відпускати, оскільки відчували потребу в такому спеціалісті для навчання в тилу, все ж дозволили разом з кількома побратимами створити окремий загін спеціального призначення, відібрати людей з бригади, підготувати їх та виїхати до зони бойових дій для виконання завдань. Звільнення Святогірська, Лиману, штурм на Білогорівці – лише невелика частина бойових завдань, які виконали військові цього підрозділу.
Проте в листопаді 2022 року під час штурмових боїв за Білогорівку Іван отримав поранення ноги, після якого не міг продовжити виконання бойових завдань. А тому повернувся до тренування мобілізованих. Влітку 2023 року він звільнився, повернувся до цивільного життя та почав займатися джиу-джитсу.
«Вперше я почав займатися джиу-джитсу в Фастові у Максима Петренка, у Андрія Ісаєва, який, до речі був моїм першим тренером. Це було приблизно в 2015-2016 роках. Але продовжувались ці заняття недовго, бо не мав на це достатньо часу. Також займався боксом та бойовим самбо. У мого товариша з бригади був зал для занять з джиу-джитсу і я туди віддав на заняття своїх дітей. Згодом і сам долучився до занять, почав займатись та мене це затягнуло», - розповідає Захисник.
Цього року, зізнається Іван, він виконав нормативи на майстра спорту з греплінгу та джиу-джитсу. Тому зараз чекає офіційного наказу про присвоєння звання.
Свої сили та нестримну жагу до перемог Іван Кучерявий та Олексій Хіменчук продемонстрували на UKRAINE NATIONAL CHALLENGE 2025 KYIV, здобувши по два перших і других місця відповідно. Досягти таких блискучих результатів вдалося завдяки самовідданій праці, вірі у свої сили та, звісно ж, підтримці тренера, який і готував хлопців до змагань, - Максима Петренка.
Іван та Олексій зазначають, що джиу-джитсу є чудовим видом адаптивного спорту для ветеранів.
«Якщо, наприклад, в людини немає однієї або двох нижніх кінцівок, можна боротись в партері (площина взаємодії суперників в різних видах боротьби, що характеризується діями лежачи, сидячи або навколішках). Якщо немає верхньої кінцівки чи зап’ястя, то також можна використовувати різні прийоми. Для людей, що мають інвалідність, цей спорт дуже добре підходить, адже він підлаштовується під людину», - пояснює Олексій.
«В боксі та схожих з ним бойових видах спорту ти отримуєш удари в голову. Тому хлопцям після контузій, а вони є практично в кожного військового, це не дуже доречно, бо можуть бути негативні наслідки. А у джиу-джитсу ти максимально тримаєш тіло в тонусі. До того ж, це відволікає від усього на світі», - доповнює Іван.
Також хлопці з огляду на свій досвід дають поради тим, хто лише повертається в цивільне життя з військової служби після поранень.
«Я таким хлопцям раджу йти до колективів, в тренажерні, спортивні зали, займатись колективними видами спорту. Це і спілкування з людьми, і адаптація в новому житті. Після війни це дуже складно, але коли поруч є люди, які тебе підтримують, поважають, мають з тобою якісь спільні інтереси, то така адаптація проходить легше. Коли ти потрапляєш в колектив спортивних людей – це надзвичайна мотивація до життя, до нових звершень, це саморозвиток. І, звісно ж, підтримка, бо спортсмени – це велика сім’я», - зізнається Олексій.
В свою чергу, Іван також заохочує ветеранів долучатись до таких спортивних колективів та занять спортом:
«Там є однодумці. Коли ти повертаєшся в цивільне життя, цивільні люди все рівно тебе не розуміють, з ними важко знайти якісь точки дотику. А в таких спільнотах завжди є військові, з якими можна поговорити, пожартувати, посміятись і одразу стає легше. Варто йти і займатись спортом, це відволікає від негативних думок, спогадів, переживань. Ти розумієш, що тут ти не сам, що тебе підтримують твої товариші по спорту і тут ти потрібен. Люди, які мають ампутації кінцівок, часто думають, що для них все в житті закінчено. Але такі ж люди їдуть на чемпіонати світу і займають там призові місця».
Тому, віримо, що попереду в Івана Кучерявого та Олексія Хіменчука лише нові перемоги і досягнення. Адже кожен з них доводить – немає нічого неможливого, якщо ти чогось прагнеш і віриш у свої сили.
