Наші люди – всюди. Фастівчани згуртовані та продовжують допомагати один одному та усім, хто цього потребує. Мешканка Фастова Світлана Бондаренко, Інженер Порозуміння, вже 8 місяців регулярно їздить до громад Київщини, які були окуповані, та надає психологічну та емпатичну підтримку тим, хто її потребує.
Це страшне слово «окупація». Ворожа техніка та армія ворога, підвали, власні страхи та щоденна робота, яку просто необхідно було виконувати. А ще – допомога українському війську. Усе життя – під загрозою смерті.
На щастя, фастівчани не знають, що таке – бути в окупації. Адже російські війська розвернулися на підступах до Фастова та почали тікати з Київщини, не дійшовши до нашої громади. Однак, чимало мешканців Київщини змушені були певний час сусідствувати з армією росії. Це залишило значний відбиток на душі кожного, хто змушений був заглянути ворогу у вічі.
Вже з перших днів деокупації з громадянами працюють фахівці усіх напрямків. В тому числі – і психологи. А також – Інженери Порозуміння, спеціалісти, які надають психологічну та емпатичну допомогу мешканцям.
Вже досить тривалий час Інженери Порозуміння, які спеціалізуються на розв’язанні соціальних конфліктів мирним шляхом, допомагають мешканцям деокупованих територій. Одна із таких фахівчинь – фастівчанка Світлана Бондаренко, яка вже більше як 8 місяців працює в громадах північної частини Київщини. За час своєї роботи почула чимало історій та пропустила через себе значну кількість людських доль. Як би це не було важко, вона і надалі продовжує допомагати. Адже розуміє: сьогодні кожен українець – травмований. І необхідно допомогти кожному, кому це потрібно.
Історія родини, хату та автівку яких знищили вщент. Історія сім’ї, яка спілкувалася з окупантами, мусила заводити ворога до своєї домівки, комунікувати і…безмежно боятися за своє життя та життя своїх рідних. Історія чоловіка, який втратив усе, що мав, геть усе. Історія людей, котрі тихцем передавали інформацію українським військовим, щосекунди наражаючи себе на смертельну небезпеку. І таких розповідей – безліч. Люди прагнуть говорити, розповідати, ділитися своїм болем, маючи надію, що колись стане легше, а може й навіть все забудеться.
Інженери Порозуміння здебільшого слухають. Бо цього найбільше потребують постраждалі. І дають максимально якісний зворотній зв'язок.
«Ви допомагаєте. Вираховуєте, що людина хоче в світі. Я вас так чекаю постійно! З вами можна нормально поговорити. Ви мене розумієте, в серці щось незрозуміле і таке тепле від спілкування з вами», - ділився враженнями Самандар з Гута-Межигірської.
Світлана ж додає: «Це нелегкі, але разом з тим, дуже світлі години спілкування. Ми, Інженери Порозуміння, бачимо наскільки наша робота важлива і потрібна. Іноді ми плачемо, частіше – серцем, разом з українцями, часто – радіємо, щиро і невимовно, тамуючи увесь біль десь глибоко в душі. Так, це нелегко. Але я знаю, що хочу це робити і робитиму стільки, скільки буде потрібно Маю багато вдячності до моєї колеги Марини Кравченко, з якою ми весь зазначений час працюємо разом в команді Мобільного Хабу, за підтримку та розуміння, за величезний вклад в нашу спільну справу».
Фахівці в громадах є постійно. Вони працюють вахтовим методом, клієнтів мають завжди багато. Робота з людьми ніколи не була легкою. А з людьми, яких травмували – тим паче. Психологічна допомога, координація дій, залучення спеціалістів, які потрібні на тому чи іншому етапі – робота триває. І триватиме надалі.
«Ми щиро віримо, що зовсім скоро ми переформатуємо дещо нашу роботу і вже будемо працювати з людьми в мирній Україні. Але ми не будемо зупинятися і працюватимемо до того часу, поки не станеться так, що попит на послуги Інженерів Порозуміння серед мешканців деокупованих територій на Київщині зникне», - каже фастівчанка Світлана Бондаренко.
А що далі? А далі буде інша робота, робота з відбудови мирної вільної України.
