Родина Кузьменків втратила на війні коханого чоловіка і люблячого батька. Ярослав Кузьменко загинув на Покрову 14 жовтня 2022 року в районі села Торське на Донеччині. Минуло майже два роки з того дня, але біль втрати не вщухає. Дружина Олена, дочка Наталка та син Влад вчаться жити далі без свого Захисника, але роблять все для того, щоб бути гідною родиною Героя та берегти пам'ять про нього.
Проте зі свого досвіду родина знає як це нелегко дається і з якими проблемами стикаються родини загиблих Захисників. Журналісти ФастівNews.City зустрілись з дружиною загиблого Героя Оленою, яка поділилась спогадами про чоловіка та розповіла як зараз живе її родина.
«Згадувати можна багато, можна годинами розповідати, адже прожили разом з Яриком 23 роки. У нас залишилось двоє дітей, дочці зараз 22, сину – 16. На момент загибелі їхнього батька їм було по 20 та 14 років відповідно. І оскільки дочці вже було більше 18 років, то вона навіть ніякої допомоги не отримала від держави як дитина загиблого Героя. Хоча вона така ж дитина як і неповнолітні діти, вона втратила батька», - розповідає Олена, - «Син дуже швидко виріс, після смерті батька почав цікавитись історією, переглянув багато документальних історичних фільмів. Влад регулярно проходить вишколи молодіжного корпусу Центурія від полку «Азов», вся кімната завішана плакатами і прапорами цієї тематики. Він планує йти стопами батька. І хоч як я його не прошу цього не робити, каже що ми маємо бути готові».
Так свого часу казав і Ярослав, згадує Олена. Адже коли ще тільки почалась війна на Донбасі він хотів йти захищати свою країну, бо розумів, якщо ворога не стримати там, він прийде сюди, на Київщину. Але служба в міліції не відпускала, тому чоловік лишався з родиною. Однак 24 лютого, не думаючи ні хвилини, пішов до військкомату. Спочатку брав участь у боях за Київщину, звільняючи Макарів, Мотижин. А згодом поїхав туди, куди планував відправитись ще раніше – на Донеччину.
«Ми дуже любили осінь, саме золоту осінь, тому що чоловік був затятим грибником і ми постійно виїздили з родиною в ліс саме восени на тихе полювання. Саме восени кляті нелюди забрали життя мого коханого та мою душу, життя розбилось на дрібні друзки… Той жовтень спалив мою щасливу долю…», - згадує Олена.
Такі ж спогади жінка переживала і під час участі у Всеукраїнському арт-проекті «Жива. Справжні історії кохання». В пам'ять про свого чоловіка Олена малювала картину та написала історію, які згодом були представлені на виставці мам і дружин загиблих Героїв у Фастові в червні цього року.
«Такі заходи я відвідую, бо колективне переживання допомагає», - говорить жінка. – «В Україні вже є спільнота жінок, які втратили на війні чоловіків, у нас є телеграм-канал, де ми спілкуємось, обмінюємось інформацією і з цього спілкування я розумію, що багатьом жінкам подібні заходи необхідні. Хотілося б, щоб таких заходів в нашому місті було більше. Адже родини загиблих Захисників, а також тих військових, які вважаються зниклими безвісти, потребують підтримки».
До того ж, відзначає Олена, родини загиблих Героїв часто потребують не тільки психологічної, але і юридичної підтримки. Мама чи дружина Захисника, який віддав своє життя за свободу і незалежність нашої країни, в більшості випадків не знають до яких державних структур вони мають звернутися, які документи оформити, вони не знають своїх прав. Олена відзначає відсутність людей та організацій, які би опікувались родинами загиблих Героїв. «Немає кому їх взяти за руку і допомогти. Через пару тижнів після похорон Героя про них просто забувають. А бюрократичні процедури, які кожній з них доводиться проходити, не кожна готова здолати», - говорить дружина Героя.
Нині жінка, яка не зі слів знає про всі складнощі, які доводиться долати родинам загиблих військових, разом з подругами, які теж втратили на війні чоловіків, допомагає таким родинам: «У нас місце зустрічі – кладовище. І коли я бачу родину хлопця, якого ховають, я підхожу до мами чи дружини, кажу «Я - Олена, дружина загиблого Героя, чим я можу Вам допомогти?»
Своєю ж неоціненною допомогою і підтримкою Олена вважає побратимів чоловіка, які вже неодноразово підтверджували свою повагу та вдячність до Героя та його родини. Допомагають і зустрічі з подругами, на яких вони і згадують своїх чоловіків, який втратили, і обговорюють проблеми, з якими кожна стикається. Обмірковують також питання створення громадської організації, яка зможе опікуватися родинами загиблих та зниклих безвісти Героїв, оскільки кому як не їм знати, з якими викликами доводиться стикатись цим родинам. Але це поки що в планах, реалізації яких поки перешкоджають певні фактори, серед яких і відсутність кваліфікованих кадрів, і фінансове забезпечення організації. Тому Олена з подругами допомагають таким родинам на волонтерських засадах.
Долати труднощі та знаходити підтримку жінці допомагають також місцеві волонтери, які організовують благодійні акції для дружин та мам загиблих Героїв. В рамках таких ініціатив Олена відвідала благодійний вечір, організований місцевою волонтеркою Вікторією Меркуловою, для дружин та мам загиблих, де кожній з них професійні майстри зробили зачіски та макіяж, а зустріч закінчилась фотосесією.
«Вдячна «Родині 4.5.0» (тут - Центр медичної та соціально-психологічної підтримки для ветеранів та їх родин «Родина 4.5.0» міста Фастова). Вони завжди піклуються про родини загиблих, проводять для них різні заходи. Дуже допомагає психологічна підтримка. Коли зрозуміла, що сама не зможу впоратись зі своїм болем, вирішила займатись з психологом. Зараз займаюсь раз на тиждень. Біль не зникає, він лише трансформується в щось інше. Бувають дні, коли спокійно можу про все говорити, згадувати, а бувають такі, коли не хочеться нічого. Навіть земельну ділянку, яку ми обробляли з Ярославом, покинула, не хочу там сама нічого робити. Щось діти роблять, посадили лаванду, лохину, іноді мене намагаються залучити до таких робіт, але я поки не готова. Часто згадую як я працювала в магазині до 19-ї години, а Ярослав закінчував свою роботу о 17-й. Одного дня випадково зайшов до мене після роботи, а я саме приймала товар і він лишився мені допомогти. Зробив все швидко, але аж спітнів, зрозумів як важко інколи мені доводилось працювати. І після цього завжди він після роботи поспішав додому, швиденько на ділянку, прополоти, все зробити, приготувати вечерю та чекати мене з роботи. А вже на вихідних працювали разом», - пригадує жінка.
Однак не завжди родина Героя відчуває підтримку й допомогу від оточуючих. Так, неодноразово виникали ситуації, коли родина стикалась з несправедливістю по відношенню до себе та до пам’яті про свого загиблого Захисника. Наочний приклад – відмова окремих жителів міста погодитись на перейменування вулиці на честь Героя. Олена з родиною зверталась до міської влади, зібрала підписи жителів на підтримку такого перейменування, однак знайшлись ті, хто зібрав підписи проти цього. «Мене здивувала реакція деяких жителів міста. Я розумію, що для багатьох війна десь далеко. Але родини, які втратили когось на війні, з часом все більше відчувають байдужість і несправедливість. Це вбиває. Зараз до цього питання вже не повертаюсь. Це не зменшить мого болю, це не поверне мого чоловіка і не воскресить батька моїх дітей», - говорить Олена.
Певно, що такі ситуації дійсно не поодинокі, однак кожен має пам’ятати, якою ціною нині здобувається незалежність і територіальна цілісність України. І кожен Захисник, і кожна родина Захисника потребують допомоги і підтримки. А надто ті, хто втратив на війні своїх близьких. Тож варто бути гідними пам’яті Героїв, які віддали своє життя за Батьківщину.
Нагадаємо, у рамках відзначення 28-ї річниці Конституції України у Фастові присвоїли звання "Почесний громадянин Фастівської міської територіальної громади" (посмертно).
